Рік Рірдан - Зниклий герой, Рік Рірдан

туман виплив із пащі Сеймура, і Джейсона охопила ще гірша думка: «Грозові духи!».

Він витяг з кишені золоту монету. Одне обертання — і вона перетворилася на меч.

Туман набув форми жінки в чорних одежах. Її обличчя приховувала відлога, але очі сяяли в темряві. На плечах лежала накидка з козячої шкіри. Джейсон не знав, з чого зрозумів, що це була саме козяча шкіра, і все ж він її впізнав і був певен, що це важливо.

— Ти що, збираєшся напасти на свою покровительку? — дорекла йому жінка. Її голос відбивався луною в голові. — Опусти свій меч.

— Хто ви?! — запитав Джейсон. — Як ви...

— У нас обмаль часу. Моя в’язниця сильнішає з кожною годиною. Я накопичувала сили цілий місяць, щоб дати змогу найслабшим чарам пробитися крізь кайдани. Мені вдалося доставити тебе сюди, але тепер у мене залишилося мало часу і ще менше сил. Можливо, це наша остання розмова.

— Ви у в’язниці? — Джейсон вирішив, що, мабуть, не буде опускати меч. — Ми не знайомі, і ви не моя покровителька.

— Ми знайомі, — наполягла вона. — Я знаю тебе від народження.

— Я не пам’ятаю. Я нічого не пам’ятаю.

— Так, не пам’ятаєш, — погодилася жінка. — Це теж було необхідно. Багато років тому твій батько віддав мені твоє життя як подарунок, щоб угамувати мій гнів. Він назвав тебе Джейсоном на честь мого улюбленого смертного. Ти належиш мені.

— Овва! — сказав Джейсон. — Нікому я не належу.

— Час віддавати борги. Знайди мою в’язницю. Звільни мене, або їх цар повстане із землі, і я буду знищена. Тоді ти ніколи не повернеш собі пам’ять.

— Це що, погроза? Ви забрали мої спогади?

— У тебе є час до заходу сонця у день сонцестояння. Чотири короткі дні. Я в тебе вірю!

Темна жінка розчинилася, і туман повернувся в леопардову пащу.

Час ожив. Виття Сеймура перетворилося на кашель, ніби він проковтнув жмут шерсті. Вогонь живо затріскотів, ігровий автомат запищав, і Хірон сказав:

— Хто міг насмілитися привести тебе сюди?

— Швидше за все, пані з туману, — припустив Джейсон.

Хірон здивовано підвів очі.

— Хіба ти щойно не сидів... Чому в тебе оголений меч?

— Дуже прикро вам це говорити, — сказав Джейсон, — але, гадаю, ваш леопард щойно з’їв богиню.

Він розповів Хірону про відвідування в застиглому часі та темну туманну постать, що зникла в пащі Сеймура.

— О боги, — пробурмотів Хірон. — Це багато що пояснює.

— Тоді чому б вам не пояснити це ще й мені? — сказав Джейсон. — Будь ласка.

Перш ніж Хірон устиг щось сказати, назовні, на веранді, почулася хода. Вхідні двері розчинилися навстіж, і увірвалися Аннабет та якась рудоволоса дівчина, які тягли попідруч Пайпер.

Голова Пайпер звисала, наче вона була непритомною.

— Що трапилося? — Джейсон кинувся до них. — Що з нею?

— Будиночок Гери, — Аннабет задихалася, наче вони сюди бігли. — Видіння. Погане.

Рудоволоса дівчина підвела очі, і Джейсон побачив, що вона плаче.

— Здається... — вона ковтнула сльози. — Здається, я її вбила.

VIII ДЖЕЙСОН

Джейсон і руда дівчина Рейчел поклали Пайпер на диван. Тим часом Аннабет побігла у вестибюль за аптечкою. Пайпер ще дихала, але залишалася непритомною. Вона наче була в комі.

— Ми мусимо їй допомогти, — наполягав Джейсон. — Має ж бути якийсь спосіб?

Дивлячись на Пайпер, таку бліду, яка ледве дихала, Джейсон відчув, як його охоплює єдине бажання — захистити її. Може, вони й не знайомі по-справжньому. Може, вона й не була його дівчиною. Але вони разом пройшли Великий каньйон. Подолали весь цей шлях. Варто було ненадовго залишити її — і от що сталося.

Хірон поклав руку на чоло дівчини і спохмурнів.

— Її свідомість у вразливому стані. Рейчел, що сталося?

— Коли б я знала, — відповіла вона. — Щойно я дісталася табору, у мене з’явилося передчуття щодо будиночка Гери. Я зайшла всередину. Потім прийшли Аннабет і Пайпер. Ми поговорили, а потім... я нічого не пам’ятаю. Аннабет сказала, що я говорила незвичайним голосом.

— Пророцтво? — запитав Хірон.

— Ні. Дельфійський дух приходить зсередини. Я знаю це відчуття. А тут було наче здаХеку. Наче якась сила намагалась говорити крізь мене.

Аннабет підбігла зі шкіряною торбою. Схилилася над Пайпер.

— Хіроне, те, що там сталося... Я ніколи не бачила нічого подібного. Я вже чула пророцький голос Рейчел. Цей був іншим. Наче говорила доросла жінка. Вона схопила Пайпер за плечі та сказала їй...

— Звільнити її з в’язниці? — припустив Джейсон.

Аннабет витріщилася на нього.

— Як ти дізнався?

Хірон зробив жест трьома пальцями на грудях, наче щоб відвернути лихо.

— Джейсоне, розповіси їм. Аннабет, аптечку, будь ласка!

Поки Хірон крапав ліками із пляшки Пайпер у рота, Джейсон розповів, що сталося, коли застигла кімната, — про темну туманну жінку, яка стверджувала, що є його покровителькою.

Коли він договорив, ніхто не промовив жодного слова — це збентежило його ще більше.

— То таке досить часто трапляється? — запитав він. — Надприродні телефонні дзвінки від засуджених, які вимагають, щоб їх звільнили з в’язниці?

— Покровителька, — сказала Аннабет. — Не твоя божественна мати?

— Ні, вона сказала «покровителька». Також вона сказала, що мій батько віддав їй моє життя.

Аннабет насупила брови.

— Ніколи не чула нічого подібного. Ти казав, що той грозовий дух... він стверджував, що служить якійсь володарці, яка віддає йому накази, так? Можливо, це і є та жінка, яку ти бачив? Намагається тебе заплутати?

— Не думаю, — відповів Джейсон. — Якщо б вона була моїм ворогом, навіщо їй просити про допомогу? Вона ув’язнена. Збентежена тим, що якийсь там ворог могутнішає. Щось казала про царя, який повстане із землі під час сонцестояння...

Аннабет повернулася до Хірона.

— Тільки не Кронос. Скажіть мені, що це не