Маруся Минай - Десь посередині, Маруся Минай

Рита просиділа в кафе півгодини і за нею заїхав Терзін. По дорозі до храму Рита пригадала розмову з Нікою в саду каменів. Вона була шокована і в мить викрикнула:
— Та невже?
Терзін різко надавив на гальма.
— О Господи. Пробачте. Не хотіла Вас налякати.
— Рита, що сталося? — повернувшись до неї питаючи монах.
— Здається, що моя подруга виходить заміж за друга дитинства. Щось я сьогодні розгублена. Це візит гостей до Вас мене збив з пантелику. — “ І навіщо купувати нерухомість? Я ж тоді пожартувала” – додала про себе вже Рита.
Коли дівчина з монахом під’їхали до храму, то тієї цікавої машини вже не було. “Можливо вони не сюди їхали а просто в гори?” – думала Рита. Вона відстебнула пасок безпеки та помітила, що у воротях з’явилася постать.
— Якого біса тут відбувається? — вмить в машині спалахнула Рита. — Що цей чорт тут робить? Га? Пане, Ви не хочете мені нічого пояснити? — майже переходила на крик дівчина.
— Рита, ми не можемо відмовляти людям в бажанні духовно розвиватися. Можливо він змінився, або хоче цього. Ми маємо йому допомогти.
— Ви що таке говорите? Забули вже як він спілкувався з тою баристою? Ви точно бачили, що там відбувалося. І після цього ви так спокійно пустили його сюди? Він же з ніг на голову переверне цей храм! Зовсім немає клепки. — не зупинялася дівчина.
— Мене Костянтин попереджав, що ти можеш так відреагувати, але я не думав, що настільки. Окрім того, що я сказав тобі хвилину тому, цей молодик володіє тими шахтами через які відбувається той зсув.
В цей момент Рита ледь не зірвалася ще більшим шквалом емоцій. Це помітив Терзін та зупинив її:
— Чекай не гарячкуй. Вислухай до кінця. Він згодився познайомитися з нашим храмом ближче. І якщо нам вдасться його переконати він розгляне припинення видобутку корисних копалин. Чим би ця затія не закінчилася, дай слово, що не вб’єш його. Я розумію, що пан мені допоможе з покупкою нової будівлі і переїздом, але я так багато душі вклав в це місце – я не хочу його просто так полишати. Прошу тебе.
— Я все ж спитаю. — почала Рита потрохи заспокоюватися. — Ви точно бачили, що він буквально за двадцять п’ять юанів сварився з тою дівчиною? Терзін, Ви маєте надію, що чоловік, який має мільйони прибутку за рік, просто так відмовиться від тих клятих копален. Я вірно зрозуміла?
Він тяжко зітхнув, з одного боку розумів, що його ідея дозволити потрапити сюди цьому парубку – божевільна. З іншого  – він спілкувався з усіма можливими представниками та органами щодо питання з цими шахтами. Там сто відсотків була відмова в допомозі і зі сторони держави, і зі сторони підприємства. А тут власник сам його знайшов та запропонував цю ідею. Як мінімум варто було спробувати, адже максимум що вони можуть загубити на ці дні – це спокій.
— Я усвідомлюю всі ризики та наслідки. — ствердно мовив Терзін.
— Ви, або геній, або божевільний. Я його не вб’ю. Навіть спробую не провокувати і не спілкуватися, але ручитися за нього я не можу.
Рита вийшла з автівки та направилася до воріт. Біля входу до них стояв до болі знайомий хлопець. Вище на півголови, ніс з горбинкою. Волосся цього разу було зачесано по людськи. Хоча за зовнішніми даними Максим був симпатичним і навіть гарненький, але Рита знала його суть з середини.
— Доброго дня, пані, я – Ваш новий компаньон. — посміхаючись протянув їй руку хлопець.
— Не доведи боже! Як вам вишневий сік? Смачний? — злилася Рита.
Не дослухавши відповідь дівчина пройшла мимо, повністю проігнорувавши запрошення пожати руки. Терзін здалеку дивився на хлопця і дивувався. Він точно помітив, що з ним щось не так. Навіть не те, що не так, а він був іншим. Треба було вивчити це питання. Монах пішов на зустріч хлопцю.
— Вітаю! Щиро радий з Вами познайомитися! Ви мабуть пан Терзін. Я спілкувався щодо Вас з послушниками. Вони багато прекрасного мені про Вас розповіли. — сказав Максим і вклонився в знак визнання.
— Вітаю, Максиме. Радий бачити Вас тут. Насолоджуйтесь часом проведеним у нас.
— А у Вас багато тут хамуватих таких? Що з тою дівчиною не так? — спитав Макс.
В цей момент у Терзіна ширше відкрилися очі. Якби він в пив воду, то точно б подавився нею. Він зробив невимушене обличчя і мовив:
— Ми не можемо відмовляти людям в бажанні духовно розвиватися. Можливо вона змінився. А ми маємо їй допомогти.
Нічого кращого монах придумати не зміг.
— Ааа. Розумію. — задумавшись сказав Макс. — Я маю досвід спілкування з дівчатами з перчинкою. Думаю мені вдасться до неї достукатися. Тим паче вона мені здалася знайомою.
— Сумнівів в мене немає.
Залишок дня Рита ховалася від нового гостя. Він або дурний, або хворий, так себе вести. Їй хотілося прибити його голими руками, та крім обіцянки Терзіну не чіпати цього молодика. Рита добре пам’ятала настанови Кості. Тепер в неї в голові закріпилася думка, що Макс притрушений. І від нього можна очікувати всього. А ще вона не вірила, що той тут з благородних намірів. На мить в неї промайнула думка спробувати потоваришувати з ним, втертися в довіру і з’ясувати його істинні наміри. “ Фу, фу, фу. Що за маячня” – подумала про себе дівчина.
Наступного дня Риті ховатися від хлопця було важче. Таке відчуття, що він її прямо розшукував. В решті решт вона сховалася за своїм улюбленим деревом в саду каменів. На якусь мить дівчина задумалася про своє життя до храму: багато суєти, нестримних і непотрібних хвилювань. За час проведений тут вона потроху по іншому почала сприймати життя. Навіть ситуація з батьками не була вже для неї проблемою. Вона мала, що їм сказати по поверненню.  І точно знала як вирішити з ними питання. Скільки часу вона там просиділа, Рита не мала уявлення. Раптом з-за дерева почулося:
— То ось ти де!
