Ясміна Лав - Покоївка для бізнесмена, Ясміна Лав

- Вона випивала ...багато . Я це погано пам'ятаю . Та тітка сказала,  що маму хтось з безхатьків штовхнув , коли не змогли поділити пляшку , і все ...

Адам мовчав ... Він як і раніше дивився уважно на дорогу , а я чекала яка ж буде його реакція .

- Мені дуже шкода що тобі довелося втратити маму так рано .- тихо промовив чоловік .
- Мені також ...

Та я нічого не могла змінити . І спочатку відчувала таку образу на жінку яка мене народила і покинула саму , а з часом пробачила , відпустила і просто сумувала .

- А де зараз твоя тітка ?
- Де й завжди , на ринку . Вона продає одяг , все життя цим займається . І мене також до цього привчала . А вибору в мене особливо і не було , доводилося слухатися .

Адам подивився на мене і здається я побачила в його очах смуток ...і жалість .
От тільки цього я й не хочу ...

- Тільки ти не жалій мене . Все не так погано . Так , я не навчалася , але буду ... На наступний рік буду вступати до університету. Хочу стати ветеринаром . І нарешті кар'єра покоївки буде закінчена .- усміхаюся , дивлячись на проїжджі  повз  машини .

- Ветеринар ? - здивовано питає чоловік.
- Так , тебе це дивує ?
- Ні ,ні ... Чудова професія . Впевнений , що ти станеш прекрасним лікарем .
- Дякую .

Адам зупиняє машину і я роздивляюся навколо , але нічого не бачу . Взагалі нічого ...
Навколо темно , близько нема жодного будинку , навіть дороги не бачу ...

- Ми приїхали ?- питаю , дивлячись на чоловіка .
- Так, приїхали .

Він виходить і відкриває для мене двірку . На вулиці прохолодно. Встигаю про це подумати , як на мої плечі лягає тепла куртка .

- Щоб не змерзла .- усміхається Адам , допомагаючи одягти її.
- Дякую ...

Чоловік застібає блискавку і дійшовши до самого верху застигає в сантиметрі від мого обличчя . Його очі пронизують наскрізь . Мимоволі опускаю погляд на його губи ,які в ту ж мить накривають мої .
І мені не хочеться розривати наш поцілунок .

- Ти зводиш з розуму ...- шепоче , задихаючись чоловік .
А в мене підкошуються ноги від його близькості .

Десь далеко чується сильний гуркіт , хоч я і не відразу розумію що це  . Та коли бачу світло фар до мене доходить , що до нас наближаються мотоцикли .
Саме мотоцикли . Великі , потужні , захопливий байки.
Я такі навіть не бачила наживо .  А зараз можу  торкнутися .

Хлопці приїжджають і зупиняються в декількох метрах від нас, а потім глушать мотори і Адам веде мене за руку до них.

- Привіт , давно не бачилися . Зовсім засів в офісі .- вітається з Адамом високий симпатичний хлопець , потискаючи руку .
- Роботи навалилося . Ось , вдалося вирватися . І я не один .
- Та бачу ...- усміхається той .

Орлов бере мене за талію і притискає ближче до себе . Всі погляди тут же приковують мене до землі .

- Хлопці , це Емма , моя дівчина . 
- Ого ...Орел , ти став серйозним ?- з насмішкою питає повнуватий , з невеликою бородою хлопець .
- Так . Що й тобі раджу .- спокійно відповідає Адам .
- Я подумаю ... - хмикає хлопець .
- Цього коміка звати Женя , та ми всі називаємо його Кволий . Ти потім зрозумієш чому .- каже мені на вухо Адам і всі хлопці сміються .
- Дуже смішно ...- кривитися Женя , але тут же усміхається .
- Це Марк .- показує Адам на того хлопця з яким вітався з самого початку.
- Дуже приємно . Для друзів Ферзь .
- Взаємно , Емма .- киваю з усмішкою .
- Це Космос і Кріт .- на прізвиська кивають ще двоє хлопців позаду.
- Саша .- усміхається перший .
- Єгор.- знімаючи шолом представляється другий .
- Дуже приємно...- говорю з посмішкою .

- Готова ?- тихо питає  Адам .
- До чого ?
- Поганяти ...

     ***

Ніколи не думала що кататися на мотоциклі це такий кайф . Відчуття свободи переплітаються з адреналіном . Гул моторів заглушує всі інші звуки , а вітер наче підіймає в небо .
Міцно обіймаю Адама і притискаюся ближче . Мотоцикл набирає швидкість та мені зовсім не страшно . Навпаки , хочеться кричати від надлишку відчуттів.

До нас , з обох боків під'їжджають хлопці . Вони наче вистроїлися в лінію . Швидкість збільшується.

- Тримайся міцно !.- чую голос Адама і стискую руки на його поясі .

Як в секунду мотоцикл виривається вперед і встає на диби . Це всього мить і ми знову їдемо спокійно . Але моє серце все ще калатає наче божевільне , не в змозі заспокоїтися .

Ніколи не відчувала таких сильних емоцій . Ніколи так не довіряла іншій людині . А зараз відчуваю що можу . Готова довірити йому своє життя ...

Зробивши велике коло , Адам повертається до машини . Хлопці залишилися позаду і ми поки що одні .

- Це та частина мого життя , яку я не показував нікому.- дивлячись мені в очі промовляє чоловік .
- Отже , Орел ...- усміхаюся я .
- Орел ...

Адам підходить впритул і цілує мене так жадібно , наче чекав цього все життя . І я відповідаю . Повністю підкорююся його владі . Віддаю всю себе . 
Все тіло горить від бажання . Я хочу більшого . 
Хочу його...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно