Джордж Орвелл - Нехай квітне аспідистра

ковдрою. В комоді лежали рушники з білизною. Стіл, що розкладається, чотири стільці, два крісла, диван, полиця для книжок, червоний індійський килим і мідне відерце для вугілля, яке вони купили на вуличному базарчику! І все це належить їм (принаймні, доки вчасно погашається кредит). Вони зайшли до кухні.

Як же це чудово, коли є все необхідне: плита, холодильник, столик з емальованою стільницею, каструлі, підставка для тарілок, чайник, рушники, навіть засіб для миття посуду, навіть сода в банці для джему. Хоч бери і починай готувати. Вони стояли, тримаючись за руки, і милувалися Педдінгтонським вокзалом.

— О, Гордоне, яке ж це щастя! Мати власний куточок і бути господарями в ньому.

— Найбільше мене тішить думка про спільні сніданки. Уяви: ти сидиш навпроти мене, наливаєш каву... Правда ж, дивно, що ми стільки знайомі і жодного разу не снідали разом?

— Давай щось приготуємо просто зараз. У мене просто руки сверблять потарахкотіти цим посудом.

Розмарі зварила каву і принесла її до кімнати на червоній лакованій таці, яку вони придбали на розпродажі у «Селфріджіс». Узявши чашку, Гордон підійшов до вікна. Внизу у сонячних променях тонула вулиця, ніби затоплена золотистим морем. Він опустив порожню чашку на столик поруч.

— А тут ми поставимо аспідистру, — сказав він.

— Поставимо що?

— Аспідистру.

Розмарі засміялася. Гордон зрозумів, що вона сприйняла його слова як жарт.

— Треба встигнути до квіткової крамниці, доки вона не зачинилася.

— Гордоне, ти серйозно? Невже ти СПРАВДІ хочеш завести аспідистру?

— Так. Ми за нею доглядатимемо. Кажуть, її листя найкраще протирати старою зубною щіткою.

Розмарі вхопила його за руку:

— Адже ти жартуєш, правда?

— Чому б це я жартував?

— Аспідистра! І як тобі таке могло спасти на думку — завести вдома це жахіття? До того ж нам немає куди її поставити. Їй тут не місце, а в спальні тим паче. Спальня з аспідистрою — просто маячня якась!

— І не треба у спальні. Ми поставимо аспідистру тут, на підвіконні, щоб її було всім видно з будинку навпроти.

— Гордоне, ти знущаєшся?

— Ні, кажу тобі цілком серйозно: нам потрібна аспідистра.

— Але для чого?

— Тому що у нас має бути аспідистра. Це частина весільного ритуалу.

— Не верзи дурниць! Я не хочу тут бачити ніяких аспідистр. У крайньому випадку, заведемо герань.

— Ні, герань — це не те. Нам потрібна саме аспідистра.

— У цій квартирі не буде аспідистри. Крапка.

— А я кажу, що буде. Хіба ти не давала обітниці слухатися свого чоловіка?

— Ні, не давала. Ми не вінчалися.

— Усе одно, в шлюбі від дружини очікують саме цього — «кохати, поважати і слухатися».

— А от і ні. У будь-якому разі, ми не купимо аспідистру.

— Купимо.

— Ні, Гордоне!

— Так.

— Ні.

Розмарі нічого не розуміла, їй здавалося, що він просто її дражнить. Обоє завелися, і почалася гаряча суперечка. Перша подружня сварка. За пів години вони пішли купувати аспідистру.

Але щойно вони спустилися на кілька сходинок, як Розмарі завмерла, вхопившись за поручні. Вона торкнулася живота:

— Гордоне!

— Га?

— Ворухнулося!

— Що ворухнулося?

— Дитя. Я щойно це відчула.

— Правда?

У Гордона спиною пробіг морозець. На мить в ньому прокинувся сексуальний потяг, але дуже ніжний, геть не схожий на той, який він відчував раніше. Він спустився на кілька сходинок, став на коліна і приклав вухо до її живота.

— Нічого не чую, — згодом сказав він.

— Ну звісно, ти нічого й не почуєш. Принаймні, ще кілька місяців.

— Але ж пізніше почую?

— Думаю, так. На сьомому місяці, здається. А штовхатися починає на четвертому.

— Але дитя справді ворухнулося?

— Так.

Гордон ще якийсь час стояв на колінах, прислухаючись до того, що було в животі Розмарі. Але не чув нічого, крім биття пульсу у власному вусі. Та Розмарі не могла помилитися. Десь там, у затишній м’якій темряві, ворушилося щось живе.

Нарешті в родині Комстоків щось відбулося.

Джордж Орвелл

/George Orwell/

(1903-1950) — англійський письменник і публіцист, який став знаменитим завдяки найвідомішому роману в жанрі антиутопії «1984», де він змалював жахливе тоталітарне суспільство майбутнього, а також повісті «Колгосп тварин», де в алегоричній формі розповів про часи становлення СРСР.

На жаль, на тлі цих знаних книжок для багатьох читачів і досі лишається в тіні інший доробок Орвелла — романи, в яких письменник з властивими йому спостережливістю, проникливістю і гумором описує життя в період між двома світовими війнами минулого сторіччя і розмірковує над питаннями, які є актуальними й донині — взаємовідносини людини й суспільства, чи можна оголосити війну суспільним нормам і цінностям і не програти в ній, чи залежить свобода творчості від побутових умов і наповненості кишені. Саме таким є його твір «Нехай квітне аспідистра» — роман про те, як одного разу у міжвоєнному Лондоні людина мистецтва оголосила війну грошам і що з того вийшло.

Примітки

1

Дослівно — пам’ятай про смерть (лат.).

2

«...коли минув мені тридцятий...» (фр.). (Франсуа Війон, «Великий заповіт», переклад Л. Первомайського).

3

«Це лютий Сплін, Хандра, що бачить плахи й страти, Покурює кальян, не відаючи сну» (фр.). (Шарль Бодлер, «Квіти зла», переклад Д. Павличка).

4

«Як мрець коло мерця, лежав у темнині...» (фр.). (Шарль Бодлер, «Квіти зла», XXXII, переклад Д. Павличка).

5

Зізнайтеся мені, мадам,

Про безневинну вашу долю, —

Не буде боляче вустам,

Слівце те не завдасть вам болю.

(Пер. О. Жупанський).

6

Надзвичайно вишукане! Надзвичайно ігристе! (фр.).

7

Звісно, мсьє! (фр.).

8

Чорт! В горлі так пече! (фр.).

9

Рушаймо! (фр.).

10

Говоритимемо французькою. Про що ти? Гадаєш, я спатиму з брудною шльондрою? (фр.).

11

Важкий Авернський спуск (лат.).

12

«Хоч знав він добре, чим його варварський Мучитель стріне...» (лат.). (Горацій, переклад А. Содомори).