Маруся Минай - Десь посередині, Маруся Минай

Рита крізь пелену сну бачила незвичну бібліотеку. З яскравим променем та купою книг навкруги. Перед нею лежав маленький листочок паперу. Вона взяла ручку і почала на ньому малювати дивний знак. Вертикально розташувала круги так, щоб вони краями торкалися один одного. Дарі провела лінію навпіл розділяючи ці круги і останнє – домалювала на її краях трикутники. Лівий стояв на вершиною вниз, правий – вершиною вгору. Як тільки уві сні вона домалювала цей знак, то різко розплющила очі. Рита швидко знайшла листок та відтворила побачине, поклавши аркуш біля ліжка.
Дівчина сиділа в себе в кімнаті всередині храму. В неї трохи крутилась голова. Рита поглянула на свої зап’ястя та помітила червоні сліди від мотузки. Вона пригадала недавні події. Треба було швидко знайти Макса. Вона вибігла в коридор та наткнулася на Терзіна. Він ніс тепле пиття та перекус для Рити.
— Привіт! Не поспішай. Тобі краще трохи полежати. — зупинив її монах.
— Доброго дня! Де Макс? — налякано спитала дівчина.
— Він приніс тебе до храму непритомною. Доручив мені твоє піклування та поїхав.
— З ним все добре?
— Якщо не брати до уваги сутичку на галявині, про яку він говорив, то в цілому так. В нього з’явилися невідкладні справи. Є якісь питання з партнерами по бізнесу. Нажаль Макс не зміг з тобою попрощатися.
Рита була шокована вчорашніми подіями, але звістка, що Макс живий і в цілому з ним все більш-менш добре її трохи заспокоїла. Тезін побачив це та мовив:
— А тепер повертайся в кімнату.
Він почав наступати на неї. Рита розвернулася та пішла вперед. Вона підійшла до ліжка та сіла на нього. Монах сів поруч та почав розкладати принесене.
— Як ти себе почуваєш? — спитав він.
Дівчина на мить задумалась. В неї боліли місця де вона була зв’язана. Ще турбувала спина, але було дещо, що її здивувало. Рита помітила, що втома та загальне нездужання, з яким вона сюди приїхала, пройшло повністю.
— На диво краще ніж будь коли. — сказала вона та посміхнулася. — Нарешті до мене повернулися сили та жага до життя.
Тут Рита осіклася та засумувала. Дівчина згадала вчорашній поцілунок. Такий приємний та чаруючий, але чому вона себе відчула винною після нього, для неї було загадкою.
Терзін спостерігав за нею пильно. З виду вона виглядала цілком нормальною. Навіть попри недавні події. В якусь мить він помітив папірець по зворотню сторону ліжка.
— Звідки це в тебе? — тревожно спитав той.
— А, ви про малюнок ? — уточнила дівчина і протягнула його йому.
Видно що це збентежило монаха, але більше дивувало Риту те, що Терзін судячи з усього знав що це таке. Він взяв його в руку та почав обережно гладити край паперу.
— Я побачила, як малювала його уві сні, а прокинувшись відтворила, щоб не забути. Чому це Вас тривожить?
— Це важко пояснити. Хоча, якщо говорити точніше, то повірити в доцільність цієї історії. З твоїм рівнем скептицизму не впевнений, що варто починати.
— А наскільки важко пояснити те, що чоловік звичайної статури, з яким добре тримався в бійці Макс, підняв мене однією рукою витягнутою вперед за шию та кинув на скелю? Без будь якого напруження. Я займаюся в залі, бачу безліч людей з гарною підготовкою, але жоден так і близько не може.
— На це питання я дати точну відповідь не зможу, але є припущення.
— Говоріть. — наполягала Рита і додала. — І про історію згадану раніше, ви мені також розкажіть. — показувала вона на папірець.
— Те, що ти розказуєш про того чоловіка - схоже на один з видів одержимості. Підозрюю, що зустріч була з кимось злим з іншого світу.
