Alek Sandra - Мій коханий ворог, Alek Sandra

- Ви надто багато працюєте, Андрію Ігнатовичу! Вам потрібно більше відпочивати! - вона підійшла до його столу і легко нахилившись, щоб продемонструвати своє декольте, поклала документи йому на стіл. - Вам потрібен масаж! - вона встала за його спиною і поклала руки йому на плечі, щоб трохи їх розім'яти. Він заплющив очі і майже розслабився, коли раптом стрепенувся:

- Люся, що ти робиш? - він відсунувся від неї.

- Просто хотіла зробити вам масаж! Я не казала вам, але я закінчила курси масажу! - її виправдання звучали правдиво.

- Ні, мені зараз не до масажу! Я маю працювати! Залиш документи і можеш йти. Пізніше, я їх прогляну і підпишу. - він знову прийнявся розглядати папери.

- Добре, я піду! Але, ви маєте знати, що я завжди до будь-яких послуг! - вона сказала це, підкресливши слово "будь-яких" і направилася до дверей, виляючи своїми накаченими сідницями.

- Дідько! Що це було? Вона що хотіла мене спокусити? І я майже купився на її масаж! Так, зараз й справді мені був потрібен масаж. Але, я хотів, щоб його робила мені Віола! - Андрій відкинувся на спинку крісла і закинув руки за голову, йому треба було зосередитися на роботі.

***

Віола сильно нервувала, вона вже їхала в таксі в ресторан "Пікассо", в якому у неї була призначена зустріч із Андрієм. Вона навіть не уявляла, що її там чекало. Що вона мала сказати йому? Що не кохає його? Що не хоче заміж за нього, бо хвилюється за сина? Що боїться його матір? Чи може, вона мала одразу зізнатися, що в Маямі зустріла свого колишнього і зовсім випадково переспала з ним! Хоча ні, це було зовсім не випадково, бо вона хотіла цього! І байдуже, що він її не пам'ятає! Вони всеодно більше ніколи не побачаться!

Рівно об 20 год, вона сиділа в ресторані "Пікассо" і чекала Андрія за столиком. Він запізнювався і це було дивно. Адже, він завжди був пунктуальним і приходив на зустрічі завчасно! Може щось трапилося? Офіціант приніс їй салат "Цезар", який вона замовляла раніше. Задзвонив телефон, дзвонив Андрій:

- Привіт, Віоло, вибач! Я не зможу приїхати... В мами зламалася машина, і мені довелося відвезти її за місто на ділову зустріч. Я думав, що встигну повернутися, але мені не виходить по часу. - в його голосі відчувалося хвилювання.

- Нічого страшного! Поговоримо іншим разом. Будь обережним за кермом! - Віола, аж видихнула з полегшенням. Їй нічого не доведеться пояснювати, принаймні сьогодні. 

- Добре, дякую! І ще раз пробач... Бувай! - він поклав слухавку. Обличчя Віоли засяяло від радості, вона ще замовила собі бокал червоного вина і прийнялася за салат. Від своєї ейфорії, вона навіть не помітила, що з іншого боку ресторану за нею спостерігали доволі знайомі бурштинові очі...

Антон сидів у кутку ресторану і спостерігав за Віолою. Сьогодні, тут він мав зустрітися з батьком, але на щастя у батька з'явилися термінові справи і він не зміг приїхати. Чесно кажучи, Антон і не дуже хотів його бачити. Але батько сказав, що має дещо важливе йому розповісти. Тож, Антон погодився сюди приїхати, і як виявилося пізніше - не даремно! Спочатку він вирішив повечеряти, а потім повернутися в готель. І саме тут він побачив її.

Віола когось чекала і помітно нервувала, але потім їй подзвонили і судячи з реакції, заспокоїли. Після розмови, вона засяяла і навіть замовила вина. Схоже, щось хороше сталося в її житті. Вона сьогодні виглядала прекрасно - червона ділова сукня до коліна з легкою розпіркою збоку, гарно облягала її струнку фігуру. Чорні лаковані туфлі на шпильці були підібрані під тон чорного подовженого піджака вільного крою, який зараз висів на спинці крісла. Її довге каштанове волосся, спадало легкими локонами на спину. Вона зробила ковток червоного вина, своїми пишними червоними губами, які так і напрошувалися на поцілунок. Антон просто сидів за своїм столиком і спостерігав за її граційними рухами, йому ставало гаряче. Коли Віола закінчила з вечерею і дістала з своєї червоної сумочки гаманець, щоб розплатитися і залишити чайові, Антон теж відірвався від свого стейка, який щойно йому принесли. Він швидко дістав велику куп'юру, поклав її на стіл і вийшов слідом за Віолою.

Після вечері, Віола вирішила ще трохи прогулятися, а вже потім поїхати додому. Цілий вечір у ресторані їй здавалося, що за нею хтось спостерігає. Мабуть просто сильно перенервувала. Вона розрахувалася за вечерю і залишила щедрі чайові офіціанту, взяла свій чорний піджак із крісла і вийшла з ресторану. Коли раптом, сильна чоловіча рука вчепилася в її руку сталевою хваткою й до болі знайомий голос промовив:

- Давно не бачилися, Русалко! Ось, я тебе і спіймав! - вона заніміла, серце наче зупинилося, а обличчя миттю побіліло. Це був він! Не може бути! Але, його голос з кришталевими нотками, не можливо було не впізнати. Такий рідний і водночас - такий чужий. Вона повільно повернулася до нього обличчям і зустрілася поглядом з його бурштиновими очими, в яких грали радісні вогники:

- Антон?! Що ти...? - та вона не встигла закінчити речення. Він вмить притягнув її до себе і жадібно поцілував. У неї не було сил пручатися. Їхні губи сплелися в пристрасному поцілунку.

- Скучила за мною? - він відірвався від її губ, але не випустив із своїх обіймів.

- Якого біса? - вона вирвалася з його обіймів: - Що це було? - її щічки покрилися легким румянцем.

- Вітальний поцілунок! - його брови піднялися вгору. - Тобі ж сподобалося? - його губи розтягнулися в широкій посмішці. Цей самовдоволений погляд був сповнений гордості.

- З чого ти взяв? - заперечливо сказала Віола: - Як ти тут опинився, взагалі? - в її очах читалося роздратування.

- А, як ти хотіла? Ти, залишила мене мерзнути, там на пляжі! Пішла, навіть нічого не сказавши, не пояснивши! Навіть номеру телефону чи адреси готелю не залишила! - в виразі його обличчя читалося розчарування і образа.

- А хіба ти не так само себе поводиш з жінками? Тепер знатимеш, як вони почуваються після "сексу на одну ніч"! - вона підвищила тон.