Міа Натан - Пір'їнка, Міа Натан

   Я зіщулилась за дверима та так втислась в стіну, наче хотіла з нею злитися.

    Розумію, геть по-дитячому. Але це була перша інстинктивна реакція.

   Памʼятаєте, оте “бий або біжи”. Та, я вас запевняю, є ще одна реакція, за якої людина просто завмирає, буквально ціпеніє. Ціпеніння спрацьовує, коли боротися або тікати неможливо. Тоді мозок робить так, що сприйняття реальності змінюється, відчуття часу сповільнюється, ми можемо відчути повне розділення свідомості й тіла. У цей час ми ніби спостерігаємо за подіями, що розгортаються у фільмі. В такі миті серцебиття й дихання сповільнюються, а людина почувається у власному тілі, як у пастці. 

    От тільки Артем такої розкоші як ціпеніння собі дозволити не міг.

   — Ти що, зовсім попутався?! — ревів, мов поранений ведмідь, мій чоловік. — Ти що собі уявив? Де вона?! 

   Глухий удар чимось тяжким в стіну. Щось полетіло на підлогу.

   Тільки зараз помітила, що я занадто довго не дихаю. Роблю нервовий рваний вдих.

    —  Андрій Сергійович, спокійно! — це Артем. — Дозвольте пояснити!

    — Заткнись!!! Де ця хвойда?! 

   Помічаю у шпаринку в напівпрочинених дверях, як по підлозі пролетів лабутен, за підбор якого зачепилися мої трусики.    

    Ой, мамочка! Чомусь кинуло в холод. Не відчуваю ні рук, ні ніг. 

    Крики на мить стихли. За стіною чути лише важке чоловіче дихання та глухі удари. 

    Боже! Що мені робити?!

   Раптом помічаю своє відображення у дзеркалі. Геть переляканий погляд, бліде як полотно обличчя, затиснуті в кулаках панчохи… 

    Іро, прийди до тями! Зараз там за стіною ці двоє своїми кулаками знищують твоє життя! 

   Я роблю глибокий вдих, Боже поможи, й виходжу з ванної кімнати.

  Обидва чоловіки стоять один навпроти одного, важко дихають та ладні знову зчепитися між собою.

    —  Андрію! — кличу чоловіка. Мій голос помітно дрижить. Як і мої руки. 

  Він зводить на мене очі. Погляд якийсь каламутний та лютий. Страх тягне свої холодні слизькі пальці до мого серця. Але… У мене немає вибору. Я повинна бути тут. 

   — Андрюш, будь ласка! Я…

   — Що ти тут робиш? — крижаним тоном запитує він.

    Мені треба хвилинку, щоб знайти, що сказати. Але її в мене немає.  Андрій штовхає ногою мої речі на підлозі: 

    — Чому це тут валяється?!

    — Вона впала в басейн, — раптом сказав Артем.

  (Ну, от і все! Тепер він все розкаже. Навіщо йому мене прикривати та підставляти себе та своїх хлопців ще більше?)

    — Точніше її штовхнули, — продовжив Артем. — Випадково. Інші учасниці вечірки. Вони занадто налягали на алкоголь. Затіяли танці біля басейну й ось… 

    — Вона ж могла потонути, — відразу відреагував Андрій. — Ірина не вміє плавати.

   — Прошу вибачення, — відразу відреагував Артем. —  Моя помилка. 

   — Артем відразу мене витягнув, — кинулась я захищати свого охоронця.

   — Добре, впала в басейн, — повернувся до свого питання Андрій. — Чому вона у твоїй кімнаті, а не вдома?

   — Це я його попросила, — втрутилась я. — Я боялась, що ти розсердишся. На мене, на Карінку. Що не дозволиш мені більше з нею товаришувати, а їй не будеш більше давати грошей. Тож наказала Артему принести мені іншу сукню. 

   — Я їй і так більше ні копійки не дам, — буркнув Андрій. — У неї зовсім скоро буде новий чоловік, от хай і займається!

   Я мимоволі хмикнула. Він завжди так каже, і завжди дає їй гроші, варто їй попросити.

     — Скажи, ти що справді аж так мене боїшся? — звернувся до мене Андрій.

    Я на мить замислилась. 

   — Та ні. Але інколи ти буваєш надто… запальний.

    Андрій підійшов до мене, простягнув руку (я мимоволі напружилась) та поправив волосся, що впало на обличчя.

    — Тобі не треба мене боятися, — мʼяко сказав він. — Я ніколи більше… Я ніколи не ображу тебе. 

    Він перевів погляд на мого охоронця.

    — Ще щось крім басейну? — досить різко запитав Артема. 

    — Нічого вартого уваги, — спокійно відповів той.

    На мене він навіть не глянув. А я нарешті змогла повноцінно видихнути.

    — Що ж, добре! Поїхали додому.

    — А мої речі?

    — Артем завтра передасть Олі. Поїхали! Вже пізно. 

    Ми сіли в машину Андрія й поїхали додому. За кермом був Валєра. (Хто б сумнівався!) 

  Наступного дня був вихідний. Ми спокійно поснідали з Андрієм. Він трохи порозпитував мене про вчорашню вечірку, чим змусив трохи похвилюватися. Та наче залишився задоволеним моїми відповідями. За обідом ми випили по келиху вина й Андрій запропонував увечері влаштувати романтичну вечерю в саду. Я, звісно, погодилась. Одним словом, все було як завжди. Можна сказати, я легко відбулася.