Олеся Лис - Чого очікувати від повноліття, або верхи на мітлі, Олеся Лис

― Гнате, вона потонула, ― підтискає губи шеф.

― Як потонула? ― гарчу. – Де?

Обводжу гнівним поглядом персонал.

– Мені дуже шкода, – белькоче перелякана медсестра. ― Вона у вбиральню відпросилася, а коли не повернулася за кілька хвилин, я пішла перевірити і знайшла її там мертвою.

― Потонула? – недовірливо підіймаю брови. ― Де вона там могла потонути? В умивальнику?

― Н-н-не знаю, ― заїкається дівчина. — Але вона вся мокра, наче її витягли з води. Тіло вже забрали на експертизу.

Усередині пекучою хвилею підіймається гнів. Хочеться зруйнувати тут усе, стерти в порошок, щоби навіть сліду не залишилося.

― Гнате, ― кладе мені на плече долоню начальник. ― Тримай себе в руках. Інакше мені доведеться тебе усунути від справи... 

Насилу приглушаю темну лють, яка вже клекоче в грудях, погрожуючи виплеснутися на всіх оточуючих, не особливо розбираючись, винні вони чи ні.

– Все гаразд, Сергію Васильовичу, – карбую і глибоко вдихаю насичене запахами ліків лікарняне повітря. – Медіума викликали?

– Так, – киває напарник Влад. ― Я Сані подзвонив, вона вже їде.

Небо за вікном світлішає, у смітнику вже височить солідна гора паперових склянок з-під кави, а ми всі чекаємо на висновок Сані. Судмедексперт лише підтвердив версію про те, що дівчина втопилася. Легені наповнені водою, а смерть настала зовсім недавно. Проте як це сталося, досі загадка. 

– Гнате, – з кабінету для спіритичних сеансів вивалюється позеленіла медіум. Я одразу кидаюся до дівчини, але мене випереджає Влад і буквально на руках доносить нашого найкращого фахівця зі спілкування з духами до м'якого диванчика під стіною.

― Таке зі мною вперше, ― руки Олександри тремтять від слабкості, і вона ледве може втримати склянку з водою, яку я їй підсовую. – Пробитися до духу жертви було дуже складно. Мене ніби щось весь час водило кругами, як лісовик у лісі, а коли я таки вийшла на контакт із нещасною, вона довго зі мною не наважувалася заговорити, ніби боялася чогось, навіть там, на тому боці. 

Медіум переводить дух і одним духом випиває залишки води. Срібні підвіски в її вухах брязкають і трясуться з кожним зробленим нею судомним зітханням.

– Єдине, що вдалося дізнатись, – перепочивши, продовжує. – Наша жертва не входила у тривалий контакт із Параскевією, як інші. Її нічим не спокушали й тілом не керували, а одразу ж перейшли до скоєння самогубства.

― Тобто, ти хочеш сказати, що відьма набралася сили й тепер може швидко підкоряти своїй волі? – уточнюю я. Руки самовільно стискаються в кулаки.

– Хочу, – підтверджує Сашко. – Якщо не помиляюся, то із Зоєю було так само.

– От зараза! – вдаряє рукою об стіну Влад.

Мені теж хочеться рознести все тут у пух і порох, але я неймовірним зусиллям волі стримуюсь. Небезпека насамперед загрожує Інзі, мені її треба вберегти, і агресивність тут не допоможе, лише холодний розум і чіткий розрахунок.

Капосна відьмочка, якій я вже за цей ранок тричі дзвонив, обмежувалася у розмові зі мною односкладовими відповідями та скривдженим сопінням. Маленька дурепа досі не усвідомлює, в якій вона небезпеці, і що я вкотре можу не встигнути.

– То як же померла жертва? ― До мене долинає питання Влада.

– Потонула, – зітхає Саня. ― Вона мені розповіла, останнє, що пам'ятає, як туалетна кімната почала наповнятися водою.

– Але там не було й сліду вологи, – підіймаю брови. – Підлога, стіни – все сухе, кілька крапель на стелі та й все.

– Я лише передаю її слова, – ображено знизує плечима.

― Сань, ніхто не сумнівається в тобі, ― присідає біля неї Влад. – Ти молодчина. Давай я завезу тебе додому. Тобі не можна в такому стані сідати за кермо.

― Добре, ― киває дівчина і простягає мені порожню склянку. ― Більше я, на жаль, нічим не можу допомогти.

Втомлено тру скроні й повертаюся до Василича.

― Я попросив взяти проби води з легенів. Результати будуть завтра. Може, з'явиться хоч якась зачіпка, де ця відьма ховається.

– Може, – плескає мене по плечу начальник. ― Я Владу дав завдання опитати близьких загиблої. А ти, з'їзди ще раз у Виворітні й ретельно оглянь халупу старої, може, ми щось упустили? Треба якнайшвидше кінчати з цією справою… Погане в мене передчуття. А я на килим до Касла…

Згідно з киваю, розуміючи, що не тільки у Василича погане передчуття. У мене самого на душі шкребуть тигри. Боюся, за такого розкладу, для Інги єдине безпечне місце тільки моя квартира. Шлях до універу з цього часу для неї закритий.