Даніела Стіл - Диво

згодом, коли вони зустрінуться, можливо, наступної п’ятниці. Вони рідко зустрічаються на вулиці, бо обоє нечасто виходять із дому. Джек був ніби посередником між ними, передаючи новини й привіти в обох напрямках протягом усього тижня, бо він бачився з ними обома, відвідуючи обидва будинки і працюючи то тут, то там.

— Я чергуватиму на телефоні від дванадцятої, — просто відповіла вона. — У мене є постійний абонент, симпатичний хлопець, йому чотирнадцять. Минулого року померла його мама. У нього, я так думаю, важкий час. Я помічаю за собою, що й правда сумую за дітьми.

Меггі вже остаточно вирішила повертатись у вересні до школи, попрацювати на старому місці принаймні місяці зо три. Вона замінятиме вчительку, яка прийшла на її місце, а зараз збирається у декретну відпустку. Школа обіцяла щось іще підшукати для неї, а Квінн погодився, що повернення до роботи буде корисним для її здоров’я.

— Щасти вам на вашому телефоні цієї ночі! — лагідно сказав він.

Можна тільки уявити, якою вмілою була вона у спілкуванні з підлітками. Це була душевна й відкрита людина у спілкуванні, і відтоді, як вони зустрілись, Меггі потроху знов ставала тією ж квітучою жінкою, якою колись була. Ці вечері щоп’ятниці пішли на користь їм усім, і навіть йому.

— Ще раз дякую, Квінне, — раптом вона відкинула всі умовності й обійняла його.

Він виглядав здивованим, а вона посміхнулась йому й за мить пішла. Двері зачинилися за нею, і він рушив додому. Її волосся торкнулось його щоки, і він міг відчути запах її парфумів — запах свіжості, який був таким природним для неї. Ніби подув вітру, літнього бризу, який прилетів до нього, щоб розвіяти той сум, який мучив його так довго. І він зробив для неї те саме. Він став тим якорем, за який вона зачепилася, щоб не потонути. А Джек був тим клеєм, який тримав їх разом. Квінн дякував долі, що вони всі зустрілись, і знав, що сумуватиме за ними, коли поїде звідси. За п’ять місяців, коли його корабель добудують, усі троє підуть своїм шляхом, але є надія, що кожен із них стане кращим, ніж був до їхньої зустрічі. Буревій у новорічну ніч, який звів їх разом, виявився для них усіх благословенням.

Розділ 8

Наступної п’ятниці, коли вони зібралися, як завжди, на вечерю, Квінн поділився з ними новиною. Він зафрахтував «Моллі Б» на все літо до вересня, коли він планує від’їхати. Відтак він запросив їх обох на наступні вихідні. Цього разу Джек не міг, бо вже домовився їхати на пікнік зі своєю новою дівчиною та її друзями. Але Меггі надзвичайно зраділа.

— Ви й правда цього бажаєте, Квінне? Я не хочу бути набридливою чи нав’язливою. І боюсь бути тягарем для вас.

— Я б не запрошував вас, якби не хотів, щоб ви погодились. Я вирушаю на ній завтра. Ви хочете прийти?

Дивлячись на нього з сором’язливою посмішкою, вона погодилась.

Та субота була ідеальним днем для виходу в море. Він зустрівся з нею біля своїх дверей. Меггі була у грубо сплетеному білому светрі, джинсах та у своїх яскраво-червоних кросівках, що в його очах робило її схожою на дитину. Був холодний вітряний день, мало не штормовий, і вони вийшли з гавані на чималій швидкості. Море було суворе, і він бачив, що Меггі це подобалось. Стюардеса заслабла на морську хворобу, й обід для них приготував один із матросів. Їм подали сандвічі й чай, і вони їли їх просто на палубі, і Меггі посміхалася, сидячи поряд із ним. По обіді з’явилося сонце. Повечеряли вони також на кораблі й повернулись додому щасливі й розслаблені.

— Так чудово, що ви запрошуєте мене на корабель, я навіть і не знаю, чим заслужила це, — вдячно сказала Меггі, коли вони їхали додому. Він змінив її життя своєю добротою й шляхетністю, а також і цими подорожами на борту «Моллі Б». Вона не могла збагнути, як віддячити йому, а коли сказала йому про це, то у відповідь почула, що йому просто добре в її товаристві. Квінн сказав, що завтра знову іде на кораблі, і знову запросив її. — Чи не буде це нахабством? — чесно запитала вона, і він розсміявся.

У його голосі останнім часом з’явилося щось легке й щасливе. Його дружба з Джеком і Меггі полегшила тягар життя. Він виглядав щасливішим і не таким похмурим.

— Зовсім не нахабство. Я можу поїхати сам, як тільки захочу цього. Я таки збираюся поплавати на ній сам два дні на цьому тижні. Але завтра я не хочу бути сам. Чому б вам не поїхати зі мною?

Вона бачила по його очах, що він говорив саме те, що думав, до того ж їй також було добре в його товаристві. Отже, вона поїхала з ним.

Погода стояла сонячна, дув легкий бриз. Вони підпливали до острова Янголів і засмагали на палубі — Квінн у плавках, а вона в купальнику. А коли того вечора вони зійшли на берег, Меггі відчула, що вони стали друзями на все життя. По дорозі додому він говорив про Джейн. Він розповів їй про ті вірші, які Джейн присвятила йому, більшість із яких він і не читав до її смерті. Але коли він говорив про це зараз, у його голосі звучав не так біль утрати, як гордість. Нещодавно до нього почало повертатися здоров’я.

— Це просто приголомшує: ви довго думаєте, ніби знали когось, а потім з’ясовуєте, що зовсім ні, — мовив він замислено, а Меггі посміхнулася, зітхнула та глянула на нього.

— Я відчуваю те саме щодо Чарльза, але не так, як це було у вас, а зовсім навпаки. Коли він пішов, я запитувала себе, чи знала я, ким він був протягом вісімнадцяти років нашого шлюбу. Це дивне почуття і в моєму випадку не дуже добре. Гадаю, після смерті Ендрю Чарльз зненавидів мене. Йому треба було на когось перекласти провину, і він обрав мене.

Вона пережила подвійну травму, втративши їх обох, і Квінн міг тільки здогадуватись, чого це їй коштувало. Він побачив це по її очах того дня, коли вони зустрілися вперше, наступного дня по тому, як вона отримала заяву про розлучення. То не було для неї несподіванкою, але все одно це мало зробити їй боляче, і він міг лише здогадуватись, наскільки боляче. Її чоловік завдав їй останнього удару, і це підкосило її, та, здається, вона потроху спиналася на ноги. Дружба з