Ілля Попенко - Між світами, Ілля Попенко

– Ага, чувак, сьогодні урвав… – швидко підтвердив Юдін, киваючи. – Дивись, я тобі пересилаю фото декількох будинків, де написана їхня адреса та даю ось такий балончик, – він дістав з рюкзака балончик із зеленою фарбою. – Твоє завдання –

навпроти кожного будинка намалювати на проїзній частині дороги хрестика. Не великого, сантиметрів зо п’ятдесят. Сьогодні ввечері, десь о десятій. Ось і все! – весело додав він,

розводячи руки. – Все просто! А отримаєш за це триста доларів, непогано так? – риторично запитав він, киваючи головою. – Гроші одразу дам, ти ж мені як брат, – закінчив лукаво він.

– Триста? За таке? У чому підступність цієї роботи? Тим паче тут всього будинків вісім, як я бачу.

– Та яка підступність, ти гониш!? – невдоволено перепитав хлопець, дивлячись на друга знизу. – Просто подумав, що ти не проти будеш прикупити собі «яблуневого» годинника в пару до айфону.

Годинник хоч і був присутній в ідеальній картинці «ідеального Наста» в Яковенковій голові, але поки що він не хотів його собі купувати. Проте, залишити собі ці триста доларів в додаток до двохсот, що лишилися після купівлі телефону, хлопець жадав. Він просто не міг зрозуміти, чому такі великі гроші пропонувались за таку легку роботу. Тому він так і запитав у Діми. Напряму.

– Ну чого легка, тобі потрібно не засвітитись… ну, в ідеалі. Це все ж таки вандалізм. Та й місто не наше, Сєвєр.

– Та боже, декілька хрестиків на брудному асфальті намалювати.. Вандалізм… хех, – посміхнувся Наст, друг все ж таки переконав його. – Добре, я згоден.

– Я в тобі не сумнівався, друже, – сказав Діма Юдін і відкрив меню телефону.

Зазвичай, коли людина купує новий телефон, меню у ньому ще чисте, і не переповнене безліччю потрібних і непотрібних додатків. У Діми ж було все дуже дивно. Не зважаючи на те, що телефон він придбав тільки сьогодні, безліч додатків повністю перекривали картинку на екрані. Але найдивніше було не це, а те, що всі ці додатки були підписані якоюсь незрозумілою мовою, схожою на арабську.

– А що це таке? – витріщив очі Наст, заглядаючи у екран телефона друга, який натиснув на один із дивних додатків, і почав відмічати щось галочками. Додаток був дещо схожим на мапу, але якось по-мультяшному зроблений. Діма проставив галочки вздовж однієї з доріг. Всі дороги, вздовж яких були або зелені галочки, або червоні хрестики, на цій мапі зливалися у кінці в одну точку, але Наст не встиг зрозуміти в яку.

– Та чувак! – дуже роздратовано почав Діма. – Ну я ж не дивлюся в твій телефон.

– Та просто цікаво, що це в тебе таке… – знітився Наст. – Я ж думав, ми друзі.

– Та ну, друзі, звичайно, – знов посміхнувся Діма, немов перемкнувшись. – Це просто додаток, де я для замовника відмічаю обсяг, який зроблю, ось і все, – з посмішкою прояснив він, хоча по очах Наст читав легку злість.

– Ясно, ну тоді чекай фото, так? – прохолодно закінчив Наст. Поведінка Діми сьогодні здавалась йому дуже дивною.

– Так-так, чувак! Давай, я побіг, – потиснув руку той і повернувся вже спиною, як Наст нагадав:

– А гроші?

– Ой… так-так… звичайно, – почав Юдін копирсатися у внутрішній кишені куртки і дістав звідти котлету доларових купюр. – Тримай, – простягнув він Насту три сотні.

Чорнявий хлопець взяв гроші, але не зміг приховати своєї зацікавленості:

– На Лондон вже вистачає?

– Хм… – дуже нещиро посміхнувся Діма одним кутком рота. – Поки що ні, ще треба попрацювати… але, гадаю, скоро все зміниться… астролог в Тіктоці мені обіцяв, що скоро і гроші будуть, і любов буде.

– Хех, ну будемо сподіватись, – так само нещиро сказав Наст і хлопці знов розвернулись одне до одного спинами.

– До речі, а що твій батько казав про діагноз, ти мені нічого не розповідав, – пригадав Діма, знов повернувшись до Яковенка.

Той безголосо прокричав декілька поганих слів і повернувся обличчям до друга.

– Та були раніше деякі… негаразди. У дитинстві. Вже все нормально, то батько так просто, не знаю навіть, чого пригадав, – спробував викрутитися Наст.

– А, зрозумів-­зрозумів, – покивав головою Діма, хоча по обличчю було видно, що відповідь Наста його не задовольнила.

Піднявшись півпрольоту сходами вгору, Наст зайшов додому, де батько сидів на його дивані і читав новини в телефоні.

– Це правда твій друг, з яким ти постійно гуляєш? – підняв очі від телефону батько.

