Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

використати її як особисту свою криївку.

Він розплаcтався на тлі опалубки, торкаючись її лише самими

носаками магнітних черевиків. Зняв рушницю з плеча, синхронізував її з дисплеєм свого костюма, й на екрані з’явилася

жменька нових зірочок. Червоні позначали міліцію, зелені —

все, що ті чоловіки могли нести з собою. «Росинант» під ним

крутнувся, й горизонт кораб ля змістився, коли вистрелив

рейкотрон. І затанцювали, від оборонних місяців угорі, шість

блакитних

смуг,

позначаючи

шлях

гарматня

своїми

блискавичними ударами. Гевлок посунувся на кілька

сантиметрів, роблячи поправку на той порух корабля, знову

націлився на свої цілі й відкрив загальну частоту.

— Джентльмени! — звернувся він. — Нам із вами аж ніяк не

цим би займатись.

Спостеріг їхню реакцію. Як напружилися їхні тіла, як

витяглися шиї, аби очам швидше знайти, де ж він ховається.

Ніхто з них не вийшов на цей канал. Збільшив їх зумом. Забрала

затемнені, щоб не сліпило сонце — і щоб супротивник не

розпізнав, хто є ху. Але ж він і так розпізнавав їх усіх.

— Чесно скажіть: навіщо це? Для якої мети? Той корабель

знижується, і всі, хто на ньому, загинуть. Ми тут робимо все, що

можемо, аби відтягнути цей момент, але ж ви, хлопці, все

прорахували, чи не так? І вийшли на ті самі числа, що й ми.

Нічого ви цим не здобудете. Це просто підлість. Нащо вам

скочуватися до підлості?

Одна з цят здригнулася. Здогад: то головний інженер щось там

кричить на тій частоті, якою вони послуговуються в цей момент.

Перекрикує Гевлока. Гевлок перевів погляд на одну з інших цят.

Кут зору такий, що не дозволяє точно визначити, що ж ти

бачиш. Якийсь газовий балон чи що, удосконалений дротами та

анодом і катодом на кінцях. Імпровізована мов торпеда, либонь.

Такі снаряди були б чистим безглуздям, якби працювала ГТЗ, за

якою він саме ховався. Або, можливо, перспектива усім їм

загинути й їхня ненависть до поясан завели їх так далеко, що

ризик загинути, аби тільки забрати в «Барбапікколи» кілька

годин її життя, здаються їм вартісними? Так чи інак, прикра

виходила бридня.

— Гей, Волтерсе! Це так ти хочеш загинути? Не послухай їх хоч

хвилинку. Серйозно: просто вимкни радіо! Нам тут нікуди

поспішати. Чи ти думаєш, ми правильно чинимо?

А ті вже помітно наблизились. Не прискорюючи руху, але й не

гальмуючи. Гевлоків дисплей зробив підрахунок. Хвилин за

двадцять вони дістануться до «Росинанта», чи до «Барби», а чи

до линв між ними.

— Вам, хлопці, пора вже пригальмувати, — порадив Гевлок. —

Ви й досі мої люди, і я не хотів би завдавати шкоди будь-кому з

вас.

Тут хтось вийшов до нього на зв’язок. Головний інженер. Його

голос аж кипів гнівом та зневагою.

— І не пробуй грати свої фіглі-міглі з нами, ти, зрадливий

виплодку! ГТЗ твоєї маленької подружки знеструмлені. Перш

ніж вийти з корабля, ми переконалися в цьому. Чи ти гадаєш, що ми бевзі? Ми маємо наказ: привести тебе й ту суку-поясанку

назад на «Ізраель» і кинути вас обох до буцегарні!

— Чий наказ?

— Прямий від Мертрі.

Тому, зміркував Гевлок, що це — прецедент. А так КЕХ зможе

стерджувати, що вона захищала свої права до останньої

хвилини. Спадком Мертрі буде те, що він не відступив ані на

сантиметр. Ні на поверхні планети, ні в космосі, ні на

абстрактно-правовому бойовиську. Ніде.

Був такий час, і то й не дуже давно, коли Гевлок подумав би, що в такій позиції є щось від твердої чистоти. Нині ж ця лінія

видавалася йому якоюсь химерно-патетичною.

— Гаразд, — мовив він. — Ваша правда: ГТЗ вийшла з ладу, але

ви не продумали цієї справи до кінця. Я перебуваю поза межами

корабля. Я в броні. Маю інтегрований дисплей і зброю, якою

можу вразити будь-кого з вас просто зараз. Жоден з вас не має

ніякого захисту. І причина тому, що ви, хлопці, досі живі, є така, що ви — мої хлопці, й я не хочу,