— Якби я не брала участь у вчорашній події, то припустила, що ви припорошений на всю голову.
— Недивно. — коротко відповів Терзін і продовжив. — Стосовно малюнку складніше. Це схематичне зображення – коливання енергії в природі всесвіту. Кола, що стоять один на одному – це оберти одного циклу. Лінія – це умовні Терези на яких розміщується дві енергії: позитивна і негативна. В природі, негативна енергія завжди має сильніший прояв. Вона є рушієм обороту, тому її основа широка. При цьому завжди перетікає в добру енергію. В світі немає повного абсолюту зла або добра. Правда завжди десь посередині.
— Досить дивна заява, як на мене. В локальному масштабі,  наприклад одна людина, я ще повірю. Глобально, як масові вбивства, секти, торгівля людьми, кровопролитні війни, наркотики, можуть бути чимось, що приведе людство до добра та процвітання?
— Зосереджуючись виключно на самому предметі зла, або добра – ніколи не побачиш істину. Є приказка датована 380 роком до нашої ери, хоча всесвіту вона відома мільйони років: “Важкі часи народжують сильних людей. Сильні люди створюють добрі часи. Гарні часи народжують слабких людей. Слабкі люди створюють важкі часи”. Це все про шлях, яким рухається все навколо. Купа причинно-наслідкових зв’язків, послідовність різних рішень, які несуть за собою наслідки.
— Не впевнена, що зараз можу осягнути глобальність, про яку ви говорите. Як на мене – це про над високі матерії. Припустимо, що все це правда. Є ряд питань. Перше: Звідки у Вас така впевнена позиція стосовно вище проговореного?
— Із всіх релігій Землі, найближча зараз до світобудови – це буддизм. Історія з переродженнями правдива. У свій час у всесвіті існувала  планета, про жителів якої складали легенди. Вони були всесильні, володіли енергією добра і зла всередині себе. З легкістю протистояли своїй злій сутності і могли її використати на свій розсуд без шкоди для себе. Це вміння не взялося на рівному місці, а було вистраждане кров’ю та потом, в численних битвах і війнах. Перша людина, яка здобула таку силу, змогла змінити русло зла. Поступово на планеті почалися гарні часи. Достаток, безпека і ще багато чого розбалували молодь. І вони почали відмовлятися опановувати це вміння, бо не бачили в цьому сенсу. А потім планета занепала. Бо крім усобиць, боротьба йшла і з величезними монстрами, які водилися в пустелі. Вони нищили все на своєму шляху. Так вони добралися і до нашого храму. В моєму світі ця культура, вчення безслідно зникли і забулися. Лишилися тільки спогади, легенди і душі з цим знанням розкидані по всесвіті. З того моменту пройшло дуже багато часу. Погляди на світ разюче змінилися і з’явилася звичка перевертати будь яке вчення на власний розсуд, тому вирішили зберегти своє в таємниці. Хтось почав жити і розвиватися з самого початку і опинився на Землі, як я наприклад.
— Що це значить?
— Земля дивовижна планета. Тут можливо все. Обмежується тільки тим, що людина може собі дозволити в своїх думках. Більшість вищих душ багато часу провели тут вдосконалюючись і проживаючи один досвід за одним. А ще тут все пронизано ефіром. Він всюди і звідси можна опинитися будь де. В будь якій частині величезного всесвіту.
— Так, стоп. Це вже занадто. Ви або релігійний фанатик, або з’їхавший з глузду фантаст. Вам не вдасться мене переконати, про подорожі на край всесвіту. Це неможливо.
— З технологічної точки зору – ні. Але багато явищ та процесів на Землі не досліджено. Не тому, що не пробували це робити, а тому, що немає такого високого розвитку технологій для цього. Багато людей навіть не знає, що подорожує в часі просторі, бо здоровий глузд і психіка блокує спогади. Зараз я говорю про сни. Саме через них можна зустрічатися з друзями, товаришами, бачити інші світи. Деякі дуже схожі на цей, інші більш фантастичні та незрівнянні.
