Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

Я побачив Крука, який замість: «привіт» весело помахав мені крилом та гномів, які наздоганяли Крука поспіхом. Підійшов і Єдиноріг, який ніс на собі Диво-квітку. З озера визирнула Русалка і підбадьорила мене та зорю, що ми змогли утекти. 

— А де Вітер? — розгублено спитала Диво-квітка. 

— Він залишився разом з… разом, — я затнувся, бо пошкодував Диво-квітку та розумів, що як не я скажу, доведеться — це зробити зорі. А їй й так занадто дісталося від Володарки й це ще не кінець. — Якби не він, ми б не втекли від темної чаклунки. Вітер там і вона і, — тут я не витримав і замовк.

— … і Дракон, — тихо додала зоря. 

Диво-квітка зойкнула та Єдиноріг по-дружньому підтримав, сказав, що все буде добре і Вітер не вперше бореться проти Дракона та Володарки лісу. Зараз варто подумати про Різдвяну зорю і ріг безсмертя. 

— Деколи, думаю, що я у всьому винен, — додав Єдиноріг, — через мою силу, всіх вас наразив на небезпеку. 

— Вас ніхто не звинувачує, навіть не думайте про таке, — відразу відповіла Іванка. — Але зараз, — вона подивилася на скриньку з безсмертям, яку я тримав у своїх лапках. — Треба подумати, куди і як нам сховати.   

— Зоря і не планує ховатися. — буркнув я і помітив осудливий погляд Іванки, як завжди замовк. 

— Як не планує? — спитав Місяць, спускаючись до нас. 

Також до нас наближалися Велетні, Змія, з пащі якої крапала отрута — видовище не з найприємніших, скажу я вам. Дерева, а точніше їхні тіні та Перевертень, який розмахував лапами. 

— Тому, що зараз Різдво! — відповіла зоря і піднялася на небо. 

За мить вуаль, якою ніч кожного разу вкривала небо, прикрасила перша зоря. Вона сповістила весь світ про настання свята — Різдва Христового! Місяць поспішив слідом за нею й ми залишилися з потворами Володарки й скринькою з безсмертям. 

Величезна голова Змії здійнялася вгору і вона за розмірами стала в рази більше за Перевертня, майже як Велетні, що оточили нас. В нас як знову не виявилося жодного плану. Поки я не згадав: 

— Цілий рік, де живе зоря, аби її не викрала Володарка? 

— Там високо! — відповів Єдиноріг. — Місяць її не пускає вночі, Сонце вдень. 

— Можливо це і є непогана схованка, принаймні вона в рази краща, ніж під дном озера, куди Володарка змогла дістатися. 

— Ховати в одному місці ключ і скриньку? — Єдиноріг хитнув головою і його чарівна, прекрасна грива теж ворухнулася. 

— Не на землі ж, — тут я подивився на Золоті руки. — Скажи, коли ви сховали скриньку в тій схованці, ви не подумали, що варто додати, хоча б ще один вхід, чи вихід? — запитав я і знову зустрівся з поглядом Іванки. Чому ми хлопці маємо поступатися подругам дівчатам? З іншого боку, хоч я і всього лише кролик, згадав, як натхненно Іванка розповідала про якогось хлопчика зі школи, який завжди їй відчиняє двері до класу, допомагає нести портфель і поступається місцем в їдальні, якщо всі місця зайняті. Вона постійно називала його «джентльменом». Тож я подумав, хоч я кролик, але теж готовий бути ним і опустив винувато голову, замовк. Цей жест сподобався Іванці й вона посміхнулася. 

— От бачиш, — стишила голос вона, — бути вихованим, Пухнастику, не так важко, як здається. 

Про себе я подумав, що деколи важко, бо моя хлопчача думка відрізнялася від дівчачої, але кому — це цікаво. Я слухняно ще раз хитнув головою і підморгнув їй, вказав на скриню. 

— Давайте і правда нам, — відповів Золоті руки. — Цього разу ми не помилимося зі схованкою, я віднесу скриню, а ви рятуйтеся. Он, бо Велетні або Змія та й Перевертень…

Золоті Руки забрав скриньку і зовсім скоро щез за стежкою, яка вела від озера до їхнього житла. Гноми сміливо рушили на Велетнів не дивлячись на те, що в їхніх рученятах не було жодної зброї. За нашими спинами стало чутно голос Володарки та Вітру і Дракон, який якби Іванка не озирнулася, певно встиг спопелити нас. 

Дівчинка відскочила в бік і вогонь відігнав Велетнів. Це було нам на руку, як і тіні Дерев, які зупинилися перед Володаркою в очікуванні наказу: 

— Знову те саме, — розгнівано гаркнула Володарка і її зміїні очі втупилися в небо. — Де та дрібнота? — впевнений не важко здогадатися, що чаклунка говорить про мене. Вона залучила вміння Вітру і дихнув, вирвала мене з долонь Іванки, а потім стрімголов здійнялася вгору. 

В цей момент Місяць махнув темній хмарі й вона закрила собою першу зорю. Інші зорі застигли кожна на своєму місці, хіба оченятами водили туди-сюди, аби зрозуміти, що відбувається. Хмара стала настільки непроглядною, що Володарка дісталась її й спробувала відігнати. Здалося, навіть сама природа була проти її задумів і хмара продовжила закривати собою зорю. 

— Різдво прийшло в кожен дім, ти не змогла зіпсувати свято! — пояснив Місяць й за мить, коли хмара розтанула, став невидимкою з того місця щезла і Різдвяна зоря. 

Від злості та безсилля Володарка лісу заверещала. Вона скавчала, вила, як той скажений звір і випустила мене з лап. Я полетів вниз, розуміючи, що ймовірніше за все — розіб’юся о землю. Та Вітер протягнув руку й акуратно повернув мене Іванці. 

Темна чаклунка кинулася слідом за мною, немов стріла. Володарка наказала Велетням та іншим своїм полоненим, які через над могутні чари перетворилися на потвор: 

— Знищте їх всіх! Негайно! 

— І кролика, — радісно прошипіла Змія. 

— І його! Від нього все одно немає толку! — гаркнула вона. — Я викраду зорю. Безсмертя дістанеться мені! Ніхто цьому не завадить. 

— Не викрадеш! — крикнув я і зістрибнув з рук Іванки та зробив крок вперед. Поки Вітер розкидав в різні боки Велетнів та відганяв Перевертня. Проте не помітив наближення Змії, яка причаївшись, збиралася накинутися на мене. 

Мені пощастило, бо я помітив тінь її величезної голови й отрути, яка краплями впала на сніг. Наступної секунди я щодуху підстрибнув вбік й мені вдалося втекти, нехай і недалеко від Змії.