Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–Де він?

–Залишив нас.– цілуючи Старлу в скроню, відповів Айріал.–Ти знайшла свою половину.

Айріал прокинувся, різко сівши. Побачивши попереду Ельгу, він просяяв.

–Ельго! Ти жива, з тобою все гаразд?!

Вона повернулася до нього. Її обличчя було таким же суворим, як у день його страти. Руки Ельги схопили Айріала за сорочку, і вона вселилася в його тіло. Відчувши неймовірний холод Айріал не усвідомлював, що відбувається з ним. І коли він наблизився до лежачої на землі Старли і занурив руки прямо в її грудину, минаючи кістки і м'язи, витягуючи серце закривавленими руками, Ельга залишила його тіло. Залишившись із серцем Старли в руках, Айріал затремтів. Він не розумів, що це за почуття. Він не встиг полюбити Старлу. Вона не надала йому такої можливості. Але відчуття, що єдина жінка, яка була призначена йому, тепер мертва, знищувало хлопця. Усе вело його сюди. Усі пророцтва, усі його гріхи. Він мав втратити єдину, яка була призначена йому, і померти сам. Нехай навіть від руки найкращого друга. Він був згоден на це.

–Навіщо? – тільки й прошепотів він.

–Я теж запитувала навіщо. – безжальним тоном заявила Ельга. – Але ти не відповів мені.

Айріал застиг. Щось не так. Вони говорили про це безліч разів.

–Я відповідав тобі навіщо.– сказав він, насупившись.

Ельга на секунду зніяковіла. 

–О, ну зрозуміло. Але твої дурні виправдання?

–В мене немає виправдань.– хитав головою він.–Я схибив і дуже сильно.

–О, справді? – Ельга розреготалася. –Ти збирав трофеї!

–Зовсім ні. Я рятував Арлану.

Айріал озирнувся. Щось відбувається. Це ілюзія, не Ельга. Він прислухався до тяжіння, яке вело його до половини, Старла не загинула.

Ейдан прокинувся, усвідомлюючи, що на нього намагаються навіяти галюцинації. Відмахнувшись, він усвідомив, що ілюзії зараз навіюються кожному, крім самого Ейдана. У силі Ельги він не сумнівався, а ось ослаблений Містифікатор і сирена... Хтозна. Він зняв футболку, весь його торс від шиї до пояса був укритий татуюваннями з різними символами і текстом, він завів руку за спину і торкнувся пальцем своєї лопатки. Заплющивши очі, він почав читати символ, транслюючи його в голові. Заговоривши стародавньою мовою, він відтворив сильне закляття, яке послав усім, хто зараз перебував у лісі. Це були чари, що захищали розум. Промінь світла покинув його голову і, вистріливши в небо, опустився вниз тремтячою кулькою світла. Ейдан створив силове поле, що утримувало цю кулю, але поле було потужнішим, ніж здавалося. Тримаючи це поле, Ейдан відчув, як тремтять його руки. Його думки швидко миготіли в голові, чим важче було утримувати поле, тим виразніше він усвідомлював, як горить зсередини.

–Здається, я скоро помру... – прошепотів він і заплющив очі, благаючи своє тіло протриматися, поки не прокинуться його знайомі.

Ейдан не розумів, чому жертвує собою заради мало знайомих людей, але Ельга та її самотність наводили його на думку, що в цьому житті, коли все вже вирішено за тебе, магією, пророцтвами, твоєю сутністю, завданням, яке ставить перед тобою доля, кожен маг усе ж таки має робити свій вибір. Він хотів, щоб у нього було більше часу, щоб подивитися, до чого його приведуть його власні рішення. Однак поки що всі вони вели тільки до повільного згасання всього, що колись підтримувало в ньому життя всі ці століття.

Ельга встигла прокинутися до того, як спалах очистив її розум від спроб проникнення. А тому йшла на світло. Ейдан гарчав, намагаючись утримати поле. Усі його м'язи напружилися.

–Ейдане!– вона прискорила крок.

–Привіт...– прохрипів він, тремтячи всім тілом.

–Ти...

–Апорія? Вибач, що не сказав, але в магічному світі це прирівнюється до вушних бородавок.

Ельга промовчала на незграбний жарт хлопця і сіла ближче.

–Як тобі допомогти? – запитала вона, впавши на коліна поруч із силовим полем, що горіло в його руках.

–Я не знаю.– чесно зізнався він. – Тобі краще відійти, воно сильне, мені важко його утримувати.

–Потрібно зрозуміти, як його втримати.– розмірковувала Ельга.

–Відомо, як. Його можна поглинути.

–У чому складність?

–Поле такої сили не зможе втримати тіло, навіть безсмертне. Поле розірве його, поглинувши його силу і стане неконтрольованим.

–Ти загинеш?

–Найімовірніше, апорії все одно помирають одного разу. Зілля витривалості підтримує  в мені життя в такі моменти, але воно не всесильне.

–Зілля витривалості?

–Так. Єдиний маг, що здатен його варити перебуває у Венеції, живе відлюдником, не цікавиться справами Ґотліну. Мій приятель хранитель відправив до нього переговорника із моїм листом. На моє щастя, він згодився допомогти, однак одна порція такого зілля вариться кілька років, тож…

–Тож я повернулась до нього через рік, щоб забрати зілля і передати Ніку.

–Ти була переговорником?–підняв на неї очі Ейдан.

–Я буваю переконливою.– потисла плечима Ельга.