Рита просто мріяла щоб це був Терзін, але він точно знав, що вона ховається саме тут. Спитати такого він не міг.
— Виходь. Я бачу твою тінь. Нам так і не вдалося з тобою познайомитися. — знову почувся чоловічий голос.
В цьому Рита прорахувалася. Сонце почало розвертатися і разом зі стовбуром дерева виднівся на землі її силует. Дівчина подивилася в гору, сподіваючись там знайти підтримку і набравши повітря в легені, вийшла з-за дерева.
— Слухай, Максиме! Зроби мені послугу, не треба мене переслідувати. Займайся своїми справами. В мене немає бажання з тобою товаришувати.
— З останніми пунктами я сам якось розберусь. Якщо все ж ти знаєш моє ім’я, то може скажеш як я можу до тебе звертатися?
— Можно Моя пані. — випалила Рита та швидко пішла до будівлі.
Максиму вона здалася знайомою, але до прибуття сюди він її раніше ніде не бачив. Було таке відчуття, що схожі колкощі він вже чув десь, але пригадати було складно.
Хлопець ще зробив кілька добровільних спроб заговорити з Моєю панною, та вони з тріском провалилися. Схоже, що так просто вона не схамениться. Ну що ж, час діяти радикально. Треба взяти трохи часу на спостереження та продумування плану. І попередньо було б непогано порадитися.
Ввечері коли всі послушники розійшлися після дебатів на вулиці залишився Макс та Терзін. Останній вже прямував до себе.
— Вибачте, пане Терзін, Чи не могли б ви приділити мені трохи часу?
— Так, звісно. Прогуляємося. Про що Ви хотіли зі мною поговорити?
— Прошу, звертайтеся до мене на ти. Немає потреби в цьому Ви. Я хотів з Вами поговорити про вашу гостю.
— Я так розумію мова йде про Риту.
— Саме так. Хоча мені вона дозволила звертатися до себе, як Моя пані.
Це посмішило Терзіна. На вигляд вона була досить врівноваженою та розумною, але вела себе з Максом як дитина.
— Я зіткнувся зі стіною в плані спілкування з нею. — продовжив молодик. — Кілька разів пробував заговорити з нею, але марно. Хоча територія і не вилика, та їй завжди вдається прослизнути повз мене непоміченою. І ще мені здається, що вона на мене дуже зла, але я не розумію чому.
— Дивно, що ти не розумієш. — посміхнувся монах. — Як би ти відносився до людини, яка ні за що вилила тобі каву на голову?
— Ясно, що не добре, але до чого тут я?
Терзін уважно почав роздивлятися Макса. З останньої їх зустрічі в лікарні він явно змінився. Вхлопцеві більше не відчувалося зла і негативу. Навпаки, той наче сяяв з середини. Та при цьому він і справді вірив в те, що Риту раніше ніколи не бачив.
— Деякий час тому ви з Ритою посварилися в кав’ярні однієї лікарні. Ти насварив дівчину баристу, вимагав в неї повернення грошей за каву і погрожував своїм статусом, а вона почала її захищати. В процесі перепалки ти вилив на неї каву, а вона плеснула тобі міжиочі вишневим соком. Ти справді цього не пам’ятаєш?
— Ваші слова багато чого пояснюють. То ось з якого приводу, було те дивне питання при першій зустрічі? — риторично запитав Максим. — Якщо відверто, то зараз дещо змінилося в мені. І я не пам’ятаю останні роки життя. При цьому я намагаюся розгребти свої лихі вчинки і почати жити по новому. Але я не впевнений, що негативна частина мене не поверне все назад.
— Дозволь дещо зробити. — попросив його Терзін. — Ти маєш розслабитися та довіритися мені
Монах взяв його за зап’ястя та притягнув ближче до себе. Він поклав великий палець лівої руки йому трохи вище того місця де б мали зійтися брови та заплющив очі. Макс послідував його прикладу та також заплющив очі. На мить хлопцю стало набагато легше і морально і фізично. Після, чоловік його відпустив та мовив:
— Я тобі дещо скажу стосовно твоєї пам’яті та хвилювань про повернення до злої частини тебе. І більше до цього ми не повертаємося. Ти знаєш хто ти та звідки насправді. Тобі немає потреби це від мене приховувати. Вже зараз ти впливаєш на це тіло та розум. І коли ти підеш – в цього чоловіка вже не буде нічого як раніше. Твої добрі вчинки напряму впливають на його психіку.
Максим був здивований та трохи напружився. Таких слів він не очікував аніяк почути. Терзін вже не здавався йому простим монахом, але нічого вдіяти з цим він не міг.
— Ви надто далекосяжний.
— Не хвилюйся. Це буде нашою таємницею. З Ритою допомогти ніяк не можу, якщо хочеш достукатися до неї, то маєш сам віднайти ключ. Вона потрапила сюди знесиленою. Лікарі не змогли дати їй ради. Тут дівчині легше, але відновитися на повну вона ніяк не може. В мене є припущення що з нею, але її випадок більше схожий на звичайний збіг. Тому може в тебе будуть ідеї як їй допомогти. Ще вона полюбляє нам допомагати. Раз на тиждень поки ми в саду зайняті медитацією, вона прибирає кімнату з лежачим Буддою. Як раз завтра такий день.
— Дякую пане Терзін! В мене є кілька ідей. Впевнений, що зможу їй хоча б трохи допомогти. Ви мені показали гарний шлях. Не смію Вас більше затримувати. Надобраніч.
— Надобраніч.
Наступного дня Рита прокинулася в себе в кімнаті закутана в простирадло. Хоча тут і теплий клімат, але вночі вона трохи замерзала. Сьогодні день прибирання. Вона сподівалася, що Макс не буде їй докучати та піде з послушниками в сад. В кінці кінців, це дійство в нього буде вперше відколи він тут. Дівчина зібралася на сніданок. На її здивування того надокучливого хлопака ніде не було. Щоб в цьому переконатися вона навіть після їжі спробувала його пошукати. Після невдалих спроб його знайти, вона натрапила на монаха.
— Терзін, ви не бачили Максима? — запитала в нього Рита зловивши його на подвір’ї.
— Сьогодні ще не бачив. Може поїхав куди. — відповів той приховуючи здивування, що Рита взагалі ним цікавиться.
