Альона Гейруш - Обійми пристрасті, Альона Гейруш

Руслан Андрійович

Розділ 24

Вся прикрість в житті у тому, що ми ніколи не усвідомлюємо наслідків наших вчинків. Кожна наша дія завершується результатом. І який це буде результат залежить тільки від нас. Я завжди не розумів, чому найчастіше, люди йдуть самі проти себе. Намагаючись давати шанс людям. За мою практику, одиниці могли скористатися цією можливістю правильно. Олександру теж дав шанс, але він вирішив відкинути його, та обрати свій шлях. Вирішивши помститися мені, але зробити це низько- маніпулюючи мною через дівчину, яка явно не може себе захистити. Але перше в житті, мене нече зачипили. На цей раз мені довелося докласти зусилля, щоб діяти спокійно,розсудливо та залишатися з холодним розумом.

Побачивши її там, в холодному підвалі. В мені ще більше бушувала лють - до Олександра.У мене виникло бажання все змінити, стерти з її пам'яті цей епізод , але це було неможливо.

Всю дорогу до лікарні, я її заспокоював, хоча абсолютно не знав як це робити .Я тільки і міг повторювати як мантру:

-Все буде добре, добре .

І не давав вирватися на волю думці, що щось піде не так.  Коли її забрали лікарі, цей час здавався таким довгим, що здається пройшло пів життя. І нарешті слова лікаря:

-Все пройшло успішно. І я ніби знову почав дихати. А потім… 

-Дитину врятувати не вдалося. Мені дуже шкода.

Я стояв в ступорі та дивився, як від мене віддаляється лікар. І не міг зрозуміти його слів…

-Дитина? Не змогли врятувати?- повторював подумки.

Ця новина, обвила моє серце якимось гірким смутком. Але я намагався, це сховати дуже глибоко в собі.

Зайшовши в палату, вона спокійно сиділа, розвернувшись до вікна:

-Привіт Ніка, тобі вже краще? Почав розмову, із звичайного питання.

-Так- кивнувши головою ,відповіла мені.

-В моєму номері, ти сказала мені, що "обслуговуєш клієнтів" пам'ятаєш?

-Я це бовкнула навмисне, хіба ти це не зрозумів?

-Можливо, але я хотів перевірити. І мав розмову з Олександром, який це підтвердив. Що коли зупиняються багаті чоловіки, він підсилює дівчат, які з ними сплять, а потім ділять гроші. 

Вона мене уважно слухала, я продовжував:

-Я його звільнив і дав йому шанс. Але він через тебе, хотів добратися до мене, та отримати викуп.

- Ти заплатив йому? Скільки?.

Тут я дав задню, тому, що зовсім не хотів їй розповідати, що з ним сталося, бо ця правда пригнітила б  її ще більше.

-Вероніка, я вирішив проблему, він більше не зможе тобі зашкодити. Будь спокійна.

-І як ти з ним розібрався? Не вгамовується вона.

-Ти дійсно, хочеш знати ?

-Тільки не кажи, що ти його вбив? В її очах зародився страх .

- Він отримав те, на що заслужив. Так, його в живих уже немає.

Знаю, що це її розчавить, ще більше. Але брехати я не звик.

Брешуть зазвичай якщо бояться, а мені така риса характеру не була властива. Хоча розумів, що до такої правди, вона взагалі не готова.

-Тобі лікар сказав, що я була вагітна?- Чомусь, одразу мене запитує.

-Так . - зажавши кулак з неймовірною силою. Чомусь від неї , це так прикро чути - була .

Коли ти дізналася, що вагітна ?

-На наступний день по приїзду додому.

- Мені збиралася розповісти?

-Ні. Знову чесно відповідає - мені подобалося, що вона ніколи не намагалася брехати.

- Я і так все розумію. Не сміло додає вона.

-І що тобі зрозуміло?- підходжу ближче до неї 

-Не смій наближатися до мене, досить завдавати мені болю.

Послухай мене уважно:

-Якщо до тебе добрався Вербицький, то можуть добратися і другі. А я не збираюся, вічно витягувати тебе з цього лайна. Я тобі не довбаний принц, Вереніко.-промовляю, здається, кожне слово по складах.

-Ні, я хочу, щоб це була наша остання зустріч.

-А, хто запитує тебе, чого хочеш ти?, багато людей хочуть до мене дібратися, а ти стала тою, через яку це можливо зробити !- відверто говорю їй.

-Ви мені огидні,- гордо піднімає голово та дивиться прямо мені в очі.

-Чудово, тоді у тебе є час, щоб звикнути жити з огидою до мене.

Більше сказати їй нічого тому, розвертаюся та прямую до дверей.

-Мені потрібно поїхати до бабусі. Вона вже старенька і її потрібно провідати.- говорить бистро, мені в наздогін.

-У тебе, дві неділі часу.- необертаючись сказав та  зник по той бік дверей.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно