Джеймс С. А. Корі - На згарищi Сiболи, Джеймс С. А. Корі

class="calibre1">наразі був він у дрейфі. Із кожним подихом його відносило все

далі від отієї металево-керамічної бульбашки повітря.

Подумалося йому, чи його тіло, якщо він так і залишиться в

космосі, переживе оці кораблі. Його запас повітря точно не

переживе. Саморобний реактивний гарматень лишив яскравий

шрам на зовнішній поверхні «Росинанта», але дірок начебто не

попробивав. Міцний кораблик, нівроку йому.

— Хух! — видихнув Басія. — Ото розбахкалися в мене.

— Так лізь назад, у корабель, — наполягав Гевлок.

— І полізу. Але за хвилину. І де ж це ти… Ага! Ось ти де.

Кішка-грапнель учепилася йому в ліву руку, виплеснувся і

майже вмить затвердів гель. Сіпнувся — і права нога просто

заволала від болю. Проте вектори склалися так, що його

неконтрольоване обертання уповільнилось. Нині червоні цяти

міліції опинилися вже набагато ближче. Була реальна

небезпека, що підстрелять Басію. І все ще загрожували вісім

ракеторпед.

«Росинант» знову підскочив. Зажевріла крізь розріджену

атмо сферу стежка рейкотрона. Невже це спливло тільки п’ять

хвилин? Мабуть, він пропустив зо два рейкотронові постріли. Чи

від того, що його знесло в космос, змінилося його сприйняття

часу? А чи він бачив ті постріли, але забув про них?

— Не тягни мене так швидко! — застеріг Гевлок. — Коли я

опинюся вже там, тобі доведеться витратити масу енергії, щоб

мене зупинити. А то я ще відкину тебе! «Як не розтрощу об

корпус», — подумав.

— Я більшу частину життя прожив у низькій g, — відказав

Басія, щиро чудуючись. — Не потерпай за мене.

Все ближче «Росинант», із повільним його прокручуванням…

Гевлокові, через його власний крутіж, видавалося, ніби і всесвіт, і цей корабель, і його власне тіло опинилися в трохи різних

реальностях. Басія був темнішою цятою на тлі сірої

металокераміки. Гевлоків дисплей бадьоро сповістив про

стабілізацію його кров’яного тиску. А він і не здогадувався, що

мав досі таку несталість. Гальмівні сопла його костюма все ще не

працювали, тож Басія скочив йому навстріч, поки він іще не

вдарився об корпус. Ведмежими обіймами Басія обхопив його

плечі, а Басіїн костюм пригальмував рух обох їх.

— Тобі краще б вернутися досередини, — сказав Гевлок, коли

його ліва намагнічена підошва пристала до корпусу.

— А я хотів те саме сказати тобі, — мовив Басія. — Скільки ти

підхопив шрапнелі?

Гевлок уперше за весь цей час подивився на поранену ногу.

Ногавиця вся була в цятках від аварійного герметизатора, наслідок латання щонайменше дванадцяти пробоїн.

— Чи не всю, що летіла.

— Бачу предмети, що швидко рухаються, — повідомив Алекс.

Гевлок крутнувся, зводячи рушницю, готовий позбивати всі

ракеторпеди, перш ніж вони долетять до нього, — або ж

загинути, намагаючись це утнути. Кілька секунд шукав очима, поки й побачив. Зелені цяти прямували не до нього. Вони летіли

вниз, до планети. До «Барби», власне.

— Ну що ж, — мовив він. — Тримайтесь!

— Думаю, вони все ще стріляють у тебе, — сказала Наомі.

Гевлок зробив рух уперед, відчуваючи не так біль у нозі, як

чудернацьке її заніміння. Рухи «Росинанта» збивали його з

прицілу. Ось дисплей показав йому «хрестика», й він натис на

спусковий гачок. Одна з ракеторпед вибухнула, не долетівши.

Басія скорчився, руками й ногами припавши до корпусу, бурмочучи, вивергаючи, мов заклинання, цілий потік

непристойностей. Гевлок хотів відірвати магнітні черевики від

корпусу «Росинанта», але вони його не слухались. «Росі»

крутнувся.

— Ти підбадьорив залогу «Барби», — похвалив Гевлока Алекс.

— Перше влучання в…

Тут новий спалах розцвів унизу під ними. Гевлок відчув його, бо удар майже миттєво перейшов по линвах на «Росі», а звідти й

на його черевики. Радіо донесло, як застогнав Алекс.

— Що ж, — сказала Наомі. — Це нам проблема.

Внизу, під ними, «Барбапіккола» почала хилитися. Сили того

вибуху вистачило якраз, щоб додати їй