Пройшло ще трохи часу. Дівчина нарешті розслабилася та вже не ховалася. Час підходив до медитацій. Коли всі пішли до саду, вона попрямувала в невелику комору в сусідній кімнаті біля Будди. Там зберігалося приладдя для прибирання. Покри Рита шукала ганчірку та відро з шваброю звері закрилися. Та припустила, що черговий протяг закрив двері. Щоб не шукати на помацки потрібні речі вона увімкнула світло. Знайшовши все необхідне дівчина спробувала відкрити двері. З першого разу нічого не вийшло. Можливо вони захлопнулися, але це дивно. Далі Рита спробувала ще раз, але марно. Тут вона доклала максимум сили. Двері точно були чимось підперті.
— Можливо хоч так ти зі мною поговориш. — почулося з-за дверей. — Бачить Господь, що я намагався по доброму.
— Гей ти, збоченець! Випусти мене! — прохала Рита.
— Моя пані, збоченцем я би був, якби втілив в життя свій перший план. Спочатку я хотів закритися з тобою разом в середині. Всім своїм тілом прижати тебе до стіни та випитати все, що мене цікавить. Я б одною рукою тримав би твої обидва зап’ястя, щоб ти мене не прибила, або не видряпала очі. Іншою обережно закрив би тобі рота, щоб не дуже горлала. Але навряд чи це дало б мені той ефект який мені потрібен.
— То я маю бути ще й вдячна тобі? — злилася Рита.
— Ні в якому разі. Я вибачаюся, що маю діяти саме так, але ти не лишила мені вибору. І я розумію чому. Вибач, що вилив тобі на голову каву. Останнім часом я намагаюся виправити свої лихі вчинки про які нажаль не пам’ятаю. Якби пролита тоді кава була найгіршим моїм дійством.
— Чого я маю тобі вірити? Де гарантія, що завтра знову все забудеш і почнеш сваритися з усіма?
— Гарантій немає. Та в мене пропозиція. Що буде корисна  і вашим, і нашим, як кажуть. Я можу запустити процес реорганізації та ліквідації шахт. Немає сенсу їх продавати, бо немає гарантії, що інші просто не продовжать видобуток копалин. Справа прибуткова. Та я можу зробити так, щоб вони були непридатні для роботи. Натомість ти даси мені шанс і будеш спілкуватися зі мною.
— Надто дорога ціна за спілкування для людини, яка за двадцять п’ять юанів сварилася з бідною робітницею кав’ярні, що та заварила ослину мочу. Тобі не здається?
— Дітько. Мені соромно за свої вчинки минулого. А стосовно твого питання, я готовий платити більше. Насправді я ще навів деякі довідки про схожі видобутки копалин. Це місце не єдине, яке потерпає від діяльності шахт. І я вирішив вплинути на те, що можу.
— Вирішив вплинути, і вплинув це різні речі.
— Мої умови ти почула. І я можу допомогти тобі поновити трохи енергію. В мене є кілька ідей які точно стануть тобі в нагоді. Боже, що я роблю? — промовив Макс. — Вибач, Рита, це було грубо і марно.
За дверима почулися кроки, які спочатку віддалялися, а потім і зникли зовсім. Рита вийшла в кімнату, але нікого не побачила. Те що вчудив Макс було підступно. Якби він втілив в життя свій перший план про який сказав на початку, то довго б не прожив. Та при цьому в нього були ідеї як допомогти Риті. Хоча бажання вірити у неї не було, але вона вже багато практик спробувала які мали б подіяти, за місцевим повір’ям, але все марно. Дівчина зайнялася прибиранням. Впоралася – досить швидко.
Залишок дня пройшов в неї за звичайним графіком. Рита спробувала відпустити ситуацію з Максом. І він на диво перестав їй траплятися на очі. Час плинув звичайним чином. Медитації допомагали очистити розум, заспокоїтися, але була річ яка непокоїла Риту. Невже Максим може їй допомогти. Вона на мить уявила, що та втома та безсилля що її окутує, намить пройшло. Дівчина навіть забула як воно – почувати себе добре. Рита нарешті була готова нормально поговорити з Максом та хоча б спробувати щось. З моменту того інциденту пройшло кілька днів і той так і не траплявся їй на очі. Невже тепер він її уникає?
Якось пообіді Рита побачила, що біля входу в храм стоїть Макс і Терзін. Останній кланяється, складає перед ним долоні. Та коли хлопець побачив Риту, то щось сказав монаху і він випрямився та зробив невимушений вигляд. На мить дівчині хотілося підійти та поцікавитися що відбулося. Вона пішла до цих двох. Не встигла Рита дійти, як Макс розвернувся та пішов до машини.
— Що такого трапилося? — запитала Рита у Терзіна коли підійшла.
Машина розвернулася та поїхала геть. Це трохи злило Риту. Макс так наполягав на їх спілкуванні, пропонував допомогу, а потім просто зник. Питань було більше ніж відповідей.
— Ми нікуди переїзжати звідси не будемо. Максим все вирішив. Залишилися особисті питання які йому треба закрити. Що ти з ним зробила?
— Чому Ви вирішили, що це я?
— Він після нашої медитації, якраз тоді коли ти нам допомагаєш с прибиранням, прийшов і попросив телефон подзвонити. Після зник на деякий час. А зараз приїхав уже з вирішеним питанням. Хоча знаєш, я просто дякую тобі і все.
— То він більше не з’явиться тут? — з сумом запитала Рита.
В цей момент вона задумалася, може він і не такий мудак, яким їй здався при першій зустрічі?
— А ти хотіла би, щоб він повернувся? Діло зроблене. Навіщо він тут?
— Максим вирішив вашу біль. Ще він пропонував і мені допомогу, а потім просто зник ще до того як я встигла що небудь відповісти.
— Ти наче сумуєш.
— За втраченою можливістю. Дивлячись на Вас я зрозуміла, що життя це шлях до цілі, на якому тобі трапляються можливості. А ти їх або приймаєш, або пропускаєш повз. Приїхати сюди щоб відновитися, та втратити можливість спробувати щось нове, що може допомогти – дивно все це.
— В тебе буде можливість про це сказати йому. Якщо така справа.
Це означало, що він точно повернеться сюди. Щось всередині Рити відлягло. На мить вона замислилася про те, що наче він був їй знайомий. Дивне відчуття, бо здоровий глузд застерігав її від будь якого спілкування з ним і не довіряв, а душа хотіла бути поряд. “Так і з глузду з’їхати не довго. Треба вирішувати питання по мірі їх виникнення” – подумала Рита.
