Alina Pero - Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero

Тимофій

Я вийшов з квартири Ери, відчуваючи дивну суміш збентеження та полегшення. Поцілунок був імпульсивним, нерозрахованим. Я не планував цього, але в той момент, стоячи на порозі, дивлячись в її здивовані, але водночас такі знайомі очі, я не зміг втриматися.
Це був безглуздий, можливо, навіть жорстокий вчинок. Спосіб знову порушити її спокій, залишити після себе слід сум'яття та незрозумілості. Але водночас… це було чимось на зразок прощання. Або, можливо, навпаки – обіцянкою, хай і висловленою без слів.
Сівши в машину, я відкинувся на спинку сидіння і заплющив очі. У голові вирували думки. Її гнів, її розчарування, її впертість. І той короткий, але такий інтенсивний поцілунок. Що він означав для неї? І що він означав для мене?
Я знав одне: я не міг просто так її відпустити. Попри весь той хаос, який вона внесла в моє розмірене життя, попри всі проблеми з бізнесом та репутацією, я відчував до неї щось таке, чого ніколи раніше не відчував. Це була не просто цікавість, не просто захоплення її бунтарським духом. Це було щось глибше, сильніше, небезпечніше.
Повернувшись до офісу, я застав Ігоря, який чекав на мене з явно нетерплячим виглядом.
— Ну що? Поговорив? І що вона сказала?
Я мовчки пройшов до свого столу, наливаючи собі склянку води.
— Розмова була… складною.
— "Складною"? Це означає, що вона тебе послала?
Я промовчав.
— Тимофію, я серйозно. Що відбувається? Ти збираєшся якось залагоджувати цю ситуацію чи ні? Партнери вже на межі. Вони вимагають чіткої відповіді щодо проекту.
Я поставив склянку на стіл і подивився на Ігоря.
— Я прийняв рішення.
Ігор насторожився.
— І яке ж воно?
— Ми відмовляємося від проекту забудови парку.
В очах Ігоря промайнув шок.
— Ти… ти щойно сказав? Ти розумієш, які це матиме наслідки?
— Так, розумію. Але я не можу вчинити інакше. Після всього, що сталося… я не можу йти проти того, у що вірю. І проти того, у що вірить вона.
— Вона? Ти робиш це заради неї?
Я не став заперечувати.
— Вона змусила мене подивитися на все іншими очима, Ігорю. Нагадати про те, що є важливішим за гроші.
Ігор розчаровано похитав головою.
— Ти божевільний, Тимофію. Ти руйнуєш усе.
— Можливо. Але іноді, щоб збудувати щось нове, потрібно зруйнувати старе.
Я підійшов до вікна і подивився на місто, яке вже поринало в нічну темряву. Десь там була Ера. І я сподівався, що колись вона зможе зрозуміти моє рішення. І, можливо… пробачити мій безглуздий поцілунок. Бо я знав одне: наша історія ще не закінчена. І я обов'язково знайду спосіб знову її побачити. Вже не як бізнесмен та бунтарка, а як двоє людей, між якими спалахнуло щось несподіване та сильне.