Андрій Процайло - Мер сидить на смерті

Зоряна вже пропустила чарочку. Стійка лише пригубила, але їй приємно запекло всередині.

— Кажіть...

— Навіть не знаю, з чого почати... — Борислава Болеславівна намагалася якомога довше тримати інтригу.

— Почніть із самого початку. Тобто з правди. Бо якщо з часом запідозрю брехню, то я... — Стійка подумала: добре, що вона хильнула горілки — меле, що збреде на думку, — ...то я, — продовжувала Зоряна, — якщо не зможу знищити вас, себе знищу легко... Але в пекло я сама не піду — мені достатньо самотності тут, на землі...

Домовина підказав Стійкій, що краще розказати правду. Ризику — ніякого. Погодиться диво-жінка на співпрацю — добре. Не погодиться і наробить шуму — їй же гірше... Люди, які публічно переконують, що мають справу з привидами, — потрапляють у божевільню... Хоча в Зоряни до цього не дійде — вона досвідчений боєць...

І Борислава Болеславівна виклала Зоряні все, як на тарілочці. Що змалку була самотньою, всі її сторонилися, ображали... Що єдиною її метою було вибитися в люди і довести кривдникам, що вона є!.. Що вона трудилася, як заклята... А досягнувши чогось — мстила слабшим. Наказувала і карала. Висміювала і хвалила... Проте щастя не відчувала. Їй хотілося щирості, любові. А любов оминала її десятою дорогою. І коли надійшла спокуслива пропозиція від привидів... — Борислава Болеславівна оцінююче глянула на співрозмовницю, що проковтнула третю склянку горілки з перцем. Уже навіть без лимона...

— Продовжуйте, — Зоряна зробила глибокий видих після випитого. — Привиди для мене не новина. — Здавалося, вона не п'яніла.

— Я погодилася. Може, мої успіхи привернуть до мене чоловіка... — призналася Стійка, як на сповіді. До якої, до речі, ніколи не ходила.

— Не поможе, — запевнила Зоряна. — Чоловікам тіло — по цимбалах. Тобто ні до чого. Просто чоловікам природою призначено вдавати сильних хтивих самців. А насправді вони люблять душу...

Стійка трохи спантеличилася. Але не відступала. Бо куди відступати?.. У ній сидить привид, який диктує свої умови. На які вона підписалася.

— Вигоди такі: із завтрашнього дня ви стаєте директором нової кав'ярні на площі Ринок «Кава з привидами»... Зарплатня, самі розумієте... офіціантці така і не снилася. А досвід керувати ще й не такими закладами у вас є.

— Ціна?.. — Зоряна налила собі ще перцівки і трохи хлюпнула Стійкій. Борислава Болеславівна першою залпом випила, їй сподобалася внутрішня пекучість... — Якщо ціна — душа, то вибачте... — попередила офіціантка.

— Ні, Зоряно. На душу ніхто не зазіхає. Просто на час виконання завдання до вас підселиться привид.

— Чий?

— Чорної дами.

— Чула про таку даму від екскурсоводів. Нехай... Що далі?..

— Наше завдання — знайти душу Львова...

— Ви перед тим щось пили?.. Чи курили?... — хихикнула Зоряна.

— Ні... Хіба те, що з вами... — розгубилася Стійка.

— Яка в міста може бути душа?..

— Не знаю, — призналася Борислава Болеславівна.

Зоряна прищурилася. Між її красивими бровами зависли тіні глуму і страху. Ніяк не могли поєднатися, породити хоч якогось гібрида.

— А якщо ми не виконаємо завдання? — повагавшись, запитала вона.

— Залишимося з тим, що маємо...

— Тобто я метлятиму між столиками з жирною шматою?..

— Щось подібне...

— Ризик мінімальний, — зробила висновок Зоряна. — А привид відступиться?

— Одразу ж. Що йому робити у вас?..

— Багато що можна... — неоднозначно відповіла захмеліла Зоряна. — Але я не дозволяю... Не сьогодні народилася. Викурю, як дим. Знаю, як...

Стійка подумала, що якось треба вивідати в Зоряни, як викурювати із себе привидів. Бо мало чого...

— Як маємо шукати цю душу Львова? І доки?.. — спитала Зоряна. Алкоголь надавав сміливості, манив пригодами.

— Не знаю... У цьому складність. Тому залучаємо найкращих... Достаток, шикарне життя гарантуємо. То як, згодні? — впевнено запитала Борислава Болеславівна, наливаючи по повній, бо вже готова була до дна випити за співпрацю.

— Ні! — відрубала Зоряна.

— Чому? — Стійка завмерла з пляшкою в руках.

— Бо ви мені пропонуєте гроші. А гроші я зароблю. Тільки легше. Без квартирантів у мені... Достаток і шикарне життя — взагалі зовсім інше. Я вдосталь награлася у багату і впливову пані — ця роль мене не збуджує...

У Стійкій активізувався Домовина. Він наполегливо тиснув у мозку Борислави Болеславівни на одну таємну звивину.

— Я веду з вами дуже відверту і важливу розмову, — Стійка зробила багатозначну паузу, — тож перед тим, як сказати остаточне «ні», будьте ласкаві, вислухайте мене до кінця...

— Гаразд...

Випили налите Стійкою. Мовчки. Не змовляючись.

— Для виконання завдання нам потрібна ще одна надійна людина. І це — Лавник Ярема Сильвестрович!..

— Так!!! — вигукнула Зоряна.