Джордж Орвелл - Нехай квітне аспідистра

Гордон притупнув черевиком по тротуару. Він волів би не говорити про «Принади Лондону». Вони йому нагадували про його холодний, самотній барліг і купу паперу, захованого під горщиком з аспідистрою. Він різко урвав Ревелстона:

— Уся ця писанина нікому не потрібна! Стараєшся, нервуєш. І для чого? Хто зараз цікавиться поезією? Навчити блоху танцювати принесло б більше користі.

— Та ви не можете дозволити собі занепасти духом. У наші дні ви робите важливий внесок у літературний процес. От взяти хоча б для прикладу ваших «Мишей».

— «Миші»! Мене від них нудить.

Гордон згадав про вбоге видання з півсотнею кепських віршів — зародків у лабораторних бляшанках з наліпками. «Перспективний» молодий поет. Та де там! Вдалося продати сто п’ятдесят три примірники, решта припадає пилом на полицях. Його накрило хвилею зневаги, ба навіть ненависті до своєї праці — таке трапляється з кожним митцем щоразу, коли мова заходить про плоди їхніх зусиль.

— Непотріб. Збірка відбірного, нікому не потрібного мотлоху.

— Мені здається, попит на книжки взагалі впав, а особливо на поезію. Завелика конкуренція.

— Я не це мав на увазі. Я про самі вірші. Вони бездушні. В них немає життя. І так з усім, чого я торкаюся. Вони не просто вульгарні чи недостатньо хороші, вони просто мертві. — Слово «мертві» відлунням прокотилося в його голові, збуривши цілий потік думок. — А мертві вони тому, що і сам я мрець. Як і ви. Як і всі ми. Мерці у мертвому світі, — додав він.

Ревелстон щось пробурмотів на знак згоди (в інтонації відчувалося, що він почувається винним). Так вони і підійшли до головної (принаймні для Гордона) теми — беззмістовності, хижої природи і приреченості людського існування в сучасному світі, якій неодмінно присвячувалося щонайменше пів години їхньої розмови. І кожного разу Ревелстон почувався ніяково. Звісно, «Антихрист» і мав на меті показати беззмістовність життя в добу занепаду капіталізму. Але цю думку він сприймав тільки в теорії. Бо якось дивно було думати про такі речі з його рівнем прибутків. У ті моменти, коли Ревелстон не розмірковував над долею шахтарів, китайських робітників і безробітних Мідлсбро, життя здавалося йому цілком приємним. До того ж він наївно сподівався, що настане час, коли соціалізм встановить справедливість. Йому здавалося, що Гордон завжди перебільшує. Тож між ними було певне непорозуміння, та манери і чемність редактора не дозволяли йому сперечатися з цього приводу.

Але Гордон — зовсім інший персонаж. З прибутком у два фунти на тиждень йому кортіло побачити, як вся сучасна цивілізація, в основі якої лежать гроші, котиться до дідька в пекло. Він щиро цього бажав. Вони йшли вниз по темній, проте пристойній вулиці з крамницями, які вже були зачинені на ніч. На рекламному щиті на розі виблискувала реклама бульйону швидкого приготування. З одного з вікон визирала аспідистра. Лондон! Один за одним тягнуться сірі ряди самотніх будинків, розділених на квартири й окремі кімнати; це не домівки, а кластери бездушних будівель, що височіють поміж хаосу, який всіх веде в одному напрямку — в могилу. Перед очима Гордона промайнув натовп живих мерців. Він навіть не замислювався над тим, що все це лише виплід його фантазії. Подумки він повернувся до того вечора, коли йому так кортіло, щоб над містом заревли двигуни ворожих літаків. Вхопивши Ревелстона за руку, він зупинився, щоб привернути його увагу до рекламного щита.

— Ось подивіться на це лайно! Тільки подивіться! Хіба вас від цього не нудить?

— Естетичної цінності, мабуть, таки бракує. Але не можу сказати, що мене це сильно дратує.

— А як такі речі можуть не дратувати? Все місто рябіє таким мотлохом.

— Вважаю, це не надовго. Капіталізм доживає свої останні дні. Сумніваюся, що з цього приводу варто перейматися.

— Але ж річ не тільки в цьому. Ви лише погляньте на пику цього хлопця, який на нас вирячився! У ній вся сучасна цивілізація: бездумна, бездушна і приречена. Так у голові і з’являються думки про зброю. Знаєте, на днях я, власне, думав про те, що непогано було б, якби почалася війна. Мені так цього кортіло — я жадав цього всією душею.

— Що тут скажеш! Половина молодих людей в Європі тієї ж думки.

— Сподіваюся. Тоді ще є надія.

— Е, ні, друже! Одного разу нам досить.

Роздратований Гордон крокував, прокручуючи в голові думку: «Хіба ж це життя? Це не життя, а стагнація! Затхле болото. Взяти хоча б усі ці будинки з мерцями всередині. Іноді мені здається, що всі ми мерці. Просто гниємо зсередини».

— Вам, Гордоне, варто взяти до уваги, що все може змінитися. Адже це триватиме доти, доки пролетаріат не візьме гору.

— О Боже! Тільки не кажіть мені про соціалізм.

— Вам би не завадило прочитати Маркса. Справді, дуже рекомендую. Тоді ви зрозумієте, що це лише історичний етап. Так не триватиме вічно.

— Хіба? А таке відчуття, що це триватиме вічно.

— На жаль, нам просто не пощастило з епохою. Помремо, а переродження не побачимо, якщо ви розумієте, про що я.

— Щодо смерті, то це точно, а от щодо переродження — маю сумніви.

Ревелстон потер носа: «Думаю, не варто втрачати надії. Ми маємо вірити у краще».

— Ще б грошей десь дістати, щоб мати надію, — похмуро бовкнув Гордон.

— Тобто?

— Така вже ціна оптимізму. За п’ять фунтів на тиждень я навіть соціалістом стану.

Ревелстон зніяковіло відвів погляд. Знову гроші! Всюди вони грають проти тебе! Гордон уже пошкодував про свої слова. Бо це одна з тих тем, яких не варто торкатися у розмові з тими, хто вищий за тебе за соціальним статусом. Якщо ж і склалася така розмова, то вона ніколи не має обертатися довкола якоїсь конкретної суми — тільки абстрактні поняття. Та його наче магнітом тягнуло до цієї клятої теми. Рано чи пізно, частіше за все після кількох чарок, Гордон поринав у прірву бездонного жалю до себе і починав бідкатися, нарікаючи на скруту життя з прибутком у два фунти на тиждень. Іноді, піддаючись нервовому пориванню, він міг почати вдаватись у подробиці, бентежачи оточуючих одкровеннями про те, що вже другий день не бачив цигарок, або розповідаючи про діряву білизну чи пальто під заставою. Але він вирішив, що сьогодні такого не можна допустити. Тож вони обережно відійшли від теми грошей,