Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Можу повірити. – засміявся він.

–Навіщо викликати поле такої сили, якщо ти можеш загинути?

–Щоб врятувати вас.

–Ти хотів пожертвувати собою заради вбивці, сирени і малознайомої мене?

–Ні. – роздратовано відповів він. – Я хотів уникнути збоченого правосуддя моїх батьків, у якому загинув би колишній убивця, сирена, яка мене мало хвилює, і ти, яка не просто малознайома для мене.

Ельга опустила очі.

–Ти напружений.

–Ти думаєш? – розреготався він, здригаючись усім тілом.

–Твій розум не чистий. – примружилася вона.– Тебе щось хвилює.

–Зараз не час...

–Ні.– не погодилася Ельга.– Зараз саме час.

Ельга заплющила очі і взяла його за плечі. Медитація, якої її навчив Еймарк, допомагала проникнути в душі, не покидаючи тіла. Це було дуже коротким проникненням і не могло допомогти прочитати всі глибини душі, як під час спіритичного сеансу. Але відчути, якої сили потрібна підтримка Ейдану, вона могла. Вона накрила його руки своїми і заплющила очі. Силове поле задвоїлося, тремтячи в руках хлопця.

–Що ти робиш?! – кричав Ейдан, відчувши, як вогонь усередині, нехай і не зник, але став терпимим, Ельга взяла частину силового поля на себе. Хлопець заволав, благаючи дівчину відпустити поле, вона не апорія і може згоріти, якщо вбере енергію такої сили.

 Ельга тим часом занурилася в медитацію. Душа хлопця являла собою дуже густий і темний ліс. Увійшовши в нього, Ельга кликала Ейдана, але той не з'являвся. Почувши схлипування, Ельга пішла на звук. Помітивши поруч із кущем чорної папороті маленького хлопчика, Ельга відразу ж упізнала в ньому Ейдана. Вона сіла поруч, поклавши руку на плече хлопчика. Він стрепенувся, піднявши на неї заплакані очі в оточенні довгих чорних вій.

–Чому ти плачеш? – запитала вона.

–Я боюся темряви. Але вогонь, який я запалюю, ранить мене. Він горить тут.– показавши рукою на груди, поскаржився хлопчик.

–Я допоможу тобі впоратися з вогнем. Ти тепер не один.

–Але я загубився. Мої батьки залишили мене.

–Це не так. Твої батьки чекають на тебе. Хочеш, я тебе проводжу? – запитала вона. – А що до темряви...

Ельга підняла долоню і на ній затанцювало синє полум'я. Очі хлопчика засяяли захопленням.

–Нічого собі...– протягнув він.

–Цьому мене навчив брат.

–Цей вогонь не болить.

–Звісно ні. А якщо буде боляче...– Ельга підняла іншу долоню, і великі сніжинки почали плавно опускатися з небес.

–Ти й так можеш?!

–Цього мене теж брат навчив.

–Він може дарувати і вогонь, і холоднечу?

–Ні.– засміялася Ельга.–У мене два брати, один керує полум'ям, а інший снігом.

–Це так чудово... Я б теж хотів, щоб у мене був брат.

Раптово спалах засліпив Ельгу і хлопчика. По траві та стовбурах дерев світло ставало нестерпно білим, від нього боліли очі. Хлопчик заплакав, хапаючись за груди.

–Горить...усе горить!

–Тихіше–тихіше... – Ельга обійняла хлопчика й торкнулася його грудей холодною рукою. Мороз поповз по шкірі хлопчика, і він зітхнув, пара ринула з його рота і той витріщив очі. Спалах зник, проте очі, що так і не звикли до яскравого світла, досі являли зелені, червоні та білі плями, коли дивилися перед собою.

–Треба вибиратися... – сказала Ельга, хапаючи хлопчика.

Вони швидко попрямували геть із лісу.

Ейдан намагався утримувати спалах рівно до появи Старли та Айріала, але все залежало від того, чи притомні вони, і чи не встиг Хельс убити їх. Ейдан дивився на Ельгу. Вона поклала свої руки на його і заплющила очі. Його тату загорялися одне за одним, світячись яскраво–жовтим. Вона щось робила, холод пробирав його скроні та груди. Ейдан не відривав погляду від дівчини. Щільно заплющені очі, темні губи щось шепотіли. Її волосся майоріло і він раптово замість холоду, відчув тепло в грудях, ніби... вона проникала в його душу. Але навіщо? Коли світло від поля перейшло до Ельги і вона вся засяяла цим світлом, Ейдан усвідомив, що вона зробила. Вона вчилася. Поле зникло з його рук і повністю перейшло до Ельги. Це було приголомшливо. Вона була приголомшливою.

Айріал відвернувся від ілюзії і пішов на світло, у протилежній частині лісу, воно розтікалося хвилями, і хлопець не міг ігнорувати сяйво. У його голові прояснилося. Він не міг пояснити, але йому потрібно було терміново побачити Старлу.  Старла ж, відчуваючи наближення Айріала, побігла в той бік, звідки відчувала його.  Вони обидва бігли до світла і, коли Айріала вразив спалах і він упав на півдорозі, Старла закричала. Вона затремтіла, стиснувшись. Частина її забилася в агонії, і вона не могла пояснити це почуття. Очманіло озирнувшись, вона підняла руки і червоні вогні почали рвати всі дерева на частини. Айріал прийшов до тями, сильний головний біль вразив його, і він підповз до Ельги, що світилася.

–Ельго...– прошепотів Ейдан.– Вони тут, ти можеш відпустити поле.