О. М. Мірошниченко - Науково-практичний коментар Земельного кодексу України

розроблення документації із землеустрою щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) (включає (1) проект землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) та (2) технічну документацію із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку;

погодження та державну землевпорядну експертизу документації із землеустрою (особливості експертизи передбачені ст. 8 Закону);

розподіл земельних ділянок між: власниками земельних часток (паїв) (ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону);

затвердження протоколу про розподіл земельних ділянок між власниками земельних часток (паїв) відповідною радою чи районною державною адміністрацією (ч. 4 ст. 9 Закону);

прийняття рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) (ч. 4 ст. 9 Закону);

видачу та реєстрацію державних актів на право власності на земельну ділянку власникам земельних часток (паїв).

Права на виділення земельної ділянки в розмірі земельної частки (паю) "чорнобильців". Згідно із ч. 3 ст. 35 ЗУ "Про статус і соціальний захист громадян, що постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28.02.1991, "громадяни, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов'язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також: громадяни, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, що до набрання чинності цим Законом проживали у сільській місцевості, мають право на отримання земельної частки (паю) (виділення наше - A.M., P.M.) за новим місцем роботи (проживання) із земель запасу та резервного фонду в розмірі та в порядку, визначених законодавством" (дане правило встановлено ЗУ від 26.04.2001). Існування прав зазначених осіб визнане ЗУ "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" (ст. 1 та ін.), проте приватизація земельних ділянок чорнобильцями не вписується у процедуру, встановлену Законом.

На наш погляд, земельні ділянки в рахунок земельних часток (паїв) "чорнобильців" повинні виділятися в порядку, встановленому ст. 118 ЗКУ.

"Додаткові вимоги". Участь у паюванні значних груп осіб, проблемні і спірні питання підтвердження членства у КСП призводять до висування численних вимог про визнання права на земельну частку (пай) вже після того, як видача сертифікатів відбулася (проблема т. з. "додаткових вимог"). Окремим питанням є задоволення вимог представників депортованих народів.

Найбільш часто використовуваним способом захисту прав на земельні частки (пай) у випадку, якщо особу не було залучено до паювання під час його проведення, є визнання права[455], хоча трапляються і вимоги, які явно не відповідають передбаченим законом способам захисту - наприклад, "включити до списків на отримання сертифікату на земельну частку (пай)"[456]. На жаль, слід констатувати, що у таких випадках суди замість правосуддя зазвичай створюють лише його видимість, оскільки задоволення позову про визнання права або не призводить до поновлення порушеного права, або забезпечує таке поновлення шляхом порушення прав інших осіб (що, до речі, не залучаються до судового розгляду).

Насамперед, слід усвідомлювати, що визнання права власності на земельну частку (пай) в землях, які були розпайовані, зачіпає права інших учасників паювання. Відповідні земельні частки (паїв) згодом виділялися в натурі, а виділені земельні ділянки - відчужувалися. Припинення права власності на такі ділянки суперечить гарантіям, передбаченим чинним законодавством та міжнародними зобов'язаннями України щодо захисту права власності, і тому здійснене бути не може.

Із наведеного випливає єдино можливий висновок: захистити право на земельну частку (пай) особи, яку не було залучено до паювання, шляхом визнання її права на частину земель, що були розпайовані, на даний час неможливо за безоб'єктністю відповідного права. Порушене право може бути захищене лише у разі, якщо земельна ділянка в рахунок земельної частки (паю) буде надана не за рахунок розпайованих земель, а за рахунок земель запасу та резервного фонду, або ж якщо особі буде відшкодовано заподіяну шкоду. Лише у цьому разі судовий розгляд можливий без залучення осіб, які є суб'єктами права на земельну частку (пай), і завершиться реальним захистом порушеного права.

Практика, коли суди задовольняли вимоги щодо зобов'язання органів місцевого самоврядування[457] або місцевих державних адміністрацій[458] надати у власність із земель резервного фонду земельну ділянку в розмірі земельної частки (паю), існує. Аналогічно, існує практика визнання права на земельні частки (паї) в землях запасу та резервного фонду[459].

Видається, що правова основа для задоволення таких позовів є, адже паювання було здійснене державою, яка і повинна нести відповідальність за допущені при цьому порушення. У даному випадку заподіяна шкода може бути відшкодована в натурі - а саме, особі, права якої порушені, має бути надана земельна ділянка із земель запасу чи резервного фонду, який спеціально призначений для "подальшого перерозподілу і використання за цільовим призначенням" (див. ст. 5 ЗКУ в ред. 1992 року, відповідно до якої були утворені