Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

   Про це він, Амір обов’язково з’ясує й  тоді допоможе Лесі та захистить її.  Зробить все, щоб вона була вільна у своєму виборі. Леся йому подобалася по-справжньому, зачаровувала його, змушувала його серце битися із шаленою швидкістю і пробуджувала у ньому ті бажання, які давно як він сам гадав померли в ньому. Чомусь думав, що вже не зможе ні до кого нічого відчувати і не зможе знову кохати після того, як у минулому обрав не ту жінку. А тут раптом, зненацька вона, як ураган, як буревій увірвалася у його життя і запалила ту іскру… пристрасті та кохання.

  Він її коли вперше побачив, то відразу й закохався і тепер готовий заради неї на все. Ніколи її не скривдить і не образить... і відпустити від себе теж не зможе. Хоч і пообіцяв через місяць розлучитися з нею. Та Амір то був переконаний, що йому вистачить місяця, щоб закохати її у себе, щоб покорити її серце. Щоб тоді їй самій захотілося залишитися поруч з ним назавжди. Але чи не розчарується вона у ньому, коли дізнається про нього всю правду. Зараз то вона гадає, що він простий фермер, який має якусь дивність і який хоче нарешті вийти з-під опіки своєї матері. Але все далеко не так і він зовсім не дивний, це йому зараз так зручно себе виставляти й він отримує з цього певну перевагу. Це він у цих краях той Амір, якого б хотіла бачити його рідня, а насправді в іншому світі він нікого з себе не удає, а є таким який є насправді. У тому світі він має владу, його поважають, з ним хочуть співпрацювати.  

  Тільки були у минулому ті вчинки про які він, Амір шкодував, звинувачував себе самого. Але зараз він намагався бути кращим і в нього це почало виходити. І тепер він зможе ще більше, бо закохався у неї, дивовижну, чарівну, неймовірно привабливу дівчину…

- Амір ти чуєш, що ми тут обговорюємо?- звернувся до нього Миронович.- Чи тепер тільки про свою дружину думаєш? Заворожила вона тебе. Дивись з розуму не зійди.

 По залу рознісся сміх та Амір нічого не став ні заперечувати, ні ображатися.

- Та про що йшлося в розмові?- запитав він повернувшись до реальності.

- Як завжди про вовків, а про що ж ще можна тут говорити,- почув Амір голос свого помічника Бориса, який щойно зайшов до клубу та підійшов до столика за яким сидів його бос.

- Радий, що ти приїхав, - Амір підвівся та привітався з ним, потиснув йому руку.- Коли ти встигнув повернутися? Чому не передзвонив?

- А ти чому не передзвонив мені й не повідомив, що одружуєшся? Чому не запросив на весілля? - запитав натомість Борис. Як завжди перед іншими  він удавав, що Амір його друг, а не бос, бо такий був наказ. Тому й поводився відповідно.

- Про це потім поговоримо, Ти сідай. Зараз все-таки вовків будемо обговорювати, які не дають нам фермерам спокою…

- У мене вчора аж двох овець загризли,- із сумом голосно заявив Тимофій Васильович.

- Та це ще нічого,- підвівся інший фермер,- у мене цілих чотири й ще хотіли та собаки залаяли. Я тоді вибіг з рушницею. Вистрелив правда у повітря, а так кортіло цих хижаків всіх перестріляти…

- Аби вони не були частиною приватного заповідника, то це б полегшило завдання позбутися тих ненависних хижаків, а так застрелиш одного вовка, а втратиш все,- сказав хтось інший,- нам треба боротися не з хижаками, а з господарем заповідника. Треба йому донести, щоб контролював тварин у своєму заповіднику, дотримувався норми, рахувався із навколишніми фермерами, які займаються тваринництвом. 

- Аби він годував своїх вовків, то вони по фермах не лазили,- додав Тимофій Васильович,- треба знову до нього йти, влаштувати мітинг, викликати на розмову, подати заяву, пригрозити…

- Та не панікуй ти так Васильович,- сказав з тяжкістю у голосі Миронович,- вже рік минув як змінився господар заповідника, а ми ще й досі не знаємо хто він. І зауважте друзі, що при попередньому господарі такого не було, хай там дуже рідко і забіжить якийсь вовк на нашу ферму, але це було ще раз зазначу дуже рідко, а тепер як ніч, так і якась пригода трапляється. Тому що новий господар не контролює свого заповідника. Тому треба його навчити, розповісти як треба, щоб він рахувався з нами та поважав нас.

- Отож я й кажу, що мітинг треба зібрати…

- Не треба ніякого мітингу,- несподівано для всіх сказав Амір вставши з-за столу,- я сам з’ясую хто цей новий господар та зустрінуся з ним і від усіх нас переповім йому чого ми хочемо…. Я розв’яжу цю проблему…