– Так, Діма, це він.

– Не подобається мені твій друг.

– Чим? – з трохи задирливою посмішкою почав Наст.

– Просто не подобається. Просто відчуття. Будь трохи обережніше із ним.

– Хах, ти як завжди… конспіролог.

Наст лежав на дивані та робив фото підлоги, шафи, дзеркала навпроти вікна, свого ока на новий телефон. І кожного разу передивляючись їх у галереї, думав про себе «Оце так якість!». Коли йому набридло робити це, він почав завантажувати різні додатки, не такі як у Діми, а загальновідомі і популярні: Інстаграм, Твіттер, Телеграм та звичайно що Тікток. Переглянувши не дуже приємні новини про те, що Росія накопичила тисячі одиниць техніки біля кордонів, він вирішив відволіктись і передивитися декілька відео у Тікток. Якісь коти, що танцюють, потім танцюристи-люди змінювалися на розповідь про мегаладона – доісторичну велику акулу, яка була пращуром сучасних акул, потім йшли вирізки з розважальних шоу. Наст навіть не помітив, як минули години. Раптом у правому верхньому куті екрану з’явилося повідомлення: «можливо ці люди знайомі вам». Яковенко натиснув на іконку з ніком «User 24353213» і побачив, що у цієї людини немає жодного відео, але було посилання на Інстаграм та безліч коротких відео, яким він поставив вподобайки. Швидко переглянувши цей перелік, Наст побачив, що людина цікавиться лишень двома речами в житті – політикою та астрологією. Яковенко перейшов за посиланням на Інстаграм і одразу впізнав Діму, який хоч і не демонстрував обличчя на своїх фото, але, все одно, був легко впізнаваним за одягом та статурою. Нік його в Інстаграмі був «dealer_of_happy». У дилера щастя було більше сотні підписників і лишень одна підписка. Наст вже здогадувався, хто була ця одна людина. Дівчина, яка, здавалося, вирішила зробити однакову аватарку у всіх соціальних мережах, звабливо посміхалася на фоні Ейфелевої вежі. Наст зайшов на її профіль і витратив ледь не дві години на перегляд всіх фото, не через те, що їх було дуже багато, а тому що кожне окреме він роздивлявся мінімум по кілька хвилин, кожного разу думаючи про себе: «ну яка ж вона гарна». Коли перегляд фото дівчини з ніком «Lira_Mirova_13/09» закінчився, почався перегляд її «story». На них дівчина відповідала на анонімні питання щодо її життя. Питань було дуже багато, але Наст з серйозним обличчям слухав навіть її розповідь про те, як саме вона полюбляє запарювати вівсянку вранці, немов це була дисертація з квантової механіки. З усіх цих питань Наст дізнався, що її улюблений колір зелений, країна Англія, важить вона 52 кілограми, зріст 169 см, полюбляє ходити в зал – підтримувати фігуру, не бачить себе хірургом, яким є її батько, той хлопець на BMW – її двоюрідний брат з Харкова. Коли Наст дізнався, що бородань – родич Ліри, а не її хлопець, легке тепло розповсюдилось десь всередині, хоча Яковенко і розумів, що його шанси бути «цим хлопцем» для Ліри не збільшились від цього, а так і залишились на позначці нуль, але саме слово шанс вже пролунало в голові, і через це було безмежно приємно. Це давало Насту ще якийсь проміжок часу, коли він просто буде ходити вулицями у навушниках і уявляти гіпотетичні варіанти розвитку їхніх відносин, та й взагалі, все що схоче у своїй голові. Остання «сторі» була також відповіддю на питання. «Пойдешь сегодня вечером отмечать 23-е?». Тут Наст аж піднапружився. Сів на диван та, зробивши звук на максимум, підніс екран ближче до обличчя. «Нє планіровала, но посмотрім. Может зайду на часік, когда колонку забірать буду» – відповіла дівчина, волосся якої було зібране в хвоста, в той час як двоє тонких пасм спадали на чоло. Одночасно з тим дівчина їла якесь смачне зелене морозиво, і, не дивлячись на лютий місяць, хлопцю теж захотілось охолонути. «Фуух» – з полегшенням подумав Наст, – «це хтось з одногрупників кличе, не одна окрема особа». Через декілька секунд, сп’янілий Лірою хлопець, аж здригнувся – він навіть не помітив як минула дев'ята вечора. Наст заблокував телефон та, кинувши у велику кишеню куртки балончик з фарбою вийшов з квартири. У під’їзді він почув дуже знайомі голоси, які, судячи зі звуку, відтворювалися на один сходовий прольот вище від квартири Яковенків. Це були одногрупники та одногрупниці Наста, і, як вже хлопець здогадався, ця вечірка, присвячена «Дню Захисника Вітчизни» буде проходити над їхньою з батьком оселею. Хлопець невдоволено похитав головою і вийшов на вулицю. Перший будинок на фото, що вислав Діма, був у на околицях Сєвєродонецька у годині ходи від Настової хати.