— Припустимо, що все це, що до речі не вкладається в мене в голові, правда. Яким боком тут я?
— Якщо тобі це приснилося, і ти сама малювала цей малюнок перед тим, як прокинутися сьогодні – значить хотіла це запам’ятати. Скоріше всього тобі допомогли з цим. Я знаю одну техніку для таких потрапляннь. Вона заключається в тому, що якусь малу деталь можна потім згадати повернувшись на Землю, або планету, яка має захисний бар’єр від спогадів.
— В мене вже голова йде обертом. Що мені з цим всим робити?
— Душа, яка провела такий ритуал з папірцем запам’ятовування досить могутня. Я впевнений, що відбувається щось важливе. Тобі треба відшукати дорогу туди через свої сни. Але знання про знак, які я тобі розповів ти не згадаєш.
— Так. Чекайте! З чого ви вирішили, що мені все це треба? Щось шукати, кудись потрапити? Я живу своє краще життя. Хоча воно і не ідеальне, як кажуть, є свої нюанси, та мене все влаштовує.
— Ці всі питання спрямовані до тебе. Спочатку розберися чому ти так хотіла запам’ятати цей знак і ти зможеш отримати відповіді на всі інші. Щось засидівся я в тебе. Ти відпочивай. — сказав Терзін та поклав її малюнок біля ліжка.
Рита залишилася сама. Вона підібрала листок і довго дивилася на нього. За останній час відбулося багато всього. Зустріч з Максом була, як відро холодної води. Дівчина зрозуміла, що дарма вона розчарувалася в чоловіках. Десь в глибині душі – їй хотілося, щоб такий хлопець, як Макс був з нею поруч. Але її серце протестувало. Такі складності на рівному місті, без логічного пояснення, ніколи не були їй притаманні. Ще вона зрозуміла, що більше в храмі їй робити нічого. Вона добре себе почуває і час їхати додому. Та чи буде дім для неї колишнім після почутого і побаченого? Де гарантія, що їй не трапиться якийсь незрозумілий чоловік, що зможе просто так підняти її однією рукою та швернути кудись подалі, як це було на галявині. Треба було прогулятися. Залишок дня дівчина провела за роздумами.
Ввечері Терзін відпочивав в саду каменів. Лишалося небагато часу до дебатів. Монахи вже репетирували на подвір’ї. Небокрай залився червоним світлом. Краса навколишнього світу кожного разу вражала його в саме серце.
— Про що ти хотіла зі мною поговорити? — спитав він не повертаючи голову.
— Як ви зрозуміли, що це я? — здивувалася Рита
— Сильно гучно чапаєш, як для місцевого монаха та і ти єдина, хто не бере участі у дебатах.
— Я завтра повертаюсь додому.
Терзін засмутився, але не подав виду. Він точно знав, що Риті треба спробувати повернутися в те місце, де вона намалювала той знак. Та він не міг їй нав’язати свою думку, бо остаточне рішення має бути за нею.
— Радий, що життя у нас тобі пішло на користь. Та тут ще заслуга Макса. Сподіваюся, що ти на нього не ображаєшся, що він ось так пішов.
— Ні разу. Я вдячна йому за досвід спілкування. Може якось доля зведе нас знову.
— Доля дивовижна річ. Її нитки пов’язують речі, які в раціональному світі ніколи б не побачилися. В мене є теорія, що доля і є частиною ефіру.
— А в чому полягає техніка подорожі у снах? — несподівано додала Рита.
— Чому питаєш? — здивувався Терзін.
— Я їду тільки завтра. Є ніч для експерименту. Хоча я і скептично налаштована, але спробувати варто. За останній час відбулося багато чого незрозумілого. Можливо уві сні я знайду відповіді.
— Я радий твоєму рішенню. Тобі треба буде перед сном розслабитися та сконцентруватися на тому знакові який ти намалювала і поринути в глибокий сон. Краще пояснити я тобі не можу, але якщо тобі вже таке вдавалося, то шанс є.