Того ж вечора Макс повернувся до храму, але до Рити так і не підійшов. Він здалеку привітався кивнувши і тримав дистанцію. Час від часу дівчина ловила його погляди на собі, але не більше. Вже після вечірніх дебатів, коли всі розійшлися, Рита підійшла до нього.
— Дякую за допомогу Терзіну.
— Так мало бути з самого початку. — відпвів псміхнувшись хлопець.
— Твоя пропозиція ще в силі? Я все ж хочу спробувати.
— Я думав ти не спитаєш, після того, як я закрив тебе в коморі.
— Ну ти був правий, коли говорив, що по іншому я б не стала тебе слухати, тому я майже не злюсь. Але при першій же можливості згадаю тобі про це.
— Я не сумніваюсь. Завтра можемо почати. — відповів посміхнувшись Макс. — Буду чекати тебе зрання у воріт. Не запізнюйся.
Наступним ранком Рита стояла в оговореному місці ї чекала Макса. Цікаво було що він задумав. Судячи з усього вони не будуть на території храму. Плюс до всього десь глибоко в душі, Рита все ж мала сумніви щодо доцільності цього заходу. На горизонті показався хлопець – відступати вже сенсу не було. З собою в руках він ніс два дерев’яні мечі. Настій Рити десь безслідно дівся.
— Доброго ранку! Ну що, ти готова? — підійшовши спитав хлопець.
— Ранок! А з чого ти взяв, що боротьба на мечах, яка є доволі виснажливою, поверне мені енергію?
— В мене свої методи. Довірся. Для початку нам потрібно знайти галявину. Я думав це буде складно, але Терзін розказав, що тут поруч є підходяще місце. І попереджаючи твоє питання, ми йдемо з храму, щоб можна було нормально шуміти. Подібні тренування ніколи не бувають тихими. Принаймні перші. Можливо згодом, коли ти навчишся – ми зможемо тренуватися на території храму.
— Все ти знаєш. — буркнула Рита.
— Трохи є. Стосовно тренування – це базис. Під час нього м’язи виробляють багато різних гормонів. В тому числі і гормон задоволення, що має накоплюючий ефект. Це те, що тримає всі аспекти людського здоров’я в хорошому стані.
Ці двоє галявину знайшли досить швидко. Біля неї виднівся вхід в печеру. Площа навкруги була невелика, але для тренування цього цілком вистачало. Макс пройшов вперед кинув на землю тренувальні мечі. Його костюм, а також костюм Рити складався з двох частин. Це брюки до полу вільного крою і верхня частина. Вона схожа була на халат,що зав’язувався з боку. Забарвлення їх костюмів було чорним.
Максим розв’язав пояс верхньої частини вбрання та скинув його собі на передпліччя не розгинаючи лікті. Він швидко схаменувся і накинув його назад. Цих кілька секунд вистачило, щоб Рита напряглася. З одного боку спина хлопця була гарною. Добре пропрацьовані м’язи і загалом збита комплекція. Але дивитися та те, як він тренується  топлес – це не та перспектива яку розглядала дівчина.
— Вибач. Я маю звичку тренуватися тільки в штанях, тому автоматично почав знімати верх. Ці костюми не дуже зручні. Мені більше подобається відчувати вітерець, який створює помах меча, своєю шкірою та орієнтуватися по ньому. Не хочу тебе нервувати лишній раз. Думаю для цього буде безліч інших можливостей. — сказав він повернувши голову до плеча щоб хоч трохи бачити співрозмовницю поки зав'язував верх костюму.
— А ти видющий, хоча одразу так і не скажеш.
Макс похіхікав. Він відвик, що хтось робить йому комплімент і в той же час виливає прохолодної води на голову.
— Ти не хочеш визначитися: чи то ти мене хвалиш, чи то ти знущаєшся наді мною?
— Ні. Зберігаємо баланс. Правда завжди буде десь посередині.
— Ясно. Тоді треба розім’ятися і можемо починати.
Через пару хвилин розминки Рита розігрілася і готова була до тренування. Тіло позитивно їй відгукнулось на вправи. Забуте почуття наповненості заполонило її тіло. Звісно до її звичного стану було досить далеко, але за час перебування в храмі їй стало легше. Максим передав їй меч. Дівчина машинально його взяла та стала в стійку. Хлопець цьому здивувався та спитав:
— Ти займалася фехтуванням раніше?
— Ні. Мені так зручно.
Максим дивився Риті у вічі і поступово почав робити кроки наче нападає на неї. При цьому меч просто тримав в горі вертикально. Дівчина в свою чергу вправно крокувала і назад, і вбік, і деінде навіть робила кроки вперед імітуючи напад. Їй добре вдавалося тримати рівновагу.
Через кілька хвилин Макс вже зробив пару замахів мечем в напрямку дівчини. Його тіло трохи пручалося цьому, бо використовувати свої можливості на повну в цій людині він не міг. Рита вправно відбила удари.
— Не схоже, що ти вперше тримаєш меч. Я взагалі планував сьогодні тренувати стійку.
— Буває.
Пройшло ще кілька хвилин. Дівчина не уступала по спритності хлопцю. Звісно, що Максим не використовував свої можливості на повну, але йому було дуже цікаво дізнатися межі Рити. Під кінець тренування він зробив кілька спритних випадів сильніше. І вона всі їх збила, бо наче знала, що хлопець буде бити саме туди. На мить йому здалося, що він вже з нею тренувався. Після останнього удару – поклав меча на траву, обережно підійшов до Рити та ніжно взяв її за підборіддя, нахилився ближче, зазираючи глибоко в очі.
Рита спочатку напружилася, але відстань була не достатньою щоб щось їй заподіяти, при цьому вона відчувала його свіже дихання на обличчі. Було відчуття, що він намагається розгледіти в ній когось знайомого. Тримаючи меча в правій руці, вона обережно провела ним понизу, в себе перед ногами, і замахнулся ним підкрутивши зап’ястя. Хлопець зреагував швидко, помітивши боковим зором край меча, який летів з права розділяючи відстань між ними.
Макс ледь встиг прибрати руку, щоб не отримати дерев’яною зброєю по руці.
— Досить витріщатися. Підійдеш ближче – не встигнеш увернутися. Навіть якщо в мене зброї не буде під рукою.
— Ти точно раніше не займалася будь якими видами фехтування? Останні кілька рухів я навмисне зробив жорсткішими, але ти їх вправно відбила.
— Мені не має сенсу приховувати свої вміння від тебе. Щоб що? Тим паче ти мені допомагаєш. Проте твої дії мене насторожують. Не підходь так близько.
