Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

Вона відкрила очі, ті теж світилися, як і вона сама.

–Хельсе! – закричала Ельга. – Спустіться сюди. Ми не віддамо вам їх. Ви повинні зустрітися з нами.

–Ельго....відпусти поле, воно тебе поглине.– благав її Ейдан, хапаючи за руку.

Але Ельга не могла. Сила зростала в ній, відтісняючи її розум куди подалі. Вона бачила все, чула все, могла керувати всім. Сила Розуму. Це більше, ніж сила знання. Це сила дотику, сила навіювання, сила думки.

–Ельго...– Ейдан узяв її обличчя у свої руки.– Відпусти поле!

Айріал кинувся до неї.

–Ельго, він має рацію, відпусти поле. Воно вбиває тебе!

Старла побігла до Айріала, обійнявши його.

–Що...– не зрозумів Айріал.

–Я сама нічогісінько не розумію.– прошепотіла вона і, взявши його за обличчя, поцілувала.

Червоний спалах охопив їх, і весь ліс осяявся перед ними. Ейдан узяв Ельгу за руку і, наблизившись до неї чолом, промовив закляття. Світло плавно перейшло до нього і залишилося в його тілі, йдучи на спад. Ельга знесилено впала. Він підхопив її й погладив її волосся.

–Вона врятувала мене.–прошепотів він.

–«Електус апорія»...– зітхнув Айріал.

–Що? – не зрозумів Ейдан.

–Апорії не дарма народжуються без половин, не існувало мага, здатного розділити таку силу. Однак якщо такі й існували будь–коли, їх називають електус апорія, тобто «той, кого обрала сила апорії».

–Ти думаєш, Ельга...

–А ти можеш пояснити це інакше? Сила, яка мала вбити тебе, іншого мага знищить за лічені хвилини.

–Я згадав, що ти казав мені.– сказав Ейдан, підійшовши до Айріала. –Якщо я не навчуся битися, я не буду готовий захищати.

Айріал усміхнувся, глянувши на Ельгу.

–З нею все буде гаразд?

–Буде. – відповів Ейдан. – Якщо забуде про те, що ввібрала поле. Коли вона проникла в мою душу, я відчув її душу так само.

–Це завжди двосторонній контакт.–відповів Айріал.

–Вона... більше, ніж собі можна уявити. – він глянув на Айріала з виразом одночасного смутку і захоплення. – Вона – це все.

Айріал кивнув. Ейдан підняв руки і спалахи вирвалися з його грудей. Весь ліс почав розпадатися, як пазл, а всі вони матеріалізувалися на узліссі. Ельга залишалася непритомною. Старла знову відчула наближення небезпеки. Хельс і Хельґа матеріалізувалися поруч. Ейдан сховав Ельгу, Старлу та Айріала від проникнень. Хельс нишпорив поглядом по кожному з них, але не міг увірватися.

–Хто ти? – запитав він.

–Ейдан Блекберн.– відповів хлопець.

–Ти повелитель розумів.– продовжив Хельс.

–Як приємно бути знаменитим.– широко посміхнувся він.

–Але ти не Блекберн. Наш син давно загинув.

Хельс підняв руки і спрямував спалах темного світла на Ейдана. Він відбив його і пішов на Хельса.

– Я не дозволю вам убити моїх друзів. Усіх їх. Він накоїв багато лиха. Я це знаю, він заточив мене в темницю, майже на все моє життя і вчив мене боротися.

Ельга прокинулася. Слабкий спогад про захисне поле і те, що вона побачила в душі Ейдана, захлеснув її. Усвідомлюючи, що Хельс зараз уб'є власного сина, вона глянула на Хельґу, яка сумнівалась у діях свого чоловіка. Ельга чітко бачила картину смерті Ейдана і намагалася придумати, як уникнути цього. Мозок відгукувався слабко і повільно, Ельга відчувала, як сили Розуму покидають її. Хельґа перевела на неї погляд, Ельга, помітивши зоровий контакт, простягнула до неї руки і, зібравши залишки спогадів, вона відтворила поле і послала спогад їй. Вона передала той маленький шматочок спогадів, який знайшла в душі Ейдана. Як над його ліжечком схилилися обличчя молодих магів, Хельса і Хельґи. Як мама співала хлопчикові колискову, а батько стримано посміхався, обійнявши дружину. Застигнувши, Хельґа впала на коліна, вона прийняла послання. Передавши спогад, Ельга відчула головний біль, кров бризнула з її носа, сила Ейдана покидала тіло дівчини і вона знову втратила свідомість.

Хельґа простягнула руку вперед.

–Хельсе... Це правда. Він – наш син.

–Це брехня, яку тобі навіяли. – залишався непохитним Хельс.

–Ну ж бо, старий. Поміркуй. Ти впливаєш на розуми, і я впливаю на розуми, і вона.– він кивнув на Хельґу.– Я не чекаю розпростертих обіймів, але я і справді ваш син. Якщо ви прийшли вбивати його за мене, мені, звісно, приємно... але я не допущу цього.

Хельс зупинився, втупившись на хлопця.

–Просто... подивися на нього, Хельсе. Це наш хлопчик.– шепотіла вона, крізь сльози.

Вони були одного зросту, але його зовнішність була менш сувора, ніж у батька. Він більше був схожий на маму. Вдивляючись у його риси, Хельс не міг повірити, що їхній єдиний син живий і стоїть перед ними. Він закрив рукою очі й заплакав. Хельґа, яка так і сиділа на колінах, продовжувала тягнути руку до сина. Ейдан підійшов до неї і допоміг їй піднятися на ноги. Вони дивилися один на одного ще секунду, а потім Хельґа обійняла його. Сам Ейдан здавався розгубленим. Коли Хельс обійняв їх обох, не припиняючи плакати, хлопець і сам притулився до них міцніше.