Катя Губська - Чорний Янгол. Початок, Катя Губська

— Йди, вона тебе чекає, — буркнув він, відводячи погляд.

Жан з ледь помітною усмішкою увійшов.

— Ти звала, кохана?

— По-перше, я тобі ніяка не кохана, — одразу обірвала вона його. — А по-друге… вже весь корабель знає, що я провела з тобою ніч?

— Не гнівайся… Мені треба було щось відповісти.

— І з усіх відповідей ти вибрав правду? Геніально! Я оточена ідіотами… Гаразд! Забудемо. У нас є ще провізія?

— Є.

— А випивка?

— Більше, ніж треба.

— Чудово. Ми не йдемо на Тортугу. Наш курс — острів Кета, — з цими словами вона підвелася, стиснувши зуби від болю, і, кульгуючи, дійшла до столу, де стояла напівпорожня пляшка рому.

— Чорний Янголе, ми…

— Мовчи! — холодно відповіла вона. Жану нічого не лишилося, як мовчки вийти.

Катрін сіла в крісло, зручно вмостила поранену ногу на табурет і зробила ковток рому. Гіркий присмак алкоголю запалив у ній спогади.

«Я, здається, була занадто жорстка з Шарлем… Може, мені слід з ним поговорити ще раз?.. Він сказав, що кохає мене. А я?..» Вона зітхнула. «Так, я кохаю його. Дуже...»

З цими думками вона піднялася і вийшла на палубу. Там панував галас — Шарль стояв навпроти Джойса, обидва майже не билися.

— Що ти сказав?! — гаркнув Шарль.

— Я сказав: якщо ти зробиш боляче нашому капітанові, будеш мати справу зі мною! — заревів Джойс.

— Та хто ти такий, щоб вказувати мені?!

— Я — пірат, джентльмен удачі! А ти — ніхто! На «Аресі» твоє слово не варте й дохлої кішки!

— Каналія! — Борро вихопивши шаблю у пірата, що стояв біля нього.

— Не смій! — пролунав голос Катрін.

Усі обернулися. Вона стояла, спираючись на стіну, але з непохитним виразом на обличчі.

— Якщо хоч одна волосина упаде з голови когось із моєї команди, Шарлю, матимеш справу зі мною. Особисто.

— Навіщо ти встала? — прошепотів Поль, що підійшов до неї.

— Ах, Полю, я не з тих, хто лежить цілий день у ліжку. Я вже почуваюся краще!

— Ти ледве стоїш! Хутко назад у ліжко! — рішуче сказав він. — Хто-небудь, віднесіть її!

— Не треба. Я сам, — тихо сказав Борро. Він підхопив її на руки з тією ніжністю, яка в ньому колись жила, і поніс до каюти. Поль ішов слідом, бурмочучи: «Що за пацієнти нині…»

Він обережно поклав Катрін на ліжко, і Поль відразу оглянув рану.

— Тобі пощастило. Ліки почали діяти, рана не розкрилася. Але тепер… я приходитиму щогодини. Перевіряти, чи лежиш.

— Я прослідкую, щоб вона дотримувалась режиму, — тихо мовив Шарль.

Катрін кинула на нього короткий погляд, Поль кивнув і вийшов.

— Ти що, так і будеш тут сидіти? — запитала вона тихо.

— Якщо тільки так тебе можна втримати в ліжку — так, сидітиму, — відповів він.

— Ну і сиди…

Вона повернулася до нього спиною. Минуло кілька хвилин тиші.

— Катрін… чому ти так змінилася? — раптом запитав він.

— Про що ти?

— Про твою жорстокість, піратство. Ти ж була інакшою…

— Була. Але більше не буду. Життя мене навчило. Я більше не довіряю чоловікам, — її голос став жорстким. — І знаєш, хто винен у цьому?

— Хто?

— Ти, Шарлю. Ти!

Він нічого не відповів. Лише з болем подивився на неї.

— Скільки разів я тебе прощала? Скільки ночей ридала в подушку? Я більше не хочу бути слабкою!

— Катрін… я…

— Ти сказав, що кохаєш мене. Чи можна вірити твоїм словам?

— Я за тебе б життя віддам! Я змінився. Я бачу, яка ти — сильна, незламна. І я буду кохати тебе любу.

Вона подивилася на нього довго, мовби щось зважувала.

— Якби я тебе не кохала, Шарлю, ти б зараз сидів у трюмі, закутий у ланцюги… або давно став кормом для акул.

Він повільно опустився на коліна перед її ліжком.

— Чорний Янголе… Чи згодні ви пробачити мене? Чи впустите мене знову у своє серце?

— З однією умовою: я залишаюсь піраткою. Франція і двір — не для мене.

— Тоді я залишаюся з тобою. Капітане, чи приймете нового члена команди?

Вона посміхнулася і поплескала по ліжку.

— Лягай поруч. Я скучила за теплом коханого.

Він обережно ліг поряд.

— Мені було боляче дізнатися про тебе і маркізу Рід…

— Але й ти не свята, — усміхнувся він.

— Ні, — сказала вона. — Але тепер ти мій. І якщо ще раз зрадиш — присягаюся морем, уб’ю тебе.