Тренування в цих двох увійшли в звичку. Щоб не дуже виснажувати організм – розбавляли їх медитаціями.  Проводити час в храмі Риті стало набагато веселіше. Та і дівчина поступово почала приводити тіло в порядок, ще в неї більше з’являлося сил на всі їх заходи з Максом. Під час чергового тренування їх на галявині застала сильна злива і вони вирішили перечекати в печері. Там було волого та прохолодно, тому хлопець дав їй свою верхню частину костюму, лишившись в майці.  Він ще з другого заняття почав її надягати, щоб тренуватися було зручніше.
Рита з радістю прийняла накидку, бо встигла змерзнути.
— Дякую. — сказала дівчина посміхнувшись.
— А зараз по тобі і не скажеш, що ти мала злюка. — підколов дівчину Макс.
— А мала злюка завжди тут і може зробити так. — сказала Рита та злегка вдарила хлопця у бік.
Макс такого не очікував, але добряче посміявся з неї.
— Коли я тебе вперше побачив в машині з Терзіном, спершу ти мені здалася милою. А потім коли ми перекинулися парою фраз – я навіть подумав, що ти намахана. Вибач за цю характеристику. Та зараз я бачу в тобі знову ту милу дівчину. Навіщо ти так все ускладнюєш і відлякуєш від себе людей?
— Те що одних людей відлякує – інших притягує. Я дуже лінива і не люблю людей. Мені не хочеться витрачати час на тих, хто має корисні мотиви, або спілкується для галочки. І зникає як тільки в тебе з’являються проблеми. Я люблю збирати навколо справжніх людей. Таких з якими можна пройти вогонь, воду, мідні труби, чортові зуби.
— За останній час ти стала до мене добрішою. То я можу вважати, що став такою людиною для тебе?
— Ні, але ти на вірному шляху. Як так сталося, що ти забув своє життя? Рідні мабуть дуже хвилюються через це.
— Насправді рідні не хвилюються. Як виявилося, колишній я з усіма розсварився. Може це і на краще. На початку було важко адаптуватися і поринути в наче чуже життя. Та я впорався. І встиг навіть дещо змінити в кращу сторону. Багато чого на цій планеті не можна пояснити, як і те, чому я все забув. Не схоже, що дощь планує вщухати. Довго сидіти в печері не кращий варіант. Давай по трохи повертатися.
Він першим вийшов з печери та попрямував в сторону храму. Дощ намочив його майку і та прилипла до його тіла. Рита могла роздивитися тіло хлопця з близька. Тепер їй остаточно стало ясно чому Костя тоді в кав’ярні так нервував.
Дощ був прохолодний, що навіть накидка отримана від Макса, Риті не допомогала повноцінно зігрітися. Вона пленталася слідом за хлопцем. На якусь мить вона задумалась та не помітила маленьку яму. Макс тільки почув як Рита викрикнула і щось гупнулось на землю. Коли він повернувся – побачив дівчину сидячу в траві яка розтирала підвернуту ногу.
— Лихо. Давай я допоможу. — сказав хлопець та спробував її взяти на руки.
Дівчина рішуче його зупинила схопивши його передпліччя та відвівши його в сторону.
— Не треба. Я сама. Просто дай мені руку будь ласка.
Максим допоміг підвистися їй. Рита спробувала стати на ногу, але біль пронизала її. Впертість дівчини не мала меж. Вона спробувала скакати на одній нозі. Навіть з допомогою хлопця пересуватися було важко, а ще й повільно.
— Так ми довго будемо стрибати. Залазь.
Після цих слів він присів перед нею і постукав по спині собі. Дівчина вагалася.
— Давай, давай, залазь. На вулиці прохолодно. Не хочу щоб ти замерзла.
Врешті решт вона здалася і міцно вхопився за Макса. Той з легкістю підхопив її під ноги та продовдив рух. Рита відчула спочатку прохолоду його тіла та вже за хвилину теплота розповсюдилася по місцям де ці двоє торкалися одне одного. Повернувшись до храму Макс заніс Риту прямо до її кімнати. Він обережно поставив її біля ліжка. Це був тонкий матрац постелений на підлозі.
— Постій тут. Де рушник та сухий одяг?
— Ось там і там. — вказала Рита на різні кути шафи.
Хлопець пішов дістати все необхідне. Зробив він це досить швидко і мовив, протягуючи речі:
— Я попрошу для тебе теплу ковдру, чай та ліки для ноги. Ти сушись, переодягайся поки. Не вздумай нікуди пробувати стрибати! А то я тебе знаю. — грозив їй хлопець вказівним пальцем і направився до виходу.
Пройшло кілька хвилин і спочатку Риті один з послушників приніс ковдру і чай. Рита добряче вкуталася, а монах тим часом вийшов. Майже одразу за ним зайшов Макс. Він встиг переодягатися в суху форму. Окрім еластичного бинта і мазі, він приніс з собою і вечерю.
— Я піду грітися до себе. Щоб не напружувати монахів, я приніс тобі поїсти. Я погано переношу холод, тому буду відігріватись у себе і тобі не раджу нікуди ходити. Хоча б до ранку. Треба, щоб нога відпочила. Давай її сюди.
Максим обережно взяв її стопу. Нога не розпухла, але видно, що Рита намагалася приховати наскільки боляче їй було насправді. Він обережно почав наносити мазь на ногу і слідом щільно намотав еластичний бинт зафіксувавши стопу. В кінці він обережно поклав ногу назад під ковдру.
— Ну все. Можеш бути вільна. — посміхнувся Макс.
— Дуже тобі дякую. — посміхнулася Рита у відповідь та взяла його за руку.
Вона була просто крижана. Здавалося ще мить і він почне труситися від холоду, але – добре це приховував. Макс поклав свою руку на руку Рити та обережно похлопав.
— Будь ласка. — сказав він, забрав свою руку та підвівся. — Надобраніч.
— Надобраніч.
Рита в кімнаті залишилася одна. Вона трохи почала відігріватися та швидко заснула. Наступним ранком дівчина прокинулася досить пізно. Сніданок вже давно закінчився, але вечеря, яку приніс Макс, ще стояла поруч з вечора. Підкріпившись дівчина спробувала стати на ногу. Легка біль лишалася, через що дівчина трохи прихрамувала, але при цьому могла пересуватися.
