Януш Пшимановський - Чотири танкісти і пес – 3
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
– Куди? – стримав його Кос.
– Ті, хто не жениться, хай збоку, – буркнув Густлік.
– Щоб двічі не фотографуватися, – пояснив Саака-швілі. – Завтра шлюб.
– А хай йому грець! – крикнув Віхура, який лежав на траві. – Чий?
– Наш, – відповіла йому Лідка й показала язика.
– ЇЇ! – запищали на радощах обидві близнючки, з яких одна була вже Шавелло, а друга Віхура.
– От бачищ, Юзеку, який конфуз, – сказав Костянтин, – а ми тільки дві колиски в подарунок привезли.
– Дивіться сюди – зараз птичка вилетить! – гукав фотограф.
Усі замовкли, повитягували шиї, щоб їх краще було видно. Звичайно, об'єктив не міг усіх охопити, проте місця вистачить і для батьків молодих, і для найпочесні-ших гостей.
– Дивіться сюди, зараз птичка вилетить! – знову повторив фотограф.
Він зняв кришку з об'єктива, зробив нею магічний рух і знову закрив об'єктив.
– Вже? – запитав хтось збоку.
– Хвилиночку.
Замінив касету, накрив голову чорною матерією, піднявши штатива, ступив кілька кроків уперед.
– Готово!
Це, власне, був той самий знімок, на якому видно Густліка з Гоноратою, Янека з Марусею і Григорія з Лідкою, внизу лежать Томаш і Віхура, а посередині сидить веселий Шарик.
З польської переклав
Станіслав Савков
Художник
Георгій Малаков
Видавництво ЦК ЛКСМУ “МОЛОДЬ”
Київ 1973
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Чотири танкісти і пес – 3», після закриття браузера.
