Анна Харламова - Під омелою, Анна Харламова

Глава 16.

 

 

                              "Сексуальним відхиленням можна вважати тільки повну
                                               відсутність сексу, все інше - діло смаку."              

                                                                                               Зигмунд Фрейд.

                                                                                                           

 

                                                                  Глава 16.


   — Доброго ранку, Красуне з перчиком. — Святослав торкнувся її скроні своїми теплими губами. — Як спалось? Зручно?
   — Добре, як ніколи… і зручно… — промурликала Емма, обережно повівши стегнами, - все так само, відчуваючи його в собі. Дивлячись через плече на красеня, який наче з обкладинки журналу, вона усміхнулась і додала: — Доброго ранку.
   — І мені. — Він обережно порухав стегнами, даючи їй зрозуміти, що він прокинувся остаточно.
   Емма застогнала і притягнула його для поцілунку. Губи злились воєдино, як і усе інше.
   Ранок почався, як найсолодший сон.

   Настрій був дивовижним. Відчуття свободи та повного щастя. Емма крутилась на кухні і наспівувала, пісню Адама Ламберта, - «cuckoо4»:
   Iwann alose my mind like a maniac
   And cross the line
   Never looking back
   We're on the loose
   Getting crazy and we've gone cuckoо
   Gonna party till they take us away...
   Святослав сперся об одвірок, і усміхаючись, споглядав на дивовижну жінку, яка дивом з’явилась у його житті. Її милий голосок і правильне почуття ритму – заворожили його… він тихо стояв і слухав. З англійською він на ти – тому зрозуміти про, що йде мова у пісні – це на раз – два. «Я хочу втратити розум, подібно божевільному і переступити межу. Ніколи не озираючись. Ми - на свободі. Стали божевільними і шаленими. Будемо тусити, доки вони нас не проженуть». Він усміхнувся, здається Емма співає пісню, яку обрала сама підсвідомість.
   Емма плавно рухала стегнами, - доводячи до божевілля Святослава. Її попка – на щось напроситься… це точно!
   — Привіт. — Звабливо усміхнувшись, він схрестив руки на грудях.
   — Привіт… — вона примружилась і запитала: — Давно тут стоїш?
   — Ти запитуєш, чи я був присутній на концерті? — його брова грайливо злетіла.
   — Саме так. — Тримаючи тарілку, і продовжуючи вилкою перемішувати інгредієнти, Емма схилила голову на бік.
   — Так. Був. — Широко усміхнувшись, він дивився їй у вічі. — Вибач… я без букета. — Знизивши плечима, він засміявся.
   Емма зашарілась.
   — Я ніколи не співаю і не танцюю на людях. — Зізналась вона і побачила якийсь дивний та азартний блиск в очах Святослава. — Що?
   — Треба це виправляти. Треба піти у клуб. — Його очі палали в очікуванні побачити, як Емма рухається під музику,… як відривається і забуває про комплекси.
   — Ні за що! Ти здурів?! Я не піду! — Емма нервово захихотіла і відвернулась, щоб не дивитись в очі, які змусять її зробити те, що вони хочуть.
   Емма відчула руки Святослава довкола своєї талії… вони такі чуттєві… теплі… хвилюючі… О, Боже!... Як? Як йому відмовити, якщо вона вже розтанула?!
   — Давай хоча б посидим в якомусь барі… трішки змінимо стіни… Я хочу з тобою потанцювати. — Шепотів він мило на вушко і відчував, як Емма в його руках швидше дихає.
   — Я подумаю… — намагалась вона вистояти своє право голосу… Хоча кого вона обманює, - він все вже за неї вирішив.
   — Ти гарно рухалась щойно… сексуально. — Він торкнувся її шийки своїми губами. — Пісня класна. Хто співає?
   — Адам Ламберт. — Широко усміхнулась вона, згадуючи, як сексуально рухається цей співак біля мікрофона. Ммм… особливо, спускаючись обома руками по ньому, як по… хм… Емма розчервонілась.
   — Це той, що співає «Whataya want from me5»?
   Емма повернулась в його руках і з радісним блиском в очах промовила:
   — Так! Саме він! — вона так зраділа, що він знає про кого вона говорить, що ще б трохи і миску впустила.
   — Тобі так до вподоби його музика? Чи він сам? — його брова видавала запитання, а очі блиснули ревністю.
   — І музика… і… він. — Емма усміхнулась. — А ти ревнуєш?
   — Що моє… то моє. — Святослав міцніше стиснув її.
   — Не хвилюйся… він сексуальний… дуже-е-е...
   — Заспокоїла. Дякую. — Приснув він і відпустив її.
   Емма розсміялась і поставивши миску, обійняла Святослава за шию.
   — Він гей. — Вона нахилила на бік голову і широка усмішка осяяла її обличчя. — А ще… якщо є той хто говорить, що я його… він може не хвилюватись, що до інших чоловіків. — Емма натякнула Святославу, що йому не варто хвилюватись. — Зі мною не легко… — Цмокнувши його у губи, вона знову узялась за приготування їжі.
   — Є хороша фраза, - «З жінкою легко тільки в одному випадку, якщо це не ваша жінка». То ж…
   Вона обернулась, і подивившись у його блакитні очі, які ваблять та притягують, запитала:
