Аннабель Вікторі Лільмонд - Життя там де є смерть , Аннабель Вікторі Лільмонд

Кохання до діви у фарбах

   "Закохатися в ілюзію — це найбільша форма самотності."

 

Закохався в дівчину з портрета,
Що створив же сам — то я.
Там краса, як ранок серед літа,
Там і погляд, ніжність, світла вись.

Я писав її немов молитву,
Кожен штрих — мелодія душі.
А тепер відчув, що серце скрито,
У очах де тиша замість слів.

Немає серця в ній, нема любові,
Тільки фарби сплять у ній завжди.
І хоч образ її благословенний,
Він лиш тінь холодної журби.

І, як же жити, коли душа згорає?
І, як зізнатись у коханні їй?
Закохавсь у мару, що зникає,
У життя, яке не має мрій.

Моя сорочка вже про це шепоче,
Про любов, що в тіні ожила:
"Закохався в дівчину без серця,
Бо душі у полотні нема".

 

   

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