Хіроакі Куромія - Свобода і терор у Донбасі, Хіроакі Куромія

народну назву, що виражала зневажливе ставлення до «буржуазії»[386], — 1917 р. привласнили і наповнили політичним змістом не лише більшовики, а й меншовики (есери), і навіть деякі церковні реформатори. Навіть ліберали не могли встояти перед антикапіталістичною, антибуржуазною риторикою революції, що набула великої популярності. В політичному дискурсі 1917 р. слово буржуй почало означати жадібну, егоїстичну особу, незважаючи на її соціальне походження. Термін став такою всеохопною лайкою, що його вживали як праві, так і ліві: «Геть Тимчасовий уряд, бий буржуїв і жидів!»[387] А офіцери флоту, розлючені вимогами моряків, теж могли назвати їх «буржуями». А прибічники Тимчасового уряду заявляли, що його міністри — не буржуї, бо вони — самовіддані патріоти. І в суспільній свідомості, і в політичній пропаґанді, економічні та інші труднощі в суспільстві почали пояснювати «змовою буржуазії»[388].

Таке тлумачення слова «буржуй» схоже на те, що розуміли під словом «спекулянт». Як довів Ларс Т. Лі, «боротьбу більшовиків проти спекуляції слід трактувати не як продукт соціалістичної ідеології, а як докапіталістичний настрій, спільний для всієї російської політичної спільноти. Аналоги англійських середньовічних законів, спрямованих проти “перекупників”, “скупників” та “здирників”, і досі чинні в Радянському Союзі»[389]. Таким чином, терміни буржуй і «спекулянт» почали функціонувати політично так само, як сумнозвісний термін «куркуль», — багатий селянин чи сільський буржуй, — що набув десь такого самого змісту[390].

Однак така політична інтерпретація не означала цілковитого перевороту старого устрою. Вона містила і нові, і старі елементи: наприклад, вияви антисемітизму. У Петрограді влітку 1917 року деякі продовольчі бунти «супроводилися погромами єврейських крамарів»[391]. У Донбасі на вулицях активно аґітували проти євреїв. Соціалісти боялися, що «темні сили», які, за їхнім твердженням, «блокувалися із “жидівським” “бундом”», боротимуться проти них[392]. Коли організовували робітничі страйки, ходили чутки, що ці страйки — заклики до погромів[393]. У вересні 1917 р. натовп увірвався до бахмутського винного складу, де зберігалося 100 000 відер (1 відро = 12 літрів) горілки і 600 000 відер інших спиртних напоїв. Потім п’яний натовп напав на бакалійні крамниці, щоб узяти закуску до горілки, і бушував по всьому місту. Євреї втекли, злякавшись погромів. (Натовп звинувачував робітників-дружинників у тому, що вони «захищали буржуїв»)[394]. Навіть у самій більшовицькій партії в розпалі революційних подій восени 1917 р. антисемітизм зберігав таку силу, що, наприклад, 18 листопада 1917 р. Юзівська партійна організація поставила питання антисемітизму в партії другим на порядку денному: деякі більшовики погано ставилися до «людей інших національностей», засипаючи їх «усілякими образами»[395].

Багато спостерігачів зазначали, що в таких місцях, як донбаські шахти, де письменність була мінімальною, а елементів сучасної політики та громадянського суспільства майже не було, розквітали плітки і демагогія. Така оцінка відображала упередження спостерігачів, у цьому випадку — і промисловців, і більшовиків. Щоб визначити, наскільки преса в Донбасі впливала на формування політичного самоусвідомлення, необхідний детальний аналіз, який провели Даян П. Конкер та Вільям Ґ. Розенберг, розглядаючи здебільшого Москву та Петроград[396]. Однак преса відігравала значно меншу політичну роль на Донбасі, ніж у Москві та Петрограді. Практично всі джерела стверджують, що антибільшовицька аґітація виявилася дуже ефективною, хоча саме більшовики підтримували робітничі «ексцеси», тимчасом, як есери, надто ж меншовики, закликали до стриманості. У Гришиному, наприклад, загальний настрій був настільки антибільшовицький, що більшовики не могли відкрито вести політичну діяльність аж до середини липня 1917 р. Над більшовиками, якщо їх упізнавали, чинили самосуд навіть без найменшої на те причини. За словами одного свідка, так було на значній території Донбасу. Антивоєнна кампанія більшовиків була такою непопулярною серед шахтарів та селян, що в Юзівці юрби людей карали більшовиків самосудом[397].

На Донбасі антибільшовицькі сили затаврували більшовиків як німецьких шпигунів, що прагнули поразки Росії і відновлення влади царя. Вони постійно згадували Ленінів «опломбований вагон». Така демагогія, за словами спостерігачів, «збивала робітника з пантелику: він гнувся і направо, і наліво. В ті дні [березень 1917 р.], хоч би що йому скажуть, усе правильно і він усім аплодує»[398]. Мітинги робітників часто мали «погромний настрій»: «Бий більшовиків!» Арешт Троцького і Луначарського і переховування Леніна й Зинов’єва після липневих подій (озброєних демонстрацій у столиці та інших містах), за свідченнями, також викликали ворожість проти більшовиків серед шахтарів Донбасу: більшовицьких аґітаторів зустрічали побоями, їх треба було рятувати від самосуду натовпів, де панували «погромні» настрої[399]. У Юзівці, меншовицькому центрі, як її назвав В. М. Молотов[400], шахтарі з кирками переслідували своїх товаришів, які були більшовиками, примушуючи багатьох активістів зректися своїх поглядів[401]. Упередження робітників використовували повною мірою: їх годували пропаґандою, буцім Ленін, Троцький та інші — євреї, які зруйнували Росію[402]. На Донбасі ходили чутки про німецьке золото, начебто одержане більшовиками[403].

Усе це свідчить про те, що значна частина робітників Донбасу вірила в патріотизм, абстрактну, емоційну належність до своєї країни, що, на думку більшовиків, суперечило пролетарському інтернаціоналізму. Злісні напади на більшовиків не дивували, бо в політичному дискурсі 1917 р. брак патріотизму вважали за елемент презирливої характеристики буржуя. Отже, антикапіталісти-більшовики стали буржуями! (Дехто навіть вважав більшовиків ворогами революції)[404]. Патріотизм переважав над ідеологією, і про це свідчило те, що не лише несоціалісти, а й більшість соціалістів у Росії та за її межами підтримували війну. На мітингу шахтарів у травні 1917 р. в Гришиному більшість людності підтримала війну і лише незначна кількість була проти. Водночас виявилося, що серед робітників були й сильні антименшовицькі та антиесерівські настрої[405].

Улітку 1917 р., наприклад, на мітинґу шахтарів у місті Олександровську-Грушевському стався такий інцидент. Голова місцевого революційного комітету, юрист, виступав на мітингу. «На ньому був блискучий циліндр, на огрядному тілі виднів чистий гарний костюм, а напомаджені вуса стирчали як коркотяг». Голова