Аліг'єрі Данте - Божественна комедія

торкнуть».

85 Мов той, що над собою тратить владу

В припадку лихоманки при грозі,

У всякім затінку вбачає ваду, —

88 Таким я став од слів цих, та в сльозі

Дав страм мені позбутися відчаю,

Як добрий пан несмілому слузі,

91 Я виліз звірю на плече по краю

Й хотів сказать, та вимовить не зміг,

Лише два слова: «Обійми, благаю!»

94 А той, хто вмів у злигоднях доріг

Мене втішать, як я лиш сів, негайно

Мене вхопивши, вдержатись поміг,

97 І мовив: «Геріоне, вирушай-но,

Але обачно й повагом лети,

Нова-бо ноша важить незвичайно».

100 Мов човен, що готується пливти,

Назад-назад він подавався звідти,

Коли ж відчув, що вільно можна йти,

103 Відразу повернув свій хвіст розвитий

І, випроставши, мов вугор, кістяк,

Став, лапами махаючи, летіти.

106 Ніколи в світі не лякались так

Ні Фаетон, що віжки Божі кинув,

Лишивши в небі полум’яний знак,

109 Ані Ікар злощасний, що загинув,

Наважившись добратися до зір,

Хоч батько і гукав: «Куди полинув?!» —

112 Як я, коли побачив скрізь мій зір

Лиш порожнечу і помітив з лиха,

Що обмежовує її лиш звір.

115 А він спускався вниз так стиха-стиха,

І рух, і напрям зміг я зрозуміть,

Бо чув, як сильно вітер знизу диха.

118 Тепер дізнавсь, що справа гримотить

Ген водоспад і сіє водним пилом;

Не встиг я трохи голову схилить,

121 Як, переляканий новим страшилом,

Побачив попереду блиск огнів.

І, тремтячи, зіщулився всім тілом.

124 І вздрів я те, чого раніш не зрів:

Як ми кружляєм крізь великі болі,

Що насувалися з усіх боків.

127 Мов сокіл, що летить уже поволі,

Утомлений, не бачачи пташок,

Під зойк сокільника: «Немає долі!» —

130 Із піднебесних поверта стежок,

Де він даремно сто разів крутився,

Й сіда, від всіх подалі, на лужок, —

133 Так Геріон до прірви дна спустився,

Під самий-самий бескид сторчовий,

І, ледь від наших він осіб звільнився,

136 Зник, як стріла зникає з тятиви.

ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА

1 Є в Пеклі місце, зване Лихосхови,

Залізних тонів муром кам’яним

Оточене; таке ж воно й з основи.

4 А посередині, у долі тім,

Глибока та широка є криниця, —

Про неї я пізніше розповім.

7 У тому поясі, який тісниться

Поміж криницею й підніжжям скель,

Аж десять більших виїмів гніздиться.

10 Як силами навколишніх земель

Круг міста риють більші й більші ями

На оборону мурів та осель, —

13 Вид у ровів і тут такий же самий,

Як і по наших замках та містах:

Висять мости для ходу над ровами.

16 Так і по схилах тут, і по ровах

Із гострих скель проходи утворились,

Що до криниці свій проклали шлях.

19 Ми й стали тут, як скинуті лишились

Зі спини Геріона, і пішов

Поет наліво звідти, де спинились.

22 Йдучи, я вправо зрів новий захов,

Нових мучителів, нові страждання,

Які наповнювали перший схов.

25 Там чулось голих грішників ридання;

Багато з них назустріч нам ішло,

А інші – швидше нашого ступання.

28 Так римляни роздвоїли жерло

Моста на час святого ювілею,

Щоб тісняви між піших не було,

31 Й прочани струминою однією

До замку й до Петра туди текли

І другою вертали течією.

34 І тут, і там – я з хмурої скали

Спостерігав, як не один рогатий

Шмагав нещадно ззаду тих, що йшли.

37 Ах, перший же удар мастив так п’яти

Нещасним, що не важились вони

Ні другого, ні третього чекати.

40 Із тіней хтось наблизивсь до стіни,

І тут же я почав у думці ритись:

«Чи не здибавсь мені вже цей сумний».

43 Я зупинивсь, щоб краще роздивитись,

І мій вожай ласкавий дуже був,

Мені дозволив трохи відступитись,

46 Батожений цей голову нагнув,

Ховаючись, та прогадав, похмурий,

Бо я сказав: «І що ти цим здобув?

49 Ні, не змінив своєї ти натури,

Венедіко Каччанеміко; гріх

Який привів тебе на ці тортури?»

52 І тінь мені: «У підземеллях цих

Ти нагадав мені старі оселі

Й людей, моєму серцю дорогих.

55 Я той, хто раду дав Гізолабеллі

Повірить в те, що обіцяв маркіз.

То все брехня про зганьблені постелі.

58 З болонців не один я впав униз, —

Тут стільки наших загнано в закути,

Що чуєм ми силенну силу слів,

61 Які й од Савенни до Рено чути.

Якби цьому взнать докази схотів,

То скупість серця прагни не забути».

64 І чорт його тут батогом огрів,

Гукнувши: «Годі, бандуре огидний,

Вперед! На продаж тут немає дів!»

67 Я озирнувсь, де був учитель гідний,

І ми невдовзі з ним дійшли туди,

Де висувавсь уступ гребеневидний.

70 Ми легко піднялися до гряди

І рушили по ній у праву руку,

Лишаючи цю яму назавжди.

73 Коли звелись на мостову ми злуку,

Над шляхом, що був страдникам сумним,

Вожай сказав: «Постій і глянь на муку,

76 Яка тяжить над грішним людом цим,

Ти ще не бачив, що це тут за люди,

Бо йшов із ними в напрямі однім».

79 Під арку глянувши між скельні груди,

Відразу я помітив одного,

Що наче зневажав тягар осуди.

82 І вождь сказав без розпиту мого:

«Іде великий приклад страстотерпцям:

Ані сльози в очах сухих його.

85 Мов рицар виступає перед герцем!

Це той Ясон, що золоте руно

Узяв у колхів розумом і серцем.

88 Він перш до Лемносу привів судно —

А