— Як мені потім згадати все про той знак, що ви мені розповідали на початку дня?
— Ти ніяк цього не згадаєш. Ця техніка з аркушем не подіє на таку об’ємну інформацію. Не засмучуйся. Ходімо.
Монах пішов до бібліотеки. Там за одним зі столлів він дістав невеличку пляшечку. Вона була з чорного скла і мала грушоподібну форму. Разом з пляшкою він дістав футляр, в якому були кісточка для малювання та невелика чорнильниця.
— Закрий носа.
Рита послухалася. Він відкрив пляшку та кілька крапель налив в ємність. Навіть через закритий ніс дівчина відчула неприємний запах, аналогів якому раніше вона не чула.
— Поклади руку на стіл будь ласка.
Рита послухалася і монах перемалював знак на праву руку дівчині. Рідина якою він це зробив – була прозорою і маслянистою. Вона швидко ввібралася в шкіру та не лишила ніякого сліду. Одразу ж після того, як Терзін намалював знак він швидко сховав кісточку з чорнильницею в футляр та сховав все в стіл.
— До пів години і запаху тут не залишиться. Зручно, що зараз почнуться дебати. — посміхнувся старий.
— Що це за дика жижа?
— Збір масел і певних речовин. Коли ти потрапиш туди куди тобі треба – на цей малюнок до тебе завітає гість та знову розтлумачить філософію знаку.
— Але тут немає нічого. — сказала Рита та подивилась на руку.
— Це тому, що ти на Землі. — посміхнувся Терзін. — Проведи останній вечір у нас з задоволенням.
Терзін розвернувся і пішов до послушників. Рита ж лишилася в саду каменів. Пройшло так багато часу з того моменту, як вона потрапила сюди. Храм в якомусь сенсі став її домом. Тут вона змогла повернути собі приємне самопочуття. І в ту ж мить відкрити для себе дещо незвідане. Цієї ночі або станеться все. І її дитинство з бабками шептухами, серіалами про магію, визиванням матюкливої відьми і багато чого цікавого набуде сенсу. Або дівчина викине з голови всю цю маячню і повернеться до раціонального життя, яким завжди жила.
Час було засинати. Рита розмістилася у себе в ліжку. Вона довго дивилася на уявний малюнок знаку на своїй руці і не дуже зрозуміла, що від неї хотів Терзін, коли пояснював про пошук шляху через сон. В результаті Рита просто заснула.
Дівчина прокинулась рано вранці в своєму ліжку. Вже знайомий інтер’єр привітав її сумом. Сонце ще не встигло піднятися досить високо, щоб світла в кімнаті було достатньо. Хоча і не одразу, але все ж дівчина розчарувалася, що нічого не вийшло. Вона почала неспішно збирати речі. Уже за сніданком до неї підійшов Терзін.
— Вітаю! Як спалося? Думаєш вийшло?
— Добрий ранок, пане Терзін. Ні. Гибле це діло. Фантастика мені не дається.
— Смішна ти, коли робиш такі висновки. Про минулі подорожі ти також не пам’ятала, та тільки після великого стресу згадала той знак. Може навпаки все вийшло?
— То як визначити напевно?
— Ти маєш сама це відчути.
— Ну ось знову. Сама відчути, сама знайти. Марно я влізла у все це.
— Час покаже. Смачного. Доїдай та ближче до обіду я тебе відвезу в місто.
Дорога була досить сумною. Рита згадала своє життя вдома. Треба було перетелефонувати батькам і все вирішити. А ще скоріш за все шукати нову роботу. По прильоту Риту вже чекали Нільколь з Костею і коли дівчина вийшла з аеропорту – подруга на неї накинулася з обіймами.
— Вітаю вдома! Я так скучила за тобою.
— Привіт, привіт! Я також сумувала. А що це? — привіталася з обома Рита.
Ніка стала біля подруги та вони підійшли ближче до валізи з якою стояв її тепер уже хлопець.
