Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

Ми з татом вийшли з печери. На небі сяяло безліч зір та Місяць поруч з яким знаходилася і Різдвяна зоря. Я нарешті наважився спитати: 

— Тато, Володарка викрала мене біля лісу з галявини. Я весь день не знав причини, бо на відміну від всіх інших, я звичайнісінький кролик і не маю жодних чарів та коли прийшов час і ми з Іванкою дізналися про ріг безсмертя, — я помітив здивований погляд татуся і відмахнувся, — довга історія, може якось іншим разом. Розумієш, виявляється я єдиний, хто може взяти в лапки Різдвяну зорю, а вона не просто зоря святкова — вона ключ до скрині, де заховано безсмертя. — я помітив, що тато посерйознішав і відвернувся. Він теж подивився на небо.

— Розумієш, коли ти мав народитися, дещо сталося. Ми з твоєю мамою тоді далеко не вперше намагалися втекти з того зоомагазину від злющого велетня, який продавав нас — кроликів за гроші. Неначе ми якісь речі. І тоді перед тим, як Велетень, звісно, нас повернув, сталося дещо. З неба падала зоря і твоя мама захотіла її спіймати. Я злякався, що це назавжди обпече їй лапки й перш ніж вона загадала бажання, я подумав про те, аби з нею нічого не сталося. Твоя мама дійсно впіймала справжню зорю з неба і певно цей дар передався тобі. Тож ти, як і був, так і лишаєшся звичайнісіньким кроликом, та через те, що ти й твоя матуся — єдине ціле, ти маєш здатність тримати в лапках зорі й при цьому з тобою нічого не станеться. Я ніколи не думав, що це колись буде важливо. 

— Виходить і мама може те саме? 

— Виходить: так, — всміхнувся татусь. — От тільки яка б Володарка не була добра, все ж не будемо наражати на небезпеку твою маму. І так тепер забагато знають, що ти маєш таку здатність. Добре? — і татусь мені весело підморгнув. 

Ми обійнялися. Я подякував йому за те, що він сказав мені правду і почув чийсь крик. Озирнувшись, я буквально отетерів. З неба до нас сунула велика кількість потвор, які в рази були страшніші за Володарку. Вони перебирали ногами і їм навіть крила були не потрібні. А кричала Різдвяна зоря. Першим, кого потвори поранили був — Місяць. Зірвавшись, він стрімко полетів в озеро, а слідом за ним поранили й зорю і вона теж розлетівшись на друзки, полетіла слідом за Місяцем. 

Я затинаючись, ледве пробурмотів: 

— Тато, клич Володарку, здається вона єдина, хто зможе зупинити навалу потвор. Вони знищать нашу планету! — я озирнувся, не знаючи, що можна закрити собою — скелю, чи дерево, чи навіть не знаю, який з мене дрібноти буде сенс. — Тато, клич її й, і, можливо, — подумав я, — Вітер. Він єдиний, хто не поступається могутністю чаклунці, інакше нам всім кінець і ховайтеся. 

Це останнє, що я встиг сказати. Після того, як поранений Місяць впав в озеро разом з Різдвяною зорею, почався справжній зорепад і наступила непроглядна темрява. Тато кинувся назад до печери, щоб покликати на допомогу, а я просто розгублено стояв в пітьмі й думав про те, що буде далі. 

Кінець