П. П. Андрушко - Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика.

зміст будь-якого інтересу завжди відповідає і змісту потреби, яка обумовила його появу, що не потреба, а саме інтерес є найбільш точним відбитком суспільних відносин, які існують[134].

Потреби, усвідомлені суспільством, класами, соціальними групами, індивідуумами, виступають як їх інтереси. На підміну від потреб інтерес скерований не стільки на предмет задоволення, скільки на ті соціальні інститути, установи, норми взаємостосунків у суспільстві, від яких залежать всі умови життєдіяльності людей (розподіл цінностей, благ). Значення інтересів полягає в тому, що вони є причиною соціальної активності людей і в цьому значенні виступають найважливішими чинниками перетворень у суспільстві, державі та світі[135].

Є.В. Фесенко пише, що в узагальненому вигляді погляди науковців щодо поняття «інтерес» зводяться до двох трактувань цього поняття: психологічного та соціологічного[136]. При цьому Є.В. Фесенко робить посилання на роботу О.В. Кузнецова. Зазначу, що О.В. Кузнецов говорить не про дві, а про три основні точки зору. Перша, яка є панівною в психології, розглядає інтерес як виключно психологічне, суб'єктивне явище. Друга — філософська, розглядає інтерес як об'єктивно існуючу категорію, незалежну від волі і свідомості людей. Третя, яка на його (О.В. Кузнецова) думку є найбільш правильною, розглядає інтерес як єдність об'єктивного і суб'єктивного[137]. О.В. Кузнецов визначає поняття «інтерес» як відношення суб'єкта до об'єкта (тобто до соціальних та інших умов свого життя, оточуючих предметів, явищ і т. п. як до найважливіших благ), яке виражається у певному стані суб'єкта в об'єктивному світі або в його діяльності, спрямованій на задоволення людських потреб. На думку О.В. Кузнецова, інтерес включає в себе: 1) об'єкт інтересу; 2) суб'єкт інтересу, його носія; 3) відношення суб'єкта до об'єкта; 4) наслідок, результат впливу суб'єкта на об'єкт, що полягає у задоволенні певної потреби[138].

О.В. Кузнецов вважає, що різноманітні людські інтереси можна поділити на різні групи (види) залежно від тих критеріїв, які кладуться в основу такого поділу: залежно від сфери дії чи сфери прояву інтересів останні діляться на матеріальні, політичні і духовні; залежно від їх носія — на суспільні і особисті; залежно від їх соціальної природи, яка відображає дійсне положення самого суб'єкта (носія інтересів), — на реальні, які відповідають природі суб'єкта, і уявні, ілюзорні, які не відповідають його природі; залежно від їх значимості — на основні, корінні, головні інтереси і другорядні, тимчасові тощо[139].

Погоджуючись з позицією О.В. Кузнецова щодо можливості поділу (класифікації, систематизації) інтересів за різними критеріями, зазначу, що у злочинах у сфері господарської діяльності, як і в цілому в КК, інтереси як об'єкти кримінально-правової охорони вирізняються (виокремлюються) за критерієм суб'єкта (носія) таких інтересів (особи — людини і громадянина, державні, громадські, юридичних осіб).

На думку А.П. Козлова, інтерес — це ставлення особи до предмета в силу його життєвої значущості та емоційної привабливості шляхом виділення його із ланцюга тотожних, однорідних чи різнорідних предметів, виражене в бажанні ознайомлення з ним, а коротше — це життєво чи емоційно важливе суб'єктивне прагнення до ознайомлення із свідомо чи підсвідомо виділеним предметом[140]. Тобто інтерес він розглядає як суб'єктивну категорію, з психологічної позиції.

Є.В. Фесенко виділяє чотири змістовні ознаки поняття «інтерес»: 1) суб'єктивна характеристика — зацікавленість суб'єкта у чомусь, тобто виникнення, активізація та зосередженість уваги на об'єкті інтересу, — яка несе основне навантаження у визначенні цього поняття, тому що відображає його суть; 2) спрямованість інтересу на задоволення певних потреб; 3) його об'єктивізована форма — критеріями об'єктивізації якої є врегулювання та захищеність правовими нормами різних галузей права, зокрема кримінального, а також регламентація інтересу моральними нормами, традиціями тощо, визнаними членами суспільства і захищеними кримінально-правовими нормами; 4) несуперечливість інтересу закону[141]. Є.В. Фесенко вважає, що об'єктивізація інтересу може полягати у нормативній захищеності інтересу чи бути у вигляді настанови, хоча й не врегульованої правом, але визнаної членами суспільства, оскільки регламентується моральними нормами, традиціями тощо[142].

Конституційний Суд України, розглядаючи питання про зміст поняття «охоронюваний законом інтерес», констатував, що позиції як законодавчого органу та правозастосовних органів, у тому числі і Верховного Суду України, так і наукових та навчальних закладів з даного питання суттєво різняться. Приймаючи ж власне рішення з цього питання, Конституційний Суд України виходив з такого: «Етимологічний зміст слова «інтерес» включає: а) увагу до кого-, чого-небудь, зацікавленість кимось, чимось; цікавість, захоплення; б) вагу, значення; в) те, що найбільш цікавить кого-небудь, що становить зміст чиїхось думок і турбот; г) прагнення, потреби; д) те, що йде на користь кому-, чому-небудь, відповідає чиїмось прагненням, потребам, вигоду, користь, зиск. У загальносоціологічному значенні категорія «інтерес» розуміється як об'єктивно існуюча і суб'єктивно усвідомлена соціальна потреба, як мотив, стимул, збудник, спонукання до дії; у психології — як ставлення особистості до предмета, як до чогось для неї цінного, такого, що притягує. В юридичних актах термін «інтерес», враховуючи його як етимологічне, так і загальносоціологічне, психологічне значення, вживається у широкому чи вузькому значенні як самостійний об'єкт правовідносин, реалізація якого задовольняється чи блокується нормативними засобами»