Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця, Вікторія Хорошилова

— От зануда.

Під час уроку, Джозеф сидів поруч із соскою в роті та зайцем у руках. Викладач, побачивши його, посміхнувся, але не відволікався. Чоловік навчав мене математики використовуючи жести. За кілька хвилин малюк почав повторювати за нами, але мовчки. Потім у мене був короткий урок з письма, а потім ми пішли з Алексом на його тренування. Від нашого будинку йти було півгодини. Я взяла новий самокат, і хлопець міг іти досить швидко. Часом навіть переходив на біг, щоб наздогнати мене.

— Дивлюся, у тебе поповнення в підопічних.

— Активна кнопка, уже розім'явся, поки добіг. Вона то на самокаті, як погнала.

— Як її звуть?

— Ліє! Підійди.

Підбігла до чоловіків.

— Зараз відбуватимуться спаринги. По цьому покриттю не бігати. Тебе можуть не помітити і травмують. Бігати можеш навколо.

Просто кивнула. Особливо не бігала, трохи походила і сіла поруч із Джозефом, спостерігала за хлопцями. Їх спочатку поганяли, роблячи розминку, і різні вправи. А потім почався спаринг. Навіть страшно було. Але дивлячись на те, як спокійно реагує Джозеф, зрозуміла, що все гаразд. Сьогодні вони трохи затрималися і малого я сама годувала. Добре, що їжу знайшла швидко в сумці коляски, а потім малий просто заснув.

— Спасибі, — сказав запихканий Алекс.

— Я їсти хочу.

— Потерпи трохи і тобі їжу знайду.

— Вдома є. Пішли додому!

— Можна я тоді спочатку в душ? Я швидко, чесно.

Кивнула. Додому їхала вже не так активно. Якоїсь миті Алекс узяв за кермо самокат однією рукою, а іншою котив візок.

— Чудово.

— Ти вже теж втомилася, це видно.

Удома переконала хлопця поїсти зі мною. Малого переклали на диван. А хлопець умовив і мене поспати після їжі. Коли виспалися, гралися спочатку вдома. Малий бігав за мною і так кумедно пищав. Після роботи за ним зайшов батько, а хлопця відпустив додому.

— Сподобалося з хлопцями?

Запитав дідусь, коли ми залишилися самі вдома.

— Так, з ними було весело. Джозеф навіть деякі слова говорить.

— Це добре. А то він поки що так і не почав навіть тато і мама говорити. Хоча він повністю здоровий.

Наступного дня дізналася, що малий став мене кликати і чітко називав моє ім'я. А вранці, показавши на Алекса, назвав його ім'я. Хлопець няньчив його вже понад рік, і сам був у шоці. А далі було ще цікавіше.

— Алекс, хочу до Лії!

— Я хочу побачити цю дівчинку, — сказала мама малюка. — Він до цього максимум так чи ні говорив. А в його віці вже мають бути короткі речення, як мінімум.

— Лії всього двадцять, але вона дуже розумна дівчинка. І дуже активна. Внучка Теоса.

— Увечері зайдемо. Алекс, я все склала в сумку. Хм, ось ще, нехай це буде маленький подарунок дівчинці.

Жінка поклала м'яку іграшку та печиво. А ввечері вони зайшли до нас додому. Алекс мені повідомив, що дитина вранці сказала. Я посміхнулася. А потім, після денного сну гралася з дитиною. Притягла пазли й конструктор.

— У що будемо грати? — запитала в дитини.

Він вибрав конструктор. У ньому можна було будувати башні і в моєму великому наборі навіть зібрати залізницю.

— Хм, нам явно знадобиться допомога, покличеш Алекса.

— Алекс допоможи, — сказала дитина чітко й усвідомлено.

— І що вам допомогти мої будівельники?

— Джозефе, що ми будуватимемо залізницю і запускатимемо потяги чи башні?

— Потяги.

— Що поїзди?

— Запускати потяги. Давай будувати дорогу.

Алекс сидів ошелешений. Хлопчик чітко говорить усі слова і все усвідомлено. Я, чесно кажучи, думала він за розвитком як дитина до двох років. І сама була трохи шокована. Коли висипала конструктор, була трохи розгублена.

— Раніше брати його збирали. Я, чесно кажучи, не знаю як його зібрати.

— Розберемося, — сказав Алекс із посмішкою.

До приходу дорослих ми збирали залізницю. Батьки тихо зайшли і спостерігали за нашими діями.

— Поїзд, я запущу поїзд! — заявив маленький партизан.

— Угу, — тільки й змогла сказати.

Не знаю як малюк Джозеф, я вже втомилася і хочу спати.

— Джозефе, давай не будемо його розбирати. А завтра ще поїзди будемо запускати?

— Добре.

Дитина подивилася на мене уважно і сказала.

— Ти втомилася.

Просто констатація факту. Кивнула йому. Прикріпила до поїзда кілька вагончиків, і хлопчик запустив його, натиснувши на кнопку.

— Мама поїзд їде!

— Які ви молодці! — сказала жінка із захопленням.

— Ходімо додому. Ми завтра продовжимо, — запропонував Алекс малюкові.

Малюк підбіг, обійняв мене і втік до мами. Його батьки з вдячністю подивилися на мене й Алекса.

— Не розбирати! — сказала дідусеві.

— І в думках не було.

— Дрібний, соску сьогодні як дістав, так і забув про неї.

Алекс покрутив її в руках. Потім усе ж помив і прибрав у контейнер.

— Нехай у вас буде.

Він поклав пустушку у вагончик і вимкнув залізницю.

— Я тоді теж пішов.

— Спасибі, Алекс, — сказала йому.

— Це тобі спасибі. Завдяки тобі він заговорив.