Ельма Кіраз - Називай мене Хаскі, Ельма Кіраз

Зараз

Я витріщався на свою сестру і мені здавалося, що це просто сон і ніякої Діани насправді тут нема. Навіть покліпав декілька разів, щоб зрозуміти, що вона справді сидить тут, в моєму кабінеті, на моєму, бляха, кріслі. Діана, яка весь мозок мені винесла тим, що хотіла знати, чим я займаюся, тепер сидить в самому серці мого клубу. Вона виглядала дуже гарно. Не було вже тієї пригніченої дівчинки, що страждала від кохання. Здається, перебування закордоном справді дуже пішло їй на користь. Але погляд все-одно залишався дивним. Я чітко бачив в ньому страх. 

— Що ти тут робиш? — я не спускав з неї очей і повільно підійшов до крісла навпроти, щоб сісти.

— А що? Ти не радий? Не скучив за мною? — вона вперлась підборіддям до складених в замок рук.

— Зізнаюся, я просто вражений. Бо взагалі не чекав тебе тут побачити. Як ти… 

— Не лише в тебе можуть бути корисні звʼязки, — Діана перебила мене.

— Які звʼязки? — я підняв одну брову, — ти в своєму розумі?

Я розізлився, тому що будь-хто, хто б міг допомогти їй дізнатися про це місце і конкретно про мене, має жахливу репутацію і небезпечне заняття. Хай там як, а я б не хотів, щоб моя сестра звʼязувалась з такими людьми. Знову розглядаючи її, я помітив, що Діана якось змінилась. В ній щось не так, але я не можу вловити цього. Ніби і приходить думка, але одразу ж я втрачаю її. А я ненавиджу, коли щось не під моїм контролем. І ця ситуація просто вибиває мене зі звичного мого життя. Невже я втрачаю хватку?

— Невже ти хвилюєшся за мене? Це так мило. 

— Діано, не ходи довкола, добре? — я підвівся та почав ходити власним кабінетом, — ти б сюди не прийшла просто так. Кажи, чого тобі треба. І вирішимо це питання.

— Захаре, а ти за цей час практично не змінився, — вона підвелась і вийшла з-за столу, — і далі у всіх та всьому шукаєш вигоду. Що ніхто не може нічого зробити просто так. 

— Знала б ти, що рік тому я зробив просто так…— я згадав ляпас від Терези і те, як вона звинувачувала мене у всьому, — то зненавиділа б мене ще більше.

— Що ти зробив? — Діана здивовано дивилась мені в очі.

— Якось розкажу, якщо ти досі цього не дізналась…— я відвів погляд і зрозумів, що за цей час вона не спілкувалась з Терезою взагалі.

— Що ж, я була рада тебе побачити. Я знову живу в своїй квартирі, то ж якщо хочеш, заходь в гості, — вона пройшла до дверей, а я прослідкував за нею. Вона була одягнена в яскраво-зелену вільну довгу сукню. Таких речей я ніколи не помічав у її гардеробі. 

— Діано…— я вирішив ще дещо в неї спитати і сестра різко розвернулась. І в той момент я побачив, зрозумів те, що в ній змінилося, але я не міг цього зауважити, поки вона сиділа за столом. — Ти що… ти вагітна?

Вона опустила голову вниз і зрозуміла, що від різкого її руху сукня притислась до ніг і стала не такою обʼємною. Це була всього секунда, але таке не помітити було неможливо.

— Я…так…—Діана провела рукою по ще невеликому, але вже помітному животі.

— Нічого собі, — я був вражений, — і від кого? Це якийсь іспанський мачо?

— Ти ж не знав, куди я поїхала, — вона розізлилась.

— Не тільки в тебе є корисні звʼязки, — я схрестив руки на грудях.

— Яка тобі взагалі різниця, — Діана різко відвела погляд, — ти ніколи щиро не цікавився моїм життям.

— Але це ж така новина. Батьки знають?

— Ніхто не знає. І не мав знати, але ж ти…— сестра важко заплющила очі, — батько дитини теж не знає.

— Сестричко, — я округлив очі, — оце ти справ на робила. То хто ж він? Я знаю його? 

Але вона не відповіла, а лише швидко вистрибнула з мого кабінету, ніби налякала. А після неї відразу ж зʼявився Євген. Він дивився Діані вслід і виглядав якимось дуже спантеличеним. Я намурився, бо така реакція здалась мені дуже дивною. І дуже підрзрілою. Але поки що я не хотів робити жодних поспішних висновків.

— Це хіба не ваша сестра? — Євген врешті заговорив та вказав на двері.

— Так, Діана.

— А хіба вона не…

— Євгене, ти для чогось прийшов? — я різко перебив його, бо мені точно не хотілося зараз говорити на цю тему.

— А, так. Отже. Сергій вже вирушив своїм таємним приватним літаком закордон. Жодних слідів, жодної зачіпки. Дружина все знає, виявляється, він добряче заплатив їй за мовчання. Коротше, можна вважати, що він справді помер. Навіть наказав їй зробити ніби-то похорон. З чим вона успішно впоралась.

— Я й не сумнівався, що він усе продумає, — я посміхнувся кутиком губ.

— Ігор зараз перебуває під вартою. Проте ви все так чудово спланували, що це вбивство, плюс до всього ті фальшиві справи, що ми на нього повісили. Йому світить бага-а-ато років увʼязнення.

— Це чудово. Треба буде якось навідати його.

— Зрештою… це все.

— Єгор не давав про себе знати? — я задумано спитав, бо без нього в клубі мені чомусь було порожньо. Так, у нас з ним стосунки в результаті були не найкращими. Але чомусь я справді сумував за ним.

— Ні. Він не давав про себе жодної вісточки.

— Шкода. Але гаразд. Ходімо в бар, відсвяткуємо деякі наші вдалі рішення, — я запросив Євгена з собою і ми пішли в зал казино.

Вже стільки часу минуло з моменту відкриття, але кожного разу я був задоволено вражений тим, скільки зазвичай тут було людей. Дехто навіть навмисно дзвонить за просить забронювати стіл. Також біля бару був мало не натовп людей, тому щоб пройти на своє звичне місце, мені довелось добряче протиснутись. І через це я випадково перечепився за щось. Коли опустив головю, то побачив неймовірно гарні підбори, які були одягнені на не менш спокусливих ногах. Я підняв голову вище і за найближчим до себе столиком біля бару побачив просто заворожуючу брюнетку. Вона дивилась щось у своєму телефоні, то ж навіть не помітила мене. І цей факт просто запалив мене.

— Перепрошую, — вона була за столиком сама, то ж я дозволив собі сісти навпроти.

— Вибачте? — дівчина підняла на мене неймовірні темні очі.