— Привіт! Ми зустрітися з тобою і на кілька днів полетимо дивитися місце проведення весільної церемонії. — пояснив Костя.
— То мені все таки не здалося тоді при телефонному дзвінку Нікі.. — невстигла договорити дівчина.
— Так. То був максимально прозорий натяк. Ти вже обрала де хочеш отримати житлову площу? — спитала Ніколь.
— Слухай. То був жарт, який просто далеко зайшов. Давай закриємо тему. Купівля квартири, або будинку дуже затратний процес. Як би ми близько з тобою не спілкувалися, я не можу собі дозволити прийняти такий подарунок.
— Ніка мене посвятила в деталі спору між вами. — втрутився Костя. — Це було не гарно з її сторони так робити. Я буду наполягати, щоб вона поплатилася за це.      
Дівчина стала поруч з нареченим з кокетливо-винним обличчям. Костя ніжно притяг її за талію та поцілував у щоку.                      
— Нехай це буде остання хиба, за яку Ніка поплатиться сама. — додав хлопець.
— Це найкраща хиба в моєму житті. — шепнула йому на вухо Ніка і вже мовила до Рити. — Крихітко, нам час йти. Відкрилася реєстрація. Ось ключі від твоєї квартири. Я вчора заходила там все ок. Запрошення на весілля будуть пізніше. Обнімемося!
І на цих словах вона потягла всіх до себе. Ніка була щасливою як ніколи. Рита щиро раділа за подругу. Вона давно знала її і Костю. Для обох це був найкращий варіант. Добре, що вони це зрозуміли зараз. Провівши друзів дівчина замовила таксі. Воно приїхало швидко і за мить вона вже їхала додому. В руці Рита крутила свій телефон. Перевівши його в місцеву мережу вона отримала купу дзвінків та повідомлень. Серед них і були дзвінки від батька. Дівчина напружилася і машинально здавила телефон. Виходу не було. Телефонувати треба. Вона набрала номер і чим довше чула гудки, тим більше росло напруження. Врешті решт вона почула:
— Привіт!
— Привіт, тато! Як ти?
В слухавці почулося довге і тяжке зітхання.
— Що трапилося? — почала нервувати дівчина.
— Прийшов з нічної зміни. Втомився.
— Ого ти почав працювати?
— Так, почав. — роздратовано гримнув чоловік. — Твоя мамка рухнула з дубу. Коли ми з тобою говорили в останній раз і ти сказала, що перестанеш відправляти кошти вона наче зірвалася з ланцюга. Ми добряче посварилися. Ще сказала, що давно треба було мене кинути. Зібрала речі і поїхала до тещі на батьківщину.
— Ого. Може варто спробувати налагодити відносини?
— Нащо? Їй добре там. Знайде собі багатого чоловіка і буде жити приспівуючи. Їй я, з яким вона провела кращі роки життя, не потрібен.
— В тобі говорить образа. Спробуй подивитися на це під іншим кутом.
— Тут немає інших кутів! Вона мене зрадила. Я нікому не потрібен.
— Не кажи так. Просто ти себе іноді ведеш як дитина, тому інші з тобою можуть або спілкуватися відповідно, або просто не хотіти говорити.
— Ти така ж як твоя мати. Вона мені в останній раз сказала те саме. Все. Не хочу чути. Бувай! — мовив тато, після чого в телефоні почулися гудки.
Він скинув дзвінок. Такого повороту подій Рита очікувала менше всього. З мамою вона не спілкувалася досить давно. В останнє це було перед звісткою про татів діагноз. Вона вже і не пам’ятала в чому тоді була причина сварки, але мати в неї була дуже вперта. І не хотіла з нею говорити. Хоча Рита робила кілька спроб відновити зв’язок.
— Ми на місці. — сказав водій таксі.
— Дякую!
