Наталі Ліон - Не дивись мені в очі, Наталі Ліон

Ми йдемо танцювати. До моїх вух долітає знайома музика, і ейфорія миттєво наповнює моє тіло, змусивши повністю віддатися танцю. Рухаючись в такт мелодії я закриваю очі, вміло похитуючи стегнами. Не дарма ж я довгий час займалася танцями.

У якийсь момент я відчуваю, як чиїсь руки торкаються моєї талії і, наче, виходжу з трансу.  Відкриваю очі, а переді мною п’яний мужик, який нахабно посміхається і мацає мене своїми огидними руками. Я відчуваю до нього неабияку відразу  і  намагаюсь вирватись з його лап.

Він вищий і фізично сильніший за мене. Коли я роблю спробу прибрати його руки від себе, він ще з більшим азартом притискає мене. Я стараюсь очима відшукати Марту, але її, як на зло ніде немає. Мене охоплює дика паніка і жах, коли я розумію, що зовсім тут одна.

В якусь мить сильні чоловічі руки схоплюють нахабного незнайомця  і наносять йому удар в обличчя, потім ще раз.  Він падає на землю і щось викрикує у відповідь, через гучну музику нічого не чути.

Трохи оговтавшись я переводжу погляд на свого рятівника і застигаю від несподіванки.  Це Влад. Це він мене врятував. Тільки, як він тут опинився?

 Я виглядаю наляканою і розгубленою. Тіло досі тремтить від страху, ноги, закам'яніли. Влад підходить до мене ближче, обережно бере за руку і питає:

- Як ти?

- Тепер добре, дякую тобі, - чесно відповідаю йому. Розумію, що якби не він, все могло б закінчитися дуже плачевно.

- Відвезти тебе додому? – запитує проникливо зазираючи мені у вічі. Не довго думаючи я киваю, тому що залишатися в цьому місці бажання відпало.

- Тільки треба Марту попередити, – згадую про подругу.

- Ходімо на вулицю, тут надто шумно, - каже Влад міцніше стискаючи мою руку і веде мене до виходу. Я не чиню спротиву, не вириваюся, хоча остаточно прийти до тями все ще не можу.

Швидко друкую Марті повідомлення, що їду додому з Владом і ховаю телефон в сумочку. Піднімаю очі і помічаю, як уважно він мене розглядає, не приховуючи свого зацікавлення.

Воно і не дивно. Для цього вечора я одягнулася надто відверто, от і поплатилася за це. Тепер моє обличчя вкривається рум'янцем. Швидкими рухами я обтягую своє коротке плаття,  відчуваючи  провину.

- Як ти тут опинився? – запитую несміливо.

- Хотів напитися, але вчасно зупинився,  – холодним тоном відповідає Влад відводячи погляд. – Ходімо, он таксі чекає, - сухо кидає він направляючись в сторону автомобіля.

Таксі? Я, чомусь, подумала, що ми поїдемо на його машині, але потім згадала, що тепер він їздить тільки з водієм.

Мені так хотілось, щоб Влад поїхав зі мною, щоб ще хоч трішечки  побути з ним наодинці. Та просити його про це я не могла.

Він чемно відкрив задні дверки авто і промовив:

- Я поїду з тобою. Хочу переконатися, щоб по дорозі нічого не трапилось. А то ще таксист почне чіплятися, – посміхаючись промовляє Влад кидаючи свій хижий погляд на мої оголені ноги.

Я лише роблю кивок у відповідь. Ми двоє опиняємося на задньому сидінні, надто близько один до одного.  Я відчуваю запах його парфумів з легкими нотками ментолу. Він,  наче, затьмарює мій розум і я жадібно вдихаю його  аромат, насолоджуюся його близькістю і розумію, що втрачаю голову від цього чоловіка.

Без сумніву, він дуже привабливий, але сьогодні мене тягне до нього, як ніколи раніше. Коли він поруч, я забуваю про все на світі і мрію лише про нього... 

Всю дорогу Влад не видає ні слова,  хоча я помічаю його короткі погляди в свій бік. Ми наближаємось до мого дому. Таксист гальмує і я поспіхом покидаю салон, щоб не наробити дурниць. Влад розплачується з водієм і відпускає його. В мене з’являється надія, що не все втрачено. Алкоголь додає трохи впевненості і я наважуюсь запросити його на каву. Він відразу погоджується, ніби тільки цього чекав.

Ми підходимо до дверей квартири. Серце падає у прірву від його близькості. Я поспіхом дістаю ключі з сумочки і роблю спробу вставити їх в замкову щілину. Ключі вислизають і падають на підлогу, пронизуючи вуха гучним дзвоном. Чорт, яка я незрабна! 

Влад  швидким рухом нахиляється і піднімає ключі,  простягаючи мені. Я ледве торкаюсь його руки і мене, наче струмом пронизує. Пальці горять вогнем, думки плутаються. Я знову беру ключі і намагаюся відкрити двері.  Цього разу все успішно. Ми заходимо в середину і я запрошую його на кухню. Вона в мене простора, обладнана сучасною технікою та новеньким меблями. Я вмикаю кавоварку, а Влад сідає на високий стілець за стійкою. 

Чесно кажучи, я до останнього не вірила, що ми будемо пити каву. В моїй уяві Влад мав би накинутися на мене ще в коридорі і ми повинні були злитися в пристрасному, до божевілля нестримному поцілунку. Але реальність виявилась не така, як на сторінках любовних романів, і я не знала, як діяти далі.

- Нічого міцнішого не знайдеться? - раптом  порушує тишу Влад і очима своїми стріляє прямо в серце. 

- Здається, повинна бути пляшка віскі, зараз гляну, - відказую я і відкриваю холодильник. 

 Дістаю пляшку, знаходжу у шафці два келихи і ставлю поруч.  Влад відкриває пляшку і напонює наші склянки наполовину. 

Я вдивляюся в його темні очі і не можу прочитати, про що він зараз думає. Він акуратно підіймає келих і надпиває з нього. Я роблю те саме і відчуваю, як алкоголь розливається всередині мене і дряпає горло.