Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

Десь заспокійливо бриньчала скрипка. У повітрі відчувався запах свіжої білизни. Приміщення було таким затишним і спокійним, що повіки Джейсона почали тяжчати. Було б непогано подрімати. Він був виснажений. Тут достатньо порожніх ліжок, усі з пір’яними подушками, і свіжими простирадлами, і м’якими ковдрами, і... Аннабет підштовхнула його ліктем.

— Прокинься!

Джейсон кліпнув. Його ноги підкошувалися.

— П’ятнадцятий Будиночок з усіма таке робить, — застерегла Аннабет. — На мою думку, це місце небезпечніше навіть за будиночок Ареса. Там хоч можна дізнатися, де розкидані міни.

— Міни?

Вона підійшла до найближчого з дітлахів, які хропіли, і потрясла його за плече.

— Кловісе! Прокинься!

Хлопчина був схожий на теля. Він мав білявий чуб на клиноподібній голові, пухкі риси обличчя і таку ж пухку шию. Тіло було дебелим, але руки — такими кволими й тонесенькими, наче він ніколи не піднімав нічого важчого за подушку.

— Кловісе! — Аннабет потрясла сильніше, а тоді разів шість постукала його по чолу.

— Що-о-о? — застогнав Кловіс, підводячись і мружачи очі. Він широко позіхнув, і Джейсон з Аннабет позіхнули за ним.

— Припини! — сказала Аннабет. — Нам потрібна твоя допомога.

— Я спав.

— Ти завжди спиш.

— На добраніч.

Перш ніж він встиг відключитися, Аннабет висмикнула подушку з-під його голови.

— Так нечесно, — смиренно поскаржився Кловіс. — Віддай.

— Спочатку допоможи, — відповіла Аннабет. — А тоді спи.

Кловіс зітхнув. Його подих пахнув теплим молоком.

— Гаразд. Що?

Аннабет пояснила Джейсонову проблему. Час від часу вона клацала пальцями під носом Кловіса, щоб той не заснув.

Кловіс, певно, був дуже зацікавлений, тому що, коли Аннабет договорила, він не відключився. Навпроти, підвівся, випрямився, а тоді підморгнув Джейсону.

— Тож ти нічого не пам’ятаєш, га?

— Тільки враження, — відповів Джейсон. — Відчуття на кшталт...

— Так-так?

— На кшталт того, що я не мушу тут бути. У цьому таборі. Я в небезпеці.

— Гм. Заплющ очі.

Джейсон глянув на Аннабет, але та спокійно кивнула.

Джейсон боявся, що все це може скінчитися тим, що він навіки-віків буде хропіти на одному з цих ліжок, але очі таки заплющив. Його думки спохмурніли, наче він занурювався в темне озеро.

Потім очі широко розплющилися — це було наступним, що він усвідомив. Джейсон сидів на стільці біля вогню. Кловіс і Аннабет схилилися над ним.

— ...серйозно, гаразд, — говорив Кловіс.

— Що сталося? — запитав Джейсон. — Скільки часу...

— Лише декілька хвилин, — відповіла Аннабет. — Але дуже напружених. Ти ледве не розтанув.

Джейсон сподівався, що вона говорила не в прямому розумінні цього слова, хоч обличчя в неї було вкрай серйозним.

— Зазвичай, — сказав Кловіс, — спогади зникають не без вороття. Вони занурюються під поверхню, як сновидіння, і якщо людину добряче приспати, я можу їх повернути. Але...

— Лета? — запитала Аннабет.

— Ні, — відповів Кловіс. — Навіть не Лета.

— Лета? — перепитав Джейсон.

Кловіс указав на гілку над каміном, з якої стікали краплі, схожі на молоко.

— Ріка Лета в Підземному царстві. Вона розчиняє спогади начисто й назавжди стирає пам’ять. Це гілка тополі з Підземного царства, яку занурили в Лету. Символ мого батька, Гіпноса. Лета — не краще місце для купання.

Аннабет кивнула.

— Персі був там одного разу. Він сказав, що в ній вистачить сили, щоб стерти пам’ять титана.

Джейсон зрадів, що не торкнувся гілки.

— Але... мого випадку це не стосується?

— Ні, — погодився Кловіс. — Твою пам’ять не стирали, і спогади не сховані. Їх поцупили.

Тріскотів вогонь. Краплі води з Лети дзвякнули об олов’яну миску на камінній дошці. Один з інших мешканців будиночка Гіпноса пробурмотів щось уві сні — щось про качку.

— Поцупили? — запитав Джейсон. — Як?

— Бог, — відповів Кловіс. — Тільки в бога може бути подібна сила.

— Про це ми знаємо, — сказав Джейсон. — Це була Юнона. Але як вона це зробила і навіщо?

Кловіс почухав шию.

— Юнона?

— Він мав на увазі Геру, — відповіла Аннабет. — Незрозуміло, чому Джейсону подобаються римські імена.

— Гм, — сказав Кловіс.

— Що? — вигукнув Джейсон. — Це щось означає?

— Гм, — знову сказав Кловіс, і цього разу Джейсон зрозумів, що той хропить.

— Кловісе! — заволав він.

— Що? Що? — Кловіс закліпав очима. — Ми говорили про подушки, га? Ні, про богів. Я пам’ятаю. Грецькі та римські. Авжеж, можливо, це важливо.

— Але ж це ті самі боги, — сказала Аннабет. — Тільки різні імена.

— Не зовсім, — відповів Кловіс.

Джейсон нахилився вперед, від сну не залишилося й сліду.

— Тобто не зовсім?

— Ну... — Кловіс позіхнув. — Деякі боги виключно римські. Наприклад, Янус або Помона. Проте навіть головні грецькі боги... коли вони рушили до Риму, змінилися не тільки їхні імена. Змінився їхній зовнішній вигляд. Змінилися символи. Навіть у їхніх характерах були відмінності.

— Але... — Аннабет затнулась. — Гаразд, можливо, люди й бачили їх по-різному протягом різних століть. Але це не змінює того, ким вони є.

— Авжеж змінює. — Кловіс почав куняти, і Джейсону довелося клацнути пальцями під носом хлопця.

— Біжу, матусю! — заверещав Кловіс. — Тобто... Звісно, я не сплю. Отже... е-е... характери. Боги змінюються, щоб віддзеркалювати домінуючу культуру. Ти мала б про це знати, Аннабет! От подумай, у наші часи Зевс надає перевагу англійським костюмам, реаліті-шоу і тому китайському ресторану на 28-й вулиці, так? Те ж саме було за римських часів, а римськими боги були майже так само довго, як і грецькими. То була величезна імперія, що існувала протягом століть. Тому римська сторона богів становить значну частину їх характеру.

— Аогічно, — сказав Джейсон.

Аннабет спантеличено потрясла головою.

— Але звідки ти все це знаєш, Кловісе?

— О, я багато часу проводжу у снах. Весь час бачу там богів —