Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 3

– Григорій.

– Ірена.

Простягла руку зі склянкою до Коса, але підійшов Віхура, заступаючи дорогу Янекові. Кос не звернув на це уваги, бо дивився туди, де Козуб біля важкого танка влаштував свій командний пункт. Перед поручиком стояв Лажевський, і навіть з такої відстані Янек угадував у його постаті напруження, хоч слів, звичайно, не чув.

А там доходило до конфлікту.

– Отже, важких танків не даєте, громадянине поручику, людей для оборони мосту теж? – обурювався підпрапорщик.

– У регулярній армії не заведено двічі казати одне і те ж, – цідив слова Козуб, – але я повторюю: можете взяти три мотоцикли та середній танк. Оборонятимете міст, а якщо підійдуть більші сили противника, спробуєте пошкодити міст і відступити на Крейцбург.

– Там одна людина тримає оборону, може загинути, ймовірно, що вже загинула, а оці тут байдикують! – Данило показав на санітарів, які розташувалися під стінами концтабору.

– Я дістав завдання обороняти табір і його вчорашніх в'язнів, – сказав Козуб, випростався і крижаним голосом додав: – Ще одне слово – й ви будете командувати взводом.

Лажевський якусь мить змагався сам з собою, щоб не скипіти, але врешті мовчки віддав честь і за статутом повернувся кругом. Залишивши здивовану Гонорату, яка весь час підтримувала трофейний мотоцикл, побіг до розвідників.

– Третій відділ, заводь машини! – кричав так голосно, що чути було біля «Рудого».

– Григорій, Франек, Томаш, – перераховувала лікарка, а Черешняк тим часом доливав їй вина до майже порожньої склянки. – Тепер з тобою вахтангурі, – усміхнулася до Янека.

– Його не варто цілувати, – підступно мовив Віхура.

– Чому? – примружила кокетливо очі лікарка.

– Він заручений. Наречена в госпіталі.

– Гарна?

– Руда. Марусею Вогником звуть.

– Різана рана на передпліччі, – відразу пригадала лікарка. – Її привезли разом з Шавеллами.

– До вашого госпіталю? – Янек аж підстрибнув з радощів. – Як вона себе почуває?

– Добре. Молодий Шавелло доглядає її, послуговує і так дивиться…

Гуркіт моторів заглушив останні слова – три мотоцикли з причепами під'їхали до танка. Лажевський випростався і гукнув з першого мотоцикла:

– Єлень один обороняє міст, їдьте за ним. Іспанець дозволив.

Не чекаючи на відповідь, махнув рукою; водії рвучко зрушили з місця, аж гравієм сипнуло з-під задніх коліс.

– У танк! – наказав Кос. – Запустити мотора! Екіпаж миттю зник у танку, загув двигун. Ірена ступила два кроки назад – од вихлопних газів.

Сигналячи, «Рудий» покинув свою позицію, розчавив гусеницею пляшку з недопитим вином, кинуту поспіхом на землю. Повільний ще і, здавалося, незграбний танк повертався на місці. Янек виглянув з башти, махнув лікарці, а та підняла склянку й випила до дна за успіхи всього екіпажу.

Танк швидко перекотив свій сталевий корпус через табірний майдан і уповільнив хід, повертаючи в браму.

Гонората гукала до Коса, але він не чув, отже, кинувши мотоцикла на землю, дівчина побігла за «Рудим», наздогнала його, коли минав браму, прикрашену різнобарвними прапорцями. Вхопила за буксирний канат, скручений позаду танка, зграбно, мов сарна, стрибнула на «Рудого», не помічена Янеком, який зник у башті й зачинив за собою люк.

Танк набирав швидкість і тепер скидався на грізного, темного слона з невеличким барвистим бантом на хребті.

Заплющивши очі й прикривши голову лопаткою, Єлень чекав на удар кулі. «Коли ще потім вистачить сил, і гренадер підійде близько, то так рубону його по носі, як отого першого», – думав хлопець.

Чекав дві, може, три секунди, а потім раптом кулі перестали цмокати над головою, засвистіли вище й густо, а одна вдарила в ескарп з того боку, звідки наступали німці. Густлік зрадів, бо збагнув – то б'ють наші з-за каналу і не менше як три кулемети.

Обережно висунув голову, щоб од своїх не перепало, глянув навколо, Кулемети притиснули цеп до землі. Під захистом їхнього вогню один мотоцикл мчав через міст, але з лісу вже почали пострілювати німці, подекуди підривалися гренадери. Троє добігли до протитанкового рову поряд з окопом Єленя, стрибнули вниз, щоб сховатися від вогню та зустріти кулями мотоциклістів, які швидко наближалися.

Густлік, зсунувшись з ескарпу, кинувся на них ззаду. Рубонув одного лопаткою, аж держак розколовся, другому ударом ноги вибив із рук автомата.

На узбіччі з'явився мотоцикл із порожнім причепом і, з'їхавши до половини схилу рову, щоб уникнути обстрілу противника, різко загальмував. З заднього сидіння сплигнув Лажевський і, блискавично прицілившись, кулею з пістолета повалив гренадера, який готувався до пострілу.

Тим часом той роззброєний кинувся до Єленя з ножем. Густлік ухопив його лівою рукою за підняту до удару праву, а правою ударив знизу в підборіддя.

Лажевський встромив до рота два пальці, пронизливо свиснув і махнув рукою.

Густлік розумів – дорога кожна мить. Він ухопив німецького автомата, кількома стрибками опинився біля мотоцикла. Встиг іще зиркнути на прапорець-годинник, застромлений в мерседес: тримався сам, без підмоги, добрих сорок хвилин.

– Гарний автомобіль! – вигукнув підпрапорщик. Утрьох з водієм ухопили мотоцикла, повернули його назад і підштовхнули до краю рову.

– Гонората – гарна дівчина, – підштовхуючи машину, сказав Єлень. – Правда?

– Що правда, то правда!

Колеса натрапили на твердий грунт, мотоцикл рвонувся вперед. Водій стрибнув на сидіння, ліг грудьми на бак, аби зменшити ціль для ворога. Лажевський, ногами тримаючись за сідло, низько нахилився, як під час гонок на повороті. Густлік пригнувся в причепі, повернувся назад і довгими чергами стріляв по цепу, що заліг на землі.

Під лісом блиснуло, і снаряди, пущені прямою наводкою, завили над їхніми головами. Два пролетіли вгорі, один зачепив за насип, одбився рикошетом і вибухнув угорі, мов шрапнель.

– Гармати! – крикнув Лажевський.

– Танки, – відповів Єлень.

Перед самим мостом їх наздогнали гвинтівочні кулі. Голосно луснувши, лопнула шина, й мотоцикл так різко занесло вправо, що водій насилу встиг вирівняти його, ледве не врізавшись у бар'єр моста.

– Капут! – крикнув Лажевський.

– Міст, – відповів Єлень.

Як на команду, обидва стрибнули на повному ходу з мотоцикла, що, хляпаючи пошматованою гумою, встиг перекотитися за насип.

Кулі дзьобали по мосту, поручні відлунювали металевим брязкотом. З насипу відповідали польські кулемети й автомати, проте їх було замало, щоб надійно прикрити Лажевського та Єленя, які короткими рвучкими перебіжками доскочили до коловорота, вхопили за держаки й почали повертати рипучий механізм.

Потрібні були максимальні зусилля, щоб підняти важкі половини мосту. Хлопців трохи прикривала металева балка конструкції, але вона не була надійним захистом. У повітрі свистіли кулі, гриміли гармати з німецьких танків, які