Рита вийшла на подвір’я. Це був звичайний день. Всі монахи та послушники були при своїх справах. Макса ніде не було. Рита подумала, що той хотів побільше відпочити. Та все ж тривога не давала спокою їй. Вона розуміла, що вчора хлопець сильно замерз та перевтомився. Їй хотілося його провідати. Як не крути за ці дні вона подружилася з Максом. Ще, їй постійно здавалося, що вона його добре знає. Особливо того разу, під час першого тренування на мечах. Вона не могла пояснити як, але дівчина з вірогідністю вісімдесят відсотків вгадувала його рухи.
Окрім цього всього було ще одне дивне відчуття. Коли вона була поруч з Максом їй здавалося, що вона зраджує самій собі. Наче вона вже зробила вибір партнера і зараз припускається помилки спілкуючись з хлопцем. Вся її рефлексія звелася до висновку – в неї просто багато вільного часу для всіляких думок, які безконтрольно лізуть їй в голову. Тому краще відкинути їх, вони скоріше за все навіяні тільки тим, що вона жінка. Рита часто помічала за собою, що час від часу на неї впливають: недостатня кількість вітамінів та випитої води, цикл місячних, вживання шкідливої їжі. Цього вже було достатньо, щоб це могло помутнити її розум. Загалом ніхто ніколи не знав, що робиться на справді в її голові. Такі речі Рита ретельно приховувала і в більшості випадків не робила поспішних висновків, а все аналізувала та зважувала перед тим, як піддатися емоціям.
Наразі найкращим варіантом для неї було знайти Терзіна. Він єдиний міг хоч щось знати про Макса. На своє здивування монаха також ніхто не бачив зрання. З’явився він тільки перед обідом. Натрапила на нього дівчина в саду каменів.
— Де ви пропадали? Ніяк не могла вас знайти. Доброго дня! — почала навиворіт Рита.
— Вітаю! Був у Макса. Ти як себе почуваєш?
— Та все добре. Нога трохи болить, але потерпіти можна. Як там він? Я хотіла його побачити, але не стала навідуватися в кімнату. Він точно хоче відпочити після вчорашнього.
— Відпочинок йому точно буде потрібний. Він захворів. Температуру вдалося збити до тридцяти семи з половиною плюс кашель.
— Лихо. — засмутилася дівчина.
— Він поки відпочиває, та поїсти йому треба буде. Тому можеш після обіду піти до нього з їжею. Ще непогано було б пити багато теплої води. Кожну годину по чашці буде достатньо.
— Я зрозуміла. Без проблем.
Рита одразу пішла на обід. Пона швидко поїла і почала збирати все необхідне для Макса. Дівчина поклала йому рису з овочами та квасолею. Ще взяла теплої води. Зібравши це вона попрямувала в кімнату хлопця. Зупинившись перед дверима – вона прислухалася. В кімнаті було тихо. Рита постукала, щоб дати знак, що зараз буде заходити. Та за дверима так само було тихо. Дівчина відчинила двері та зазирнула всередину. Кімната в хлопця була точно така сама як і в неї. Вся з дерева, ліжко на підлозі біля вікна, скромна шафа. Рита придивилася – Макс міцно спав. Їй не хотілося його будити, тому вирішила тихенько зайти.
Рита пройшла в середину кімнати. Їжу вона поставила біля ліжка, а сама сіла на долівку біля вікна. Всі вікна в храмі розташовувалися досить низько, тому коли вона сиділа – переносиця і очі були над вікном. Тому вона бачила, що відбувалося на вулиці. Вікна з кімнати Максима виходили на лісисту зону. На якусь мить дівчина забула де вона, та за чим прийшла, і просто спостерігала, як вітерець розкачує гілки дерев та тривожить травичку. Життя в храмі було для неї таким прекрасним та безтурботним. Згадавши про хлопця вона стала навколішки біля нього після сіла на бік, так, щоб ікри були з боку, а травмована нога менше боліла. Рита поклала руку Максу на лоба. Оцінити температуру таким методом їй не вдалося і вона машинально потягнулася вперед та своїми вустами прилинула до лоба.
— Що ти робиш? — почулося від нього.
Рита тільки зараз схаменулася і відскочила назад до вікна. Фактично вона цілувала хлопця та була досить близько. Максим в свою чергу відчував тепло дівчини та її приємний запах парфуму під час того, як та міряла йому температуру. Квітковий аромат з нотами кави чарував його. Хоча та вже сиділа біля вікна, запах залишився в його пам’яті. Максим закашлявся та продовжив:
— Це зайве. Вчора ввечері твого дякую було більш ніж достатньо.
— Я просто міряла тобі температуру. Нічого більше. — роздратувалася Рита. — І взагалі, Терзін сказав тобі пити багато води і обов’язково пообідати.
— Я розумію, але не хочу. Кусок в горло не лізе. Лиши. Я пізніше поїм та поп’ю.
— Розігналася. Ти поїси. Мені байдуже лізе, не лізе – я запхну. Негоже в такому місці хворіти. Ти допоміг мені – я допоможу тобі. — Рита підсіла ближче, взяла рис та почала його перемішувати.
— Але я можу впоратися і сам.
— Молодець. Та “пізніше” мені не підходить. Я не піду поки ти не поїси.
— Чому ти вирішила, що це мене налякає? — посміхнувся Максим та закашлявся. — Тепер мені взагалі не хочеться їсти. Просидиш зі мною весь час?
— Досить. Я тут піклуюся про тебе, а ти все жартуєш. — злилась дічина.
— Та добре, добре. Та мені треба одягтися. Не гарно їсти голяка. Подай будь ласка одяг. Він в шафі внизу зліва.
Рита взяла костюм та поклала поруч з хлопцем. Сама відвернулася та стала чекати. Максим швидко одягнувся, накрив ноги ковдрою та сів в ліжку, взявши тарілку з рисом і овочами.
— Як ти себе почуваєш? — спитала не повертаючись дівчина.
— Болить голова. Ломота в тілі, але загалом краще ніж вночі. Присядь поруч. Може ти поїси зі мною?
— Ні я пообідала вже. — відповіла Рита та сіла біля вікна. — В тебе тут гарний вид.
— Тут всюди красиво. Та рано чи пізно треба буде повертатися. — з сумом в голосі казав Макс.
