Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

Дві п'яні пані заночували в готелі «Забаганка»...

Ніч підкралась непомітно... Зібрала навколо себе примар, провела інструктаж і відправила їх нишпорити під вікна Безрукого...

— Отже, що виходить? — резюмував Борис. — Ми не вперше переконуємося і вже змушені прийняти за факт, що життя — це не тільки те, що бачать наші очі. Є ще безліч інших невидимих світів зі своїми енергіями та законами, і лише час покаже — благо це чи прокляття, що ми в них залучені. Так?..

— Однозначно, — підтвердила Марі.

— Без пафосу, фантасте, — порекомендував Лев, — ти не Джоан Роллінґ. Скоріше на Гаррі Поттера скидаєшся...

— Тепер осмислюємо те, що ми маємо і знаємо. — Борис на рекомендацію не зважав. Марі сховала усмішку в кулачок, аби не збивати юнака з думки. — Перше. Марі вчора перестрів представник міської ради. Від імені мера він вручив їй складений аркуш паперу, який витяг із запечатаного конверта, скріпленого печаткою мерії. Конверт чоловік забрав із собою — мав такий наказ. Посланець повідомив, що Юрій Данилович просив переданого аркуша обов'язково покласти в кишеню Лева Львовича. Правильно? — Борис глянув на Марі.

— Правильно, — підтвердила жінка. — Ще він додав, що від цього залежатиме безпека Лева... Коли я вдома побачила, що це молитва, то без вагань поклала її в кишеню Левового піджака. Вирізала з листка саму молитву, щоб не забирала багато місця, — і поклала...

— А я нічого не знав! Мене можна не питати, правда? — допитувався Лев.

— Тішся, що не знав. Бо інакше, якби сподівався не на себе, а на молитву, міг би уже... бути загарбаний своєю Бориславою Болеславівною. Чи тими, з ким вона злигалася.

— Друге. — Вундеркінд дійсно вмів систематизувати інформацію. — На роботі Лева Львовича його улюблена декан відверто допитувала. Мета — чи знає він зміст послання. Пан Безрукий з честю витримав атаку. Схоже, саме молитва, погоджуюсь з Марі, яку передав мер, допомогла Левові Львовичу вистояти. Третє. Сьогодні в лікарню до Марі знову приходив Наум Чортополох. Він помітно схуд і змарнів. Казав, що постався. Для того, щоб йому відкрилися двері до інформації, де перебуває душа Львова. На превелике його розчарування, він не дізнався. Але нутром чує страшну біду. — Марі ствердно кивнула. — Із сказаного випливає дуже цікаве запитання...

— Чому моя улюблена декан Стійка Борислава Болеславівна так зацікавилася посланням? — мовив Безрукий.

— Ви, як завжди, Леве Львовичу, маєте рацію... Думаю, вона є претендентом номер один на почесне звання нашого супротивника. Далі. Інтернет каже, що у Львові дві тисячі дев'ятсот сорок два кам'яних леви. Не враховуючи тих, що на фасадах будинків. Вибір величезний... Якщо вірити посланню, душа міста перебуває в одному з них...

— Без якоїсь наводки нам лева не вичислити. — Марі глянула на Мудрагеля, потім на Безрукого.

— Точно, — погодився Лев.

— Наступне... — Борис був сама енциклопедична серйозність. — Оскільки покровителем нашого міста є святий Юрій Змієборець, діючим мером за дивним збігом (а може, і не дивним, а може, і не збігом) є Юрій Змієборець, то варто було б пошукати левів біля Змієборця. Так? — Марі і Лев кивнули. — Я пошукав. Поверхово, правда... Так от. Я почав з храмів. У Львові на площі Святого Юра є собор Святого Юра; на вулиці Короленка — храм Святого Георгія; на вулиці Чернівецькій теж храм Святого Георгія. На жаль, ні на території цих святинь, ні на фасадах я не знайшов скульптури лева... Перейшов до пам'ятників Змієборцю. Найвідоміший — на площі Петра Григоренка. Юрій Змієборець на коні. У пам'ятникові нічого лев'ячого я не помітив... І взагалі — на всіх іконах, які я переглянув, Юрій Змієборець, чи Георгій Побідоносець — як кому подобається, — лише на коні. Висновок...

— Дозволь мені, — попросив Безрукий. — Я хочу себе перевірити, чи правильно слідкую за розвитком твоєї думки.

— Звичайно, Леве Львовичу... — Борис так запишався, ніби йому присудили Нобеля.

— Як не крути, а душа Львова, найвірогідніше, у левові, що якось пов'язаний з ратушею... Або з площею Ринок, на якій розміщена мерія... Бо почалося все фактично з мера... З дивних повідомлень, що мер сидить на смерті... Правильно я мислю, Шерлоку Холмсе?

— Неймовірно! Я теж хотів запропонувати вам, щоб почати пошук з левів ратуші! Однак... Навіть якщо ми дізнаємося, в якому з левів перебуває душа міста, ми нічого не вдіємо, щоб її врятувати, і дійсно: «Затопчуть душу лева кам'яного його гріхи, що в мороці воскреснуть...», якщо ми не знатимемо, «Коли зберуться всі часи в один...» Тобто конкретної дати, так би мовити, викрадення...

Марі нервово забігала по кухні. Залпом перехилила склянку води, наче ця життєдайна рідина мала зняти будь-які дива, отверезити і дати відчуття реальності.

— Хлопці, якщо подивитися на нас збоку, послухати, — ми дійсно схиблені. Ну не можуть троє нормальних людей шукати душу! — Марі свою інтонацію підсилила вказівним пальцем: — Міста! — наголосила: — В кам'яних левах! — підкреслено здивувалася. — Не можуть! Не вкладається ні в які логічні, дверні чи ще якісь тверезо мислячі рамки!

— А те, що люди ціле життя живуть ілюзіями досягнень, відкладають щастя на потім — коли буде освіта! посада! квартира! машина! сім'я! діти! внуки! — а помирають обікрадені тими ж ілюзіями, голими нещасними сухариками, — вкладається в рамки?