Юлія Міхаліна - Пристрасть спотворює все, Юлія Міхаліна

– Тебе посадили через твою спрагу справедливості. Якби ти залишишся на волі, ти продовжив копати на Сизого та шукав Маргариту. Ти всім заважав. Набагато зручніше було тебе заховати за ґрати, тим самим позбавившись небажаного свідка та можливої ​​перешкоди.

– Нічого не розумію! – з усієї сили стукнувши кулаком об стіну, загорлав Олег. – Павла навіть не знайшли, навіщо придумали це бісове вбивство? Звідки знали, що він там був?

– Ти гадаєш, на два фронти працював лише Коробов? На заводі того вечора був і дрібніша маріонетка, що підстрелила і тебе, і Городкова. Ще там був Рощин Кирило Сергійович – заклятий ворог Сизого і відомий у вузьких колах як Плантатор, котрий і забрав із собою Павла. Ви з Риткою тоді вляпалися в такі розбірки – радіти треба, що лишилися живі. Вас запросто могли вбити й все.

– Чого ж не вбили?

– Тебе знайшли ті, хто чесно виконував свій обов'язок, доставили до лікарні. Там приєднався Коробов. Вбити тебе можна було і в лікарні, і в ізоляторі, але пропажу Городкова теж варто було обґрунтувати. От і прибрали одним махом двох зайців. А Рита... – стиснувши долоні в кулаки, Одинцов прошипів: – Рита молода, гарна дівчина, на якій можна було заробити грошей. Адже їй і записку тому підкинули, щоб через неї вийти на Сизого, так би мовити, на живця спіймати. Та оскільки ловити ніхто нікого не збирався, забрали в бордель.

– Звідки це Ви знаєте? – упираючись лобом у холодну стіну, видихнув Олег.

Голова від отриманої інформації йшла кругом. Насилу розумів, як так сталося, не вірив. Відмовлявся вірити, бо надто складна комбінація. Підставні особи. Ігри у справедливість, якої немає. Гроші-гроші... Як наслідок – зруйновані життя.

Пізніше чоловік зрозуміє все. Переварить, зіставить факти. Повірить, попри абсурдність. А поки що... Поки хотілося закрити повіки, а відкривши дізнатися, що все, що трапилося за останні шість років, – брехня, дурний страшний сон. Та, на жаль, цьому не судилося справдитися.

– Я 20 років пропрацював у розвідці, здатний дізнатися і не таке, – помітив Андрій Михайлович.

– Чому зараз?

Пояснювати, про що питав, було не варто. Обидва й так чудово розуміли. Олег не очікував якоїсь виразної відповіді, запитав скоріше по інерції. Та Вотан, втомлений від недовіри, коротко резюмував:

– Управління боротьби з оргзлочинністю запідозрили в тісних зв'язках з цією самою оргзлочинністю, стали масово міняти керівництво. Мене викликали в країну та запропонували посаду за умови, що я розгребу це осине гніздо. Розгрібаючи, паралельно хотів зв'язатися із сім'єю, але дізнався, що дружина мертва, а дочка як у воду канула. Я почав шукати. Виявилося, що мій новий помічник Ігор Штормін в курсі деяких подій. Разом стали розбиратися і докопали до правди. Але попереду найскладніше: взяти Сизова та витягти Риту. Тут і стане в пригоді твоя чесність та прагнення справедливості.

– З мене знімуть звинувачення? – глянувши на Одинцова, спитав Чернишевський.

– Ні, – односкладна відповідь. Очі в очі. І мовчанка, що повисла слідом.

– Чому?

– Тебе випустять умовно-достроково за хорошу поведінку.

– Ви самі сказали, що Павло живий! Я нізащо сиджу!

– Про твою невинність відомо вузькому колу людей. Про те, що Павло живий, навіть мати рідна не знає. Городкови шість років тому поховали порожню труну з упевненістю, що там їхній син.

– Але як?

– Ти ще не зрозумів, що із правильними зв'язками можливо все? – Одинцов допитливо дивився на чоловіка, – Але у твоєму випадку умовно-дострокове єдиний варіант.

Чернишевський розумів. Занадто добре розумів серед яких людей опинився. По факту все одно як опиниться на свободі. Головне, якнайшвидше зникнути з цього місця, припинити бездіяльність. Але внутрішній голос вимагав урочистої справедливості. Хоча б сьогодні.

– Я не вбивав Павла... – балансуючи на межі відчаю.

– Ти вбив Вовка, – натягнувши маску незворушності, нагадав генерал.

– І це знаєте ...

– Але за це покарання не несеш, – наче не чуючи, гнув своє, – Вважай це встановленням справедливості.

– Тут або я, або мене! Якої, до біса, справедливості?

– Звичайнісінької. Слухаєш і робиш усе, що скажу, і незабаром побачиш Маргариту.

– Наприклад? – повернувши стілець спинкою, Олег сів, втупившись на Вотана.

– Наприклад, зіграєш роль молодого кримінального авторитету, який напередодні звільнився з в'язниці та має надмірні амбіції. Граючи під прикриттям, ти допоможеш взяти Сизого, або не тільки Сизого, за зябра.

– Цікаві у Вас міркування про порятунок Ритки. Я уявляв все дещо інакше.

– Інакше тут не спрацює, – Андрій Михайлович пробарабанив пальцями по старому дерев'яному столу, – Якщо перти напролом, Сизий одразу зрозуміє, хто ти й що ти. І повір, цього разу в'язницею не обійдеться.

– Можна подумати, він не дізнається, що роками раніше засадив мене ні за що.

– Не дізнається. Думаєш, він у минулому вдавався, хто став крайнім? Звичайно, ні. З учасників історії, хто міг йому доповісти, не залишилося нікого.