Інга Квітка - Різдвяні пригоди кролика Пухнастика та Іванки, Інга Квітка

— Зупинися! — гаркнув Вітер і від сили його голосу, Змія перевела погляд на нього. Він уважно подивився на неї. — Володарка не повністю тобою заволоділа. Або робиш те, що я кажу, або як дрібний хробак відлетиш на скелю чи за неї, — розсміявся Вітер. — і будеш дуууже довго повзти, щоб повернутися назад! — рішуче додав він. 

«Так тримати», — подумав я. — «Звісно, Володарка сильніша за Вітер, як не крути, але й ми тепер разом із ним багато що можемо. Спробувати зупинити Велетнів і Перевертня, а якщо пані Змія, завдяки Вітру перестане намагатися мене проковтнути — в нас всіх з'явиться шанс». 

Зависла пауза. Ми всі втупилися на Змію. Навіть Велетні, яких Вітер одним подихом відкинув досить далеко від нас і ті, повернувшись назад, стали з Деревами й теж стежили за Змією. 

Я помітив… а може здалося, бо як то кажуть: «у страху очі великі», або ще: «головне ніколи не сприймати бажане за дійсне, бо можна повірити, що злі чари спали зі Змії та хтозна»?

Проте її дзеркальні очі почали трохи змінюватися. Єдиноріг видихнув і я зрозумів, що мої сподівання не марні. Дракон, який стояв за спиною Володарки лісу й чекав її наказу, щоб спопелити Змію за те, що посміла так вчинити.

Це настільки розізлило Володарку, що вона дмухнула вогнем в бік Диво-квітки. Ще мить і навіть з рогом безсмертя ми б її не врятували та Вітер перетворився на буревій і перш ніж це встигла зробити й темна чаклунка, відніс її від нас. 

— Це ненадовго, але відверне її увагу від нас. — зауважив Єдиноріг. — Що ж, Різдво настало — це головне! Зоря відправилася туди, де й має бути до наступного року, Золоті руки сховає безсмертя, а нам лишається впоратися з цими повторами, поки Вітер з Володаркою не повернуться. 

— А я нащо? — посмішка величезної пані Змії виглядала не такою «прекрасною», скажу я вам, як вона певно уявляла в цей момент. Головне, що вона була з нами. Іванка не витримала і розкрив широко обійми кинулася Змії на шию. Ох, ці дівчата. А як вона її вкусить… все ж таки це Змія? — Іванко, — тихенько пробелькотів я. — Хвилину тому…

— Пам'ятаєш тоді в лісі, як ми вперше вас зустріли, пані Змія, ви й тоді розуміли, що то все чари, — відмахнулася Іванка. — Якби ж і Велетні зрозуміли…

— О! З цими буде складніше, — прошипіла Змія, — без Вітру, бо він у нас всемогутній. — Але в мене найстрашніша отрута в іклах. Це всі знають. Тому просто тримайтеся за моєю спиною. 

Що тут сказати я, Єдиноріг, Крук, який сів на голову Змії, Русалка, що визирнула з озера, обдумуючи, чим нам може допомогти й лише Іванка — кинулася вперед. Більшої дурості я ще не бачив, аж доти не побачив постаті. До нас стрімко наближалися мама та тато дівчинки, в будиночку яких ми — кролики чудово жили, поки Володарка не викрала мене до лісу. Слідом за батьками стрімголов по снігу стрибала й моя родина кроликів.

Я також забув про обережність і як Іванка не чув більше голосу Змії, а кинувся на зустріч до своїх батьків та братиків з сестричками. Кого-кого, але їх тут я точно не сподівався зустріти. 

Частина 7

Іванка міцно обійняла маму з татом. Я зробив те саме. Всі довкола знову завмерли та потім тіні Дерев гримнули, що як Володарка повернеться, а вони нас не впіймають, вона дуже розізлиться… і почалося. Змія відганяла Велетнів, бо за розмірами була не меншою за них. Дракон, який дмухав вогнем, змушував її зупинитися. Їй було важко встежити за всіма і проти Дракона, як я здогадався, вона розуміла, що заслабка без Вітру. Проте, коли Дракон вирішив спопелити Іванку з родиною, пані Змія клубком — повірте, вона, навіть не повзла, вона дійсно клубком покотилася вперед, підняв величезну купу снігу, яка засліпила Дракона, а далі варто казати, що зробив Крук? 

Думаю — ні. Він, як і всі птахи, кинувся до очей Дракона. Звісно, можна подумати, що птах маленький і йому не перемогти великого та дужого Дракона, але завдяки пані Змії й купі снігу, Крук його осліпив. 

— Що ти накоїв, крилатий! — заволав Дракон. 

— Йой! Не розпускай соплі, — буркнув я, — подобрішаєш і он Диво-квітка тебе вилікує або твоя Володарка лісу, якщо лишишся з тією, яка з твоєї ж планети хоче все викрасти й Сонце і Місяць і воду... хто б міг подумати, слухаючи казки, які читала нам Іванка — Дракони завжди видавалися мені благородними охоронцями якихось важливих скарбів. А цей, — я ткнув в його бік своєю крихітною пухнастою лапкою, — відрізав я й обережно глянув в бік Іванки, але вона і досі була зайнята мамою та татом і моїми братиками та сестричками і явно не чула моїх висловлювань. 

— Вже ніч, ми пішли вас шукати. Іванко, ти навіть записки не залишила, — сумно сказала мама. — Ми так перехвилювалися й вирішили всі разом йти вас шукати. 

— Дарма, мамо, ви це зробили. Тут надто небезпечно. Цей ліс заповнений чудови… — вона поглянула на пані Змію та Русалку і затнулася, точніше істотами, які володіють особливими вміннями, які в них викрали й ще змушує зла чаклунка й інших сюди до лісу красти. Так сталося з нашим Пухнастиком, а я пішла за ним. 

— Так. — я підійшов до батьків Іванки. — Це я винен. 

— Кролики розмовляють, як ми? — мама Іванки від подиву широко відкрила очі. Її тато зробив те саме. 

— Так, мамо, а що інші мовчали всю дорогу? — вона подивилася на інших кроликів. 

— Ми думали — це таємниця, — відповів мій тато. 

— Більше — ні. — розсміялася Іванка. — Я теж була вкрай здивована, коли Пухнастик перший раз до мене заговорив. 

Її мама та тато якось розгублено хитнули головами, ніби погоджуючись зі словами доньки та продовжили з жахом роздивлятися Дракона, Перевертня, з десяток Велетнів, які крутилися недалеко від нас, якби не Змія і тіні Дерев. До речі, Змію батьки Іванки також роздивлялися з широко розплющеними зіницями від подиву. Вона тим часом не відволікаючись на балачки захищала нас від нападів тих, ким і досі володіли темні чари Володарки. Проте і я й Іванка сподівалися, що коли пані Змії вдалося перемогти в собі темні чари Володарки лісу, то й решта також здатна на це або може Єдиноріг, Крук чи та ж Змія знайдуть можливість в цьому допомогти.