Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

тільки те й роблять, що змінюють форми. Сни нестійкі, самі розумієте. Ти можеш бути в різних місцях одночасно, і дійсність завжди змінюється. Схоже на те, що ти бог. От як нещодавно мені наснилося, що дивлюся концерт Майкла Джексона, а потім я опинився на сцені разом із ним, і ми співали дуетом, а я не міг пригадати слова пісні «Ця дівчина моя». Ох, чуваки, було так ніяково, я...

— Кловісе, — перервала Аннабет. — Повернемося до Риму?

— Точно, до Риму, — сказав Кловіс. — Отже, ми називаємо богів їхніми грецькими іменами тому, що це їх первісна форма. Але неправильно говорити, що їхні римські прояви — це те саме. У Римі вони стали більш войовничими. Вони більше не панькалися зі смертними. Були жорстокішими, сильнішими — боги імперії.

— Наче темний бік богів? — запитала Аннабет.

— Не зовсім, — відповів Кловіс. — Вони заохочували порядок, честь, силу...

— Тобто непогані речі, — утрутився Джейсон. Чомусь він відчував потребу заступитися за римських богів, хоч і гадки не мав, чому це мало для нього якесь значення. — Тобто порядок — це важливо, чи не так? Це завдяки йому Рим так довго протримався.

Кловіс зацікавлено подивився на нього.

— Правда. Але римські боги були не дуже дружніми. Наприклад, мій батько, Гіпнос... він мало що робив за грецьких часів — тільки спав. За римських часів його називали Сомнусом. І йому подобалось убивати людей, які не були пильними на роботі. Варто закуняти в недоречний час... БУМ — і вони більше не прокидалися. Він убив рульового Енея, коли той відпливав із Трої.

— Хлопець хоч куди, — промовила Аннабет. — Але я все одно не розумію, як це пов’язано з Джейсоном.

— Так само, як і я, — сказав Кловіс. — Проте якщо Гера забрала твою пам’ять, тільки вона може її віддати. І коли б мені треба було зустрітися з царицею богів, я би сподівався, що це буде Гера, а не Юнона. Тепер я можу повернутися до сну?

Аннабет втупила очі в гілку над каміном, з якої крапала в миску вода з Лети. Вона виглядала такою збентеженою, що Джейсон подумав: чи не обмірковує вона можливість напитися й забути всі біди. Тоді вона підвелась і жбурнула в Кловіса подушкою.

— Дякую, Кловісе! Побачимося на вечері.

— Можна мені їжу в номер? — Кловіс позіхнув і спотикнувся о своє ліжко. — Мені здається... хр-р-р...

Він завалився спати, піднявши сідниці догори, а голову зануривши в подушку.

— Він не задихнеться? — запитав Джейсон.

— З ним усе буде гаразд, — відповіла Аннабет. — Але я починаю перейматися, що в тебе серйозні неприємності.

IX Пайпер

Пайпер бачила сон про свій останній день із батьком. Вони були на узбережжі Біг Сюр[18], відпочивали після серфінгу. Ранок був таким бездоганним, що Пайпер була впевнена: незабаром станеться щось неприємне — набіжить скажена зграя фотографів чи нападе величезна біла акула. Їй аж ніяк не могло щастити так довго.

Але поки що тільки для них були чудові хвилі, похмуре небо й узбережжя океану завдовжки з милю. Тато знайшов це віддалене місце, винайняв віллу на цьому березі та землю на протилежному і якимсь чином зберіг усе це в таємниці. Пайпер була впевнена: якщо він залишатиметься тут задовго, фотографи його знайдуть. Завжди так було.

— А ти молодчина, Пайпс. — Він обдарував її своєю фірмовою посмішкою: бездоганні зуби, ямочка на підборідді, вогник у темних очах, що завжди змушував дорослих жінок верещати й благати його залишити автограф на тілі перманентним маркером. «Серйозно, — думала Пайпер, — займіться вже справою». На його коротко стриженому чорному волоссі відблискували краплі солоної води. — Тобі вже краще вдається триматися на десятьох[19].

Пайпер засяяла від гордості, хоч і підозрювала, що тато лише намагається бути милим. Як і раніше, у більшості спроб вона гепалась у воду. Щоб отак от переїхати себе власною дошкою, дійсно потрібні особливі здібності. От її батько — природжений серфінгіст! Що було дивно, оскільки він виріс у незаможній сім’ї в Оклахомі за тисячі миль від океану. І все ж на гребні хвилі він був неймовірним. Пайпер давно вже облишила б серфінг, якби не можливість побути разом із батьком. Таких можливостей було не так уже й багато.

— Сандвіч? — Тато почав порсатися в кошику для пікніка, який зібрав його кухар Арно. — Подивимось: індичка з соусом песто, крабовий пиріг з васабі... Ага! Спеціально для Пайпер. Арахісове масло й варення.

Пайпер узяла сандвіч, хоч її шлунок ще не відійшов після хвиль. Вона завжди просила арахісове масло та варення. Хоча б тому, що була вегетаріанкою. Стала вона нею з того часу, коли вони проїжджали повз бойню в Чіно, і від смороду всі її нутрощі ледве не вивернуло назовні. Проте була ще одна причина. Такий сандвіч був простою їжею, такий саме міг їсти на ланч будь-який звичайний підліток. Часом вона вдавала, що його насправді зробив тато, а не персональний шеф-кухар із Франції, який полюбляє загортати сандвіч у золотисту фольгу, а замість зубочистки чіпляти бенгальський вогонь.

Хоч щось може бути простим? Із цієї ж причини вона відмовлялася від модного одягу, який пропонував їй батько, а також від дизайнерського взуття й походів до салону краси. Самотужки підстригала собі волосся ножицями для паперу, навмисно роблячи зачіску нерівною. І надавала перевагу поношеним черевикам, джинсам, футболці й старій куртці від «Полартек» з тих часів, коли вони захоплювалися сноубордингом.

А ще вона ненавиділа закриті школи для снобів, які, на думку тата, були для неї корисні. Її виганяли й виганяли. А він усе знаходив і знаходив нові.

Учора вона здійснила свою найбільшу крадіжку, коли поїхала в тому «позиченому» «БМВ» з автомобільного салону. Щоразу її витівки ставали шаленішими, тому що привернути увагу тата ставало дедалі важче.

Тепер вона шкодувала. Тато поки що не знав.

Вона хотіла розповісти йому вранці. Але він здивував цією поїздкою, і зруйнувати все це вона не змогла. Вони проводили день разом уперше за останні... Мабуть, місяці три?

— Що сталося? — він передав їй содову.