Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

Кентавр виглядав нещасним. Він тримав Пайпер за зап’ясток, перевіряв її пульс.

Урешті він сказав:

— Це не Кронос. Із цією загрозою покінчено. Але...

— Але що? — запитала Аннабет.

Хірон закрив аптечку.

— Пайпер потрібен відпочинок. Краще поговоримо про це пізніше.

— Або зараз, — втрутився Джейсон, — пане Хіроне, ви сказали мені, що наближається найбільша загроза. Остання глава. Ви ж не могли мати на увазі щось гірше, ніж військо титанів, правда?

— Ox, — тихо промовила Рейчел. — О боги! Тією жінкою була Гера. Авжеж. Її будиночок, її голос. Вона з’явилася перед Джейсоном у той самий час.

— Гера? — голос Аннабет був лютішим навіть за Сеймурове гарчання. — Це вона захопила владу над твоєю свідомістю? Вона зробила це з Пайпер?

— Гадаю, Рейчел має рацію, — сказав Джейсон. — Та жінка дійсно була схожа на богиню. І на ній була така... така козяча накидка. Це ж символ Юнони, чи не так?

— Так? — Аннабет кинула на нього сердитий погляд. — Ніколи такого не чула.

Хірон неохоче кивнув.

— Юнони, римського прояву Гери, у її найбільш войовничому стані. Козяча накидка була символом римського солдата.

— Отже, Гера ув’язнена? — запитала Рейчел. — Хто міг таке зробити із царицею богів?

Аннабет схрестила руки.

— Ну, хто б це не був, мабуть, нам варто їм за це подякувати. Якщо вони можуть посадити Геру...

— Аннабет, — застеріг Хірон. — Вона досі одна з олімпійців. У багатьох відношеннях родина богів тримається разом тільки завдяки їй. Якщо вона справді ув’язнена й під смертельною загрозою, це може похитнути стовпи нашого світу. Зламати стабільність Олімпу, що було б погано навіть у кращі часи. А якщо Гера просила Джейсона про допомогу...

— Гаразд, — буркнула Аннабет. — Що ж, ми знаємо, що титани можуть узяти бога в полон, так? Атлант захопив Артеміду декілька років тому. І боги в давніх історіях весь час ловили одне одного в пастки. Але що може бути гіршим за титана?..

Джейсон подивився на голову леопарда. Сеймур так прицмокував, ніби богиня була на смак набагато краща за сосиски.

— Гера сказала, що протягом місяця намагалася пробитися крізь ґрати в’язниці.

— Стільки ж часу зачинений Олімп, — сказала Аннабет. — Тож боги напевно знають, що відбувається щось погане.

— Але навіщо їй було витрачати сили, аби доставити мене сюди? — запитав Джейсон. — Вона стерла мені пам’ять, підкинула до екскурсійної групи «Школи дикунів» і послала тобі видіння з наказом прийти й забрати мене. Навіщо я потрібен? Чому б просто не відіслати рятувальний сигнал іншим богам, сповістити, де знаходишся, і чекати, доки тебе звільнять?

— Тут, унизу, на землі, для здійснення своєї волі богам потрібні герої, — сказала Рейчел. — Я правду кажу? Їх долі завжди переплетені з напівбогами.

— Так, це правда, — промовила Аннабет, — але Джейсон має рацію. Чому він? Навіщо забирати в нього спогади?

— І Пайпер теж до цього причетна, — сказала Рейчел. — Гера сказала їй те саме: «Звільни мене». I, Аннабет, усе це має бути якось пов’язане зі зникненням Персі.

Аннабет подивилася на Хірона.

— Чому ви нічого не кажете, Хіроне? З чим ми зіткнулися?

За останні декілька хвилин обличчя кентавра наче постарішало на десять років. Під очима з’явилися темні мішки.

— Люба, у цьому я не можу вам допомогти. Мені шкода.

Аннабет кліпнула.

— Ви ніколи... ви ніколи нічого від мене не приховували. Навіть останнє пророцтво...

— Я буду у своєму кабінеті. — Його голос став суворим. — Мені потрібен якийсь час, щоб поміркувати перед вечерею. Рейчел, наглянеш за дівчиною? Можеш покликати Аргуса, щоб він відніс її до медпункту. А ти, Аннабет, поговори з Джейсоном. Розкажи йому про... грецьких і римських богів.

— Але ж...

Кентавр обернувся на своєму візку та поїхав коридором. Очі Аннабет шаленіли. Вона пробурчала щось грецькою — Джейсон сумнівався, що це було щось схвальне в бік кентавра.

— Перепрошую, — сказав Джейсон. — Гадаю, моє перебування тут... не знаю. Якимсь чином я напартачив своїм приходом до табору. Хірон сказав, що дав клятву й не може про це говорити.

— Яку клятву? — наполегливо запитала Аннабет. — Я ніколи не бачила, щоб він так поводився. І навіщо він наказав мені поговоритй з тобою про богів...

Її голос обірвався. Вочевидь, помітила меч Джейсона, що лежав на журнальному столику. Вона обережно торкнулася клинка, наче він міг бути гарячим.

— Він золотий? — промовила вона. — Ти пам’ятаєш, звідки він у тебе?

— Ні, — відповів Джейсон. — Як я вже казав, я нічого не пам’ятаю.

Аннабет кивнула, так наче їй на думку щойно спав якийсь дуже божевільний план.

— Якщо Хірон не збирається допомагати, ми мусимо розібратися з усім самотужки. Це означає... П’ятнадцятий Будиночок. Рейчел, наглянеш за Пайпер?

— Авжеж, — пообіцяла Рейчел. — Щасти вам двом!

— Постривай, — сказав Джейсон. — Що в П’ятнадцятому Будиночку?

Аннабет підвелася.

— Можливо, спосіб повернути тобі спогади.

Вони попрямували до нового крила будиночків у південно-західному куті ігрового майданчика. Деякі були досить екстравагантними — з блискучими стінами й палаючими смолоскипами, але П’ятнадцятий Будиночок не був таким ефектним. Він виглядав наче старовинна фермерська хатинка зі стріхою і глиняними стінами. На дверях висів вінок із темно-червоних квітів. «Маки», — подумав Джейсон, хоч і гадки не мав, звідки знає про це.

— Уважаєш, це будиночок мого батька чи матері? — запитав він.

— Ні, — відповіла Аннабет. — Це будиночок Гіп- носа, бога сну.

— Тоді чому...

— Ти все забув, — сказала вона. — Якщо існує хоч якийсь бог, який може допомогти нам з’ясувати все про втрату пам’яті, то це Гіпнос.

Усередині, попри те що майже прийшов час вечеряти, завалені ковдрами, тихо спали троє дітлахів. Теплий вогник тріскотів у каміні. Над камінною дошкою висіло гілля — з кожного прутика в купку олов’яних мисок крапала біла рідина. Джейсону закортіло зловити пальцем одну краплю, просто щоб подивитися, що це таке, але він