Аліна Скінтей - Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей

— Відбір? — в подиві перепитала Сільсія, дивлячись на те, як чаклуни гільдії Абраксас на носилках переносило тіло Олавей.

— Так, здається король хоче дати шанс тим чаклунам, в яких немає коштів щоб заплатити за навчання в академії та ліцензію.

— Татіра має потенціал вище середнього, і її магія – це вау, — із захватом почала розповідати Сільсія, жестикулюючи руками. — Її заклинання просто неймовірні!

— А як щодо вашого потенціалу? — питання Адріана змусило змовкнути Аберхат.

— Його ледь достатньо, щоб надати допомогу, самі ж бачили.

— Тобто ви не збираєтеся взяти участь?

— Це буде схоже на те, щоб пхати непідходящий ключ до замка, й марно себе тішити сподіваннями, що він колись та підійде.

— Просто візьміть інший ключ і відчиніть той клятий замок.

Слова Адріана були легкими, так, мов Аберхат сама собі вигадала проблему до якої вирішення не існувало.

— Це не так легко. Магічний потенціал, це не те що можна змінити за бажанням.

— Ви така юна, але ваше мислення таке пригнічене. Ви ніколи не задумувалися, чому система оцінювання потенціалу повторюється кожні п’ять років. Якщо керуватися вашими поглядами, то це безглуздя, чи не так?! Перевіряти кожні п’ять років те, що не змінюється. Якби це було правдою, королівська система давно вже б розвалилася.

Адріан поглянув в темні як сама ніч, очі Сільсії, в яких відображалася ціла безодня сумнівів, втрачених сподівань та надії. Аберхат була симпатичною, але саме її аура привертала увагу, набагато більше ніж зовнішність. Те, як вона говорила, що робила, і навіть як себе поводила – вона була справжнім дорогоцінним каменем заритим в купці піску.

«Не дивно, що Роу не може відірвати від тебе погляду і що він так тобою захопився. Сільсія ти справді западаєш в душу. Дуже глибоко!»

— Тобто потенціал…

— Можливо я зможу вам приділити трішки свого вільного часу, й розвіяти ваші марні сподівання щодо непідходящого ключа. Можливо, нам разом вдасться й відчинити ваш замок.