В цей момент він говорив не про повернення до свого звичного життя, де він володів статками та копальнями. Хлопець думав про повернення додому з цього тіла. Макс і уявити не міг, що жити на Землі може бути так прекрасно. Почуття через людське тіло мало того, що відчувалися наче свої власні, так ще і були яскравішими. Він пропустив той момент, коли саме закохався в Риту. Дівчина весь час йому когось нагадувала і була близькою. Одну кохану людину він вже втратив. Також він розумів, що доведеться втратити і її. Але цього разу він має бути відвертим і з нею, і з собою.
— Ти так засумував, наче це останній день на Землі.
— Сьогодні ні, але рано чи пізно він настане.
— Ну ось коли настане, тоді і будеш сумувати. В решті решт не варто зараз про це думати. Ти в будь який момент можешь сюди повернутися.
Максим посміхнувся і замовк. Якби все було так, як говорить Рита, може він був би найщасливішою людиною в світі. Залишок дня вони провели разом. Дівчина носила теплу воду кожну годину, як і рекомендував Терзін. На вечір хлопцю стало трохи легше і вони вийшли прогулятися.
Вже через кілька днів Максим виздоровів повністю. У Рити також нога пройшла. Разом вони домовилися, що ще треба трохи часу і вони відновлять тренування.
Рита сиділа в саду каменів, коли її знайшов Макс.
— Я і не мав сумнівів, що ти тут.
Хлопець підійшов до дівчини тримаючи одну руку за спиною.
— Не треба мати багато мізків, щоб мене тут знайти. — мовила Рита з насмішкою дивлячись на хлопця спідлоба. — Ми ж домовилися, що тренуватися підемо трохи згодом.
— Чому ти вирішила, що там мечі?
— Перше, що спало на думку. Не будеш же ти мені живі квіти дарувати.
— Насправді такі думки були.
Дівчина дивилася на Макса з піднятими бровами та витріщивши очі. Їй дуже давно не дарували квіти. Та і сама вона не дуже любила живі.
— Годі так на мене дивитися! Відчуваю себе неповноцінним. Ось. Це тобі. — сказав хлопець і протягнув Риті букет квітів виконаних технікою орігамі. — Я бувало вже пішов збирати живі квіти, але після швидко схаменувся. Принести букет сюди було б неповагою до буддистів цього храму. Тому я звернувся за допомогою до Терзіна. І ось що з цього вийшло.
Він тримав букет з різнокольорових квітів з паперу. Деякі з них були ідеальні, а деякі трохи пом’яті. Помітно, що не одразу все вийшло у Максима. Рита прийняла букет та почала роздивлятися його ближче. Вона посміхнулася і мовила:
— Дякую. Вони милі. Не очікувала від тебе такого.
Максим сів поруч так, щоб їх плечі торкалися одне одного. Йому хотілося обійняти дівчину. Покласти долоню їй на щоку, повернути обличчя до себе. Глибоко зазирнути їй у вічі та пристрасно поцілувати. Вона точно б пручалася на початку, та Макс її тримав би допоки Рита не здалася та не розтанула в його обіймах. Поки він малював цю картину в себе в голові, очі закохано розглядали обличчя дівчини. На мить Макс не чув що відбувається навкруги. А ще дурнувата посмішка розтягнулася на його обличчі. До тями він прийшов коли Рита сиділа вже напів повернута та намагалася витягти його в свідомість.
— Максим, Максим, про що ти там думаєш? — розбуркала врешті решт його вона. — Якби я тебе не знала, то подумала б, що ти закохався. Прибери цей вираз обличчя. Ти мене лякаєш.
Максим похіхікав, ніжно ткнув Риті вказівним пальцем в щоку, щоб та відвернулася від нього і сперся головою на стовбур дерева заплющуючи очі. Треба було схаменутися.
— Так що ти на це скажеш? — чекала відповіді дівчина.
— Прошу? — спитав хлопець та повернувся до неї.
— Поки ти десь літав. Я просила тебе показати мені, як ти ці квіти робив. В дитинстві я любила орігамі, але таких гарних витворів я не робила.
— Так, звісно покажу. — відповів Макс і знову сперся головою на стовбур заплющивши очі.
Подув легкий вітерець зі сторони хлопця. Дівчина відчула його приємний мускусний запах. Поруч з ним, вона вперше почувала себе захищеною. Був хтось, хто міг з легкістю вирішити її питання. Не очікуючи нічого у відповідь і не питаючи, що і як треба робити. До цього Риті траплялися хлопці, які і про себе не могли по піклуватися, не те щоб про неї. Вона тяжко зітхнула.
— Ти чого? — спитав Макс не розплющуючи очі.
— Та нічого, просто.
Насправді ж дівчина сумувала, що скоро їм треба буде розїжджатися по домівках. А даний момент не може тривати вічність. Десь в середині себе їй хотілося бути з ним. Та тої ж миті вона не могла собі цього дозволити.
Як і було домовлено після кількох днів – тренування були відновлені. Рита та Макс на всю силу боролися на мечах. Навколо стояв стукіт. Хлопець помітив, що дівчина радіє, коли їй вдається на мить отримати контроль над поєдинком. Щоб трохи повеселити Риту він навіть дозволив їй в кінці тренування збити його з ніг.
— Ти надто нещадна сьогодні. — з посмішкою на вустах сказав Макс, лежачи на землі.
— Просто маю ігривий настрій. — відповіла та, протягуючи руку.
Максим прийняв пропозицію допомоги дівчини та хутко підвівся. Він тримав її руку не відпускаючи та дивлячись прямо у вічі. Рита ж не поспішала також щось робити. Дівчину прикував до себе погляд карих очей хлопця. Чітке дежавю пронизало її розум. Вона точно щось схоже вже бачила. Більше того, їй здалося, що це було саме з Максимом. Але вона познайомилася з ним тут вперше, а у відносинах давно не була. Здавалося, що серце вискочить у цих двох з грудей.
— Ти мені подобаєшся. — твердо мовив Максим. — З ніг до голови. Зі своїм іноді нестерпним характером.
Після цих слів хлопець вільною рукою взяв Риту за талію та різко притягнув до себе. Далі він обережно взяв її за голову та пара злилася в поцілунку. Від несподіванки Рита ледь встигла набрати повітря в легені. Хоча Максим і тримав дівчину міцно, все одно вона відчувала, що будь якої миті може зупинити поцілунок. Та в цей момент вона не могла зовсім думати. В Рити підкосилися ноги і Максим швидко її втримав. Та трохи привідкрила рота. Цим скористався хлопець, але обережно і ніжно. Коли дівчина відновила рівновагу – хлопець зупинився. Він все ще обіймав її та торкався  лоба своєю головою.