Дівчина розрахувалася, взяла рюкзак і вийшла з машини. Вона вдихнула ковток повітря. Поднявшись додому відкрила вікна, щоб впустити свіже повітря. Рита взяла телефон та ще раз передивилася дзвінки та повідомлення. Серед них було від уже колишнього роботодавця. Її звільнили і розрахували. Мама не телефонувала і не писала. Тривога знову підступила до її душі. “Якщо вже ризикувати, то до останнього.” – подумала Рита і зателефонувала мамі. Але після того як набрала чомусь пожаліла про рішення та швидко скинула дзвінок. Майже одразу в неї задзвонив телефон – дівчина підняла слухавку і почула:
— Привіт, доню. Не встигла відповісти.
— Привіт, мам. — не впевнено відповіла Рита.
— Думаю ти вже говорила з батьком.
— Так. Я…
— Стривай. — перебила її мати. — Спочатку я. Пробач будь ласка за мою впертість. Я сильно обезглузділа в той день коли ми з тобою посварилися. Я не мала права тебе весь час звинувачувати у всьому і сварити при першій же можливості.
— А, точно. Сварка була саме через це. Хоча таке було все життя. Стривай, де моя мама? — не довіряючи своїм вухам перепитала Рита.
— Це я. З татом останньою краплею було те, що він відмовився мені допомагати, коли ти перестала надсилати нам гроші, і через кілька днів знайшов мій схрон та весь його протринькав. Це були кошти на половину нового будинку, який ми з ним планували купувати. Після цього я взяла відповідальність за своє життя на себе. Відверто мені важко зламати свої старі звички, та я вже багато часу працюю з психологом. Я так шкодую за все, що тобі заподіяла в дитинстві і не тільки. — говорила мама зі сльозами в голосі. — Тільки зараз я зрозуміла, що робила з тобою все, що робили мої батьки зі мною. Виправдовуючи це тим, що я знаю краще як жити. В якусь мить озернувшись – зрозуміла, що не знаю про своє оточення нічого. Як би мені хотілося повернути час назад і стати найкращою мамою для своєї дитини. Вибач.
В слухавці почулося шморгання. Рита також витерла сльози з щік. Вона зрозуміла, що все життя мріяла почути це від мами, але ніколи не вірила, що це можливо. Їй до останнього здавалося, що це не правда, мозок просто відмовлявся вірити, але вона чула те, що чула.
— Дай мені шанс виправити свої помилки. Прошу. — продовжила мати.
— Час вже минув. Твої помилки зробили мене такою, якою я є. Цього не змінити. Але все, що я маю і як реагую на світ – завдячую тобі. Ти була і будеш завжди моєю мамою. Та ти все ще можеш не наробити нових помилок і заново познайомитися зі своєю донькою.
В слухавці почулося, як мама заплакала. Вона далі шморгала носом, але все ж сказала:
— Ти найрозумніша і найвеликодушніша дитина на світі. Я пишаюся тим, що ти моя донька.
— А я тим, що ти моя мама. Приїзди в гості. Будемо починати все з початку. — запропонувала Рита.
— Залюбки. В мене через місяць як раз відпустка. Обов’язково приїду. Люблю тебе.
— І я. Бувай.
— Бувай, люба. — мовила мама.
Дзвінок було завершено. Дівчина все ніяк не могла відійти від новин. Невже це відбувається з нею? Класно мати маму, яка працює над собою і будує для себе щасливе оточення та життя. Треба буде телефонувати частіше. Можливо вперше за довгий час дівчина відчула землю під ногами. Рита посміхнулася, а на душі літали метелики і співали пташки. З гарним настроєм вона провела весь день. Встигла прибрати в квартирі, попрати речі, перебрати гардероб та сходити за покупками. По дорозі додому вона встигла зайти в свій улюблений книжковий магазин та купити книгу ще невідомого автора – “Їдкий присмак крові”.
Настав вечір. Рита прийняла душ, намазалась своїми улюбленими кремами та вляглася на м’яке ліжко. Після сну на матраці в храмі, це здавалося справжньою розкішшю. В світлі нічника вона прочитала декілька розділів та почала куняти. Щоб не перебити сон – вимкнула все та глибоко заснула.