Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

постраждав.

Подивився, яка буде їхня реакція на його слова. І переконався, що реакції менше, ніж він сподівався. «Росі» знову крутнувся.

Постріл рейкотрона й атакуючі випади енергії від місяців. Знову

Гевлок поновив свій приціл. За якусь частку секунди вловив

інформацію дисплея. Чотири цілі вже мчали, силою власної

енергії.

Дуже

швидко.

Чотири

газові

балони,

все

прискорюючись і лишаючи позаду хмаринки негустої імли.

— Маєш атаку! — гаркнув Алекс йому на вухо, й Гевлок звів

свою рушницю. Видно було, що одна з «торпед» збилася з курсу: поколивала хитливою спіраллю до поверхні планети. Він

прицілився в одну з трьох, що лишилися, й продірявив її

зобабіч. Імпровізований снаряд заколивався: спрямовувальний

пристрій, якого приладнали йому інженери «Ізраеля», хотів

скорегувати курс, але гази, виходячи з корпусу, розладнували всі

ці зусилля: почався обертовий рух. Підбити обидвох, що

лишалися, вже не було часу, але Гевлок таки зумів угатити два

набої в ту «торпеду», що мчала просто на нього.

А той єдиний балон, що лишився «шикувати», вдарив у покрив

«Росинанта» метрів за вісім праворуч від Гевлока, і враз світ

увесь побілів. Щось його штовхнуло й ще щось поранило, й

чомусь лише дуже стишений, мов подаленілий, сигнал радіо

сягнув Гевлокового слуху. Тіло його мовби дуже роздулося, чи

не на весь усесвіт… а чи то всесвіт так змалів, що вмістився у

нього під шкірою? Руки мов відірвались і залетіли хтозна-куди. І

хтось викрикував його ім’я.

— Я тут! — сказав він, але це було так, ніби він чув власний

голос у фонозапису. І почав наростати біль. Дисплей заморгав

йому червоними спалахами медичної тривоги, а його ліва нога

мов задубіла, перестала згинатися. Зорі закружеляли довкола

нього, а Нова Земля мовби випорснула з-під нього й

закрутилася навкруг його голови. Якусь мить він шукав очима й

не міг знайти ні «Росинанта», ні «Барбапікколи». Чи їх порвало

на шматки? Але вгледів, на мить, «Ізраеля», чомусь далеко

праворуч від себе, і то такого малесенького, що він міг би

сприйняти його як щільне скупчення якихось тьмяних зірок.

Дисплей виплеснув йому нову засторогу, й він відчув, як голка

зробила заштрик у праву ногу. Холодний дрож струсонув усе

тіло, але в голові трохи начебто прояснилось.

— Гевлоку? — мовив Алекс.

— Я тут, — повторив Гевлок. — Не помер. Але, схоже, мене

скинуло з корабля. Начебто плаваю в космосі.

— Ти можеш стабілізуватись?

— Навряд чи. Костюм чи не вийшов з ладу. А ще чимало

шрапнелі влучило мені в ліву ногу, в стегно. Мабуть, я спливаю

кров’ю.

— А костюм цілий? Гевлоку! Ти втрачаєш повітря?

Слушне було це запитання, але блювота підпирала йому горло.

Від обертання його нудило. Якщо він виблює в шолом, стане ще

гірше, й то дуже швидко. Він заплющив очі й зосередився на

своєму диханні. Потім допевнився, що вже може подивитися на

що-небудь, то й розплющив очі, зосередивши погляд на

незмінних символах дисплея.

— Костюм уцілів. Я можу дихати.

Тут він почув, як полегшено зітхнула Наомі. Це йому

полестило. В кутику його ока пропливли червоні цяти міліції.

Але він не міг би сказати, чи вони наближаються, а чи

зупинились. Тут щось яскраве осяяло атмосферу. То знову

вистрелив рейкотрон. Планета піднялася з-під Гевлока й зникла

над головою в нього.

— Тримайся, друже! — сказав йому Басія. — Я йду до тебе.

— Не роби цього! — йому Гевлок. — У тих хлопців з «Ізраеля»

ще є невикористані саморобні ракети. І рушниці в них є. Сиди в

кораблі!

— Це вже запізно, — повідомив Басія. — Я вже й пройшов

повний шлюзовий цикл. Просто мені ще треба… Ат, засліпило!

Гевлок крутнувся ліворуч і нарешті знайшов «Росинанта».

Вибухом його відкинуло не так і далеко, як йому здалося, але