   — А зі мною як?
   — Не легко…
   — Тож?...
   — Саме так! — він підійшов у притул і накрив її губи своїми. Його язик одразу пішов у наступ, проникаючи і ваблячи її язичок до дій. Емма одразу відповіла… і це було щось.
   Забринів телефон.
   Вони невдоволено зітхнули, коли довелось припинити солодке дійство.
   — Це не мій… — знизила плечима Емма — Мій на столі… — вона вказала головою у бік свого мобільного.
   — А де ж мій телефон? — він покрутив головою.
   — Мабуть в кишені… мелодія йде саме звідти. — Засмілась Емма.
   Святослав розвів руки і широко усміхнувся, дивуючись сам собі. Діставши телефон із джинсів, він зітхнув і швидко вимовив:
   — Це… це по роботі. — Він голосно ковтнув. — Я вийду на дві хвилини…
   — На мороз? — Емма округлила очі.
   — Так… Е-е-е… я швидко. — Він вийшов у коридор і миттю зняв з гачка куртку.
   Емма почула, як вхідні двері гучно хлопнули. Її тілом пробіг холодок… ну і ну, - на вулиці просто «Антарктида».
   Дівчина ображено подивилась у віконце, - на дворі туди-сюди ходив Святослав. Розмовляючи по телефону, він усміхався, а потім побачивши Емму, - припинив.
   Бовдур!
   Напевно дівка якась дзвонить?! Казанова!
   Святослав важко зітхнув.
   — Що, що таке? — запитав жіночій голос у слухавці.
   — Нічого, Тіно… Нічого. — Йому серце краялось від думки про те, що думає зараз про нього Емма. — Тіно… мені треба йти.
   — Ти ж знаєш, як мені тебе бракує…
   — Знаю… Знаю… — Святослав вдарив по дереву ногою і його у ту ж саму мить завалило снігом. Він почав струшувати із себе холодний, білосніжний сніг.
   — Мені тебе так бракує… — Мовила Тіна, ледь стримуючись.
   — Тіно… я скоро приїду і ми про все поговоримо. Ок? — він хотів, як найскоріше піти до Емми і захопити її в обійми.
   — Добре.
   — Тоді…
   — Я тебе ще наберу. — Радісно промовила Тіна у слухавку.
   Святослав не хотів псувати її настрій, тому промовив:
   — Добре… Добре. Па-па, Тіно.
   — Па-па.
   Він сховав мобільний у кишеню джинсів.
   Повернувшись у дім, він зняв куртку і пішов до кухні. Помивши в умивальнику руки, він виключив кран і витер їх рушником.
   Він важко зітхнув. Емма демонстративно не хотіла його помічати, а тим паче говорити.
   — Еммо…
   — Що? — не обертаючись до нього, запитала Емма.
   — За що ти ображаєшся? Що я вийшов на вулицю говорити? — він наблизився до неї, а вона зробила вигляд, що їй треба до холодильника… і пройшла повз нього.
   — Святославе… яке я право маю ображатись? — хмикнула вона.
   — Ти маєш повне право ображатись. — Мовивши це, він сперся спиною на дверцята холодильника і таким чином зачинив їх перед носиком Емми. Схопивши її в обійми, він дивився на неї.
   — Я не маю такого права. — Вона подивилась у його блакитні очі, які примружено дивились на неї. — Хто я тобі, щоб мати на щось право? Я тобі не дівчина… ні дружина… Ми спимо разом… — вона знала, що образила його, але чомусь продовжила… Вірніше, продовжила її зачеплена гордість. — Ти нічого мені не обіцяв. І я знала, що ти Казанова.
   — Ух ти… — він засміявся. — Хотіла мене образити? Тобі це не вдалося, Красуне з перчиком. Не на того натрапила. — Лукава усмішка прочитувалась в його примружених очах. — Ми не просто спимо разом… і ти це знаєш. А ще… ти маєш право: ображатись, злитись… можна навіть ковбасою за якусь провину – мене тріснути. Ти маєш право: сміятись і плакати, радіти і бути не в настрої, почуватись щасливою та потрібною. Ем… ти маєш право на всі свої почуття, які вирують у тебе в душі. Ти маєш право мені сказати будь що – якщо тебе щось турбує. Я казав тобі – зважай на себе і свої потреби. А головне… ти маєш право кохати і бути коханою. — Хлопець провів по її щоці пальцями і ніжно повторив: — Ем… ми не просто спимо разом… і ти це знаєш… і я це знаю.
   Емма стояла і майже не дихала в його обіймах… все слухала і слухала. Її колишній ніколи не казав таких речей і не запитував чого хоче вона, чи потребує… Святослав знову і знову її дивує. Він говорить ті речі, які пронизують наскрізь і ти не можеш їм опиратись… І не треба – бо це все правда.
   Вона голосно ковтнула. На очі набігли сльози.
   — Чому? Чому ти такий? — вона уперлася об його груди долонями.
   — Який?
   — Казанова з душею Янгола. Що ти зі мною робиш?! — Емма нахилилась і притиснулась чолом об його груди.
   — Я не Янгол… і ти це знаєш. — Він поцілував її у волосся, і вдихнувши їхній божественний аромат, додав: — І не Казанова… ну майже. — Засміявся він. — Ем… що я з тобою роблю?
   Емма підняла на нього свої сині очі у яких було глибоке почуття.
   — Ти знаєш… знаєш. — З її очей закрапали сльози.
   — Знаю. Вірніше… відчуваю. — Святослав огорнув її своїми руками і поцілував найсмачніші вуста… найдорожчі вуста… найсолодші вуста… вуста – коханої жінки… вуста – жінки, яка покохала його. Це Різдвяне ДИВО!
   Емма з радістю відповіла на цілунок.
  

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