Відчуття зради прокотилося по Риті після цього поцілунку. Пояснити собі вона цього не могла, але бути з Максом також був для її душі не варіант.
— Ти перший чоловік, з яким я відверта та прекрасно себе почуваю. Я не можу відповісти тобі взаємністю. — сказала дівчина та зазирнула в очі хлопцю. — Зараз я можу запропонувати тобі тільки дружбу. Вибач. 
— Макс, я не зрозумів. — почулося з-за спини хлопця. — Варто було мені поїхати на відпочинок і вимкнути телефон, як ти все перевернув з ніг на голову. — з кожним словом тон співрозмовника ставав все роздратованішим.
Хлопець повернувся на голос прикриваючи собою Риту. Перед ним стояло двоє чоловіків. Один був високий та дуже худий. Мав витягнуте обличчя, довгий гострий ніс та великі круглі очі. В руках він тримав довгу мотузку. Обидва прийшли в чорних костюмах. Другий був на голову нижче попереднього. Курносий ніс, пухлі щічки, глибоко посаджені очі з нависшими повіками. Максим вже бачив їх фото в себе в кімнаті. Судячи з усього це були бізнес партнери по шахтам.
— Слухайте. Давайте розберемось в цій справі самі. — спробував заспокоїти їх Макс. — Ти можеш йти тільки обережно. — прошепотів він Риті повернувши до неї голову.
Дівчина зробила крок в бік і збиралася вже чимдуж бігти до храму та кликати на допомогу, але тут вона почула:
— Стояти! Ніхто нікуди не піде поки ми не розберемося. — сказав нижчий.
— Тол, прослідкуй, щоб дівка нікуди не ділася. Судячи з усього за її присутності тут розмова буде продуктивнішою.
— Не вплутуйте сюди Риту. — гримнув Макс.
— Сам розберуся. Ти нас не питав коли давав наказ про знищення шахт.
— Так. Бо вони повністю належать мені і я маю повне право ними розпоряджатися.
— Ти забув одну малу, важливу деталь. Завдяки нам, ти міг спокійно видобувати руду. Без страху, що прийдуть державні органи і почнуть судитися з тобою, щодо зсувів і екологічної ситуації. Я роками вибудовував цю корупційну схему. Витратив мільйони доларів. Щоб один твій вчинок зруйнував цілу імперію? Не допущу. Зв’яжи дівку, щоб не втекла, поки ми будемо вирішувати чоловічі справи. — сказав круглолиций чоловік і напав на Максима не даючи змоги захистити Риту.
Між ними почалася запекла сутичка. Зброю нападники з собою не брали. Але мали план забити Макса до напівсмерті. Високий чоловʼяга швидко зловив дівчину. Рита намагалася вирватися, але той був на голову вищий за неї. Він мав широкі долоні, тому з легкістю міг одною рукою обходити її обидва запʼястя, щоб дівчина не пручалася він придавив її до скелі своїм тілом. Перевʼязавши руки він закрив рота Риті мотузкою. Повалив її на землю та звʼязав ноги. Мотузки боляче впивалися їй в шкіру.
За цей час Макс кілька разів отримав кулаками по обличчю. При цьому йому вдавалося більш менш триматися. Фізична підготовка цього тіла була достатньою лише до того моменту, поки в їх бійку не ввʼязався Тол. Протистояти їм обом було важко. Також давалося взнаки виснаження після тренування. Високий бандюган повалив на спину хлопця та заліз зверху.
В цей  момент другий, змінився в поставі і виразу обличчя. Якщо раніше його погляд повністю був прикований до Макса, то тепер його зацікавила звʼязана дівчина. Чоловік покрокував зваженою ходою до неї. Його мотиви лякали Макса, бо зовнішній вигляд разюче змінився.
— Стій. Вам потрібен я. Залиш її! — крикнув навздогін Макс.
На цю фразу нападник, що був уже майже біля Рити, просто повернувся та зверхньо подивився на хлопця. Круглолиций чоловік взяв дівчину за шию та підняв у повітря.
— В цьому світі всі такі жалюгідні. — сказав він та щосили кинув дівчину в скелю.
Рита больче вдарилася об скелю та втратила свідомість. Макс чимдуж скрутив голову своєму нападнику. Скинувши його з себе хлопець накинувся на другого противника. І між ними зав’язалася більш запекліша сутичка. Удари круглолицього стали більш точнішими та сильнішими. З ним точно щось було не так – не може бути такого колосального підсилення людини в одну мить. Ще він накульгував на праву ногу. При ходьбі це не було помітно, але під час їх бородьби – простежувалося чітко.
— Я радий, що ми зустрілися на Землі, можемо битися майже на рівні. Принаймні тут, ти не зможеш мені нічого заподіяти. Думаю мій Пан буде задоволений новиною, що я забрав в тебе її і там, і тут.
— Що ти мелеш? — лютував Макс. 
— Всі думали що та простачка з якою ви мудохалися понад десять років зможе відновити порядок речей. Але всі прорахувалися. Ти залишився один. В найближчі століття всесвіт порине в хаос.
Максиму ледь вдалося схопити противника за горло. Хлопець буквально спостерігав, як змінювався погляд круглолицього. З гострого рішучого на переляканий. Видно було, що той не розумів що відбувається. Останнє що побачив чоловік це сильний удар в щелепу після якого впав непритомний, як і його товариш Тол.
Макс хутко підбіг до Рити. Та лежала непритомна без ознак життя. Хлопець швидко розв’язав її та оглянув. За винятком червоних слідів на шкірі від мотузки та подряпин на тілі, дівчина була цілою. Він спробував обережно привести її до тями, але результату не було. Макс дещо пригадав.
Хлопець сів в позу лотосу перед головою Рити. Скрестив руки та поклав долоні на плечі. Після того, я він зосередився на енергії всередині грудної клітки – по його тілу побігли мурашки. Макс повів долонями по руках і склав їх перед собою. Ліва долоня була повернута до правої. Далі він круговим рухом змінив положення, щоб перед ним опинилася права рука. Хлопець склав долоні в молитві і після розкривши їх поклав Риті на лоб. Маніпуляції добігли кінця. Хлопець розумів, що його майстерності не вистачить, щоб затриматися довго на Землі. Діяти треба було швидко.
Макс ще раз спробував привести Риту до тями. Єдине, що йому прийшло на думку чимдуж вщипнути її за плече. На цю дію вона здригнула пальцями правої руки.