Alina Pero - Бунтарка та Бізнесмен, Alina Pero

Ера

Після напруженого дня в університеті та емоційної акції біля мерії я нарешті повернулася додому. Хотілося лише одного – прийняти гарячий душ і забутися хоча б на кілька годин у тиші своєї маленької квартири. Завтра знову пари, курсові, звична рутина.
Я саме готувала вечерю на кухні, намагаючись зосередитися на запахах спецій, коли раптом почула рішучий стукіт у двері. Здивовано піднявши брови, я подивилася на годинник – вже пізно. Кого це могло принести?
Відчинивши двері, я застигла на місці, вражена несподіваним візитом. На порозі стояв Ординський Тимофій Олександрович.
Моє обурення миттєво повернулося, як гостра хвиля.
— Що ти тут робиш? — різко запитала я, схрестивши руки на грудях.
Його спокійний вираз обличчя лише дратував мене ще більше.
— Я хотів поговорити, Еро.
— Поговорити? Ми вже все сказали один одному, Ординський. Я чітко дала тобі зрозуміти, що не хочу мати з тобою нічого спільного. І як ти взагалі дізнався мою адресу? Спочатку номер телефону, тепер це… Ти переслідуєш мене?
— Ні, Еро. Не переслідую. Мені просто потрібна була можливість поговорити з тобою віч-на-віч.
— І ти вирішив, що найкращий спосіб – це вдертися до мене додому ввечері? Ти не розумієш слова "ні"?
— Будь ласка, вислухай мене, — його голос звучав тихо, але наполегливо. — Це важливо.
Я вагалася. Частина мене хотіла просто захлопнути перед ним двері. Але інша, більш цікава і, на жаль, вперта частина, хотіла почути, що він скаже.
З важким зітханням я відступила від дверей.
— Гаразд. П'ять хвилин. І потім ти йдеш.
Тимофій увійшов до моєї скромної вітальні, яка різко контрастувала з розкішшю його офісу. Він оглянув кімнату, його погляд зупинився на книжкових полицях, на фотографіях з друзями.
— Я хотів вибачитися, Еро, — почав він, дивлячись мені прямо в очі. — За те, що приховав від тебе правду про забудову парку. За те, що ти відчула себе обманутою. Я розумію твій гнів.
— Розумієш? Ти – впливовий бізнесмен, який звик отримувати все, що захоче. Ти не можеш зрозуміти, що значить для мене цей парк, що значить бути обманутою людиною, якій ти повірила.
— Я зробив помилку, Еро. Велику помилку. І я готовий понести за це відповідальність.
— Відповідальність? Як саме? Відмовишся від проекту?
Він замовк на мить.
— Це складне рішення. Але я розглядаю всі варіанти.
Ми ще довго розмовляли. Він намагався пояснити свої мотиви, розповідав про тиск з боку партнерів, про складність прийняття такого рішення. Я слухала, намагаючись зрозуміти, але образа все ще сиділа глибоко всередині.
Час спливав швидко. П'ять хвилин давно минули, але ми все ще стояли один навпроти одного, розділені невидимою стіною непорозуміння.
— Тобі вже час, — сказала я нарешті, вказуючи на двері.
Тимофій кивнув, але не зрушив з місця. Він дивився на мене так, ніби хотів щось сказати, але не наважувався.
Я відчинила двері, чекаючи, коли він піде. Він зробив крок до виходу, а потім раптом різко обернувся. Його рука торкнулася мого обличчя, і перш ніж я встигла щось усвідомити, його губи накрили мої.
Це був короткий, але інтенсивний поцілунок. Спочатку я застигла від несподіванки, але потім інстинктивно відповіла. На мить усі образи зникли, залишилося лише знайоме відчуття виклику та небезпечної близькості.
Так само раптово, як і почався, поцілунок закінчився. Тимофій відсторонився, його сині очі дивилися на мене з нечитаним виразом.
Не сказавши жодного слова, він швидко вийшов і зник за дверима моєї квартири.
Я стояла, приголомшена, торкаючись пальцями своїх губ. Що це було? Прощання? Попередження? Ще одна спроба заплутати мене?
Я зачинила двері, сперлася на них спиною і важко зітхнула. Ординський Тимофій Олександрович був небезпечно непередбачуваним. І, попри весь свій гнів, я не могла заперечити, що цей несподіваний поцілунок знову розбудив у моєму серці ті самі суперечливі почуття, які я так старанно намагалася заглушити. Гра тривала. І правила знову змінилися.