Кайла Броді-Тернер - Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер

–А можу я їх попросити? – тихо запитав Ельгорт.

Ельга підняла на нього очі, потім повільно відпустила Пітера, зітхнувши на нього. Холодне повітря відтягнуло вогняного принца заледенілою стежкою до хати й шумно зачинило за ним двері.

–Не тут.– попросила Ельга.

Вони йшли зимовим лісом, недалеко від палацу. Ельгорт був мовчазним, а Ельга трималася поруч, не розуміючи, з чого почати.

–Я не засуджую тебе... – порушив мовчання Ельгорт, його погляд був далеким, а свої думки він ретельно приховав від неї.– Я просто намагаюся зрозуміти... Ти з дитинства чуєш голос, він дає поради, підтримує, завжди слідує за тобою. Але ти ніколи не говорила про це мені. –він повернувся до неї, глянувши в її очі.– Я розумію, чому ти ховалася від Пітера і Калерії. Але в нас із тобою ніколи не було таємниць одне від одного.

Ельга мовчала. Вона не могла пояснити це почуття. Ніби все руйнувалося. Ніби всі знову ненавидять її.

– Я... – почала вона.– Я боялася. Спершу, що це уявний друг, потім, що я божеволію. А коли я дізналася, хто він... Зрозуміла, що ти можеш відвернутися від мене і...

–Ще раз. – спокійно зупинив її брат. – Я не засуджую тебе. – він був відстороненим і холодним. Ельгорт ніколи не був таким із нею. Вони навіть не сварилися ніколи. І момент його несхвалення поранив її найсильніше. Він продовжував: – Усі заслуговують на другий шанс. Навіть убивці на кшталт нього. Якщо він виявив добро хоч один раз стосовно тебе, був поруч, коли не міг я... Я вдячний йому. Це не виправдовує всього, що він зробив раніше. Але визначає те, що він зробить у майбутньому.

–Вже, напевно, не зробить... – відповіла Ельга.

–Ти кохаєш його? – раптово запитав Ельгорт.

Від несподіванки Ельга стрепенулася.

–Що? Ні! Він просто мій найкращий друг.

Ельгорт кивнув, його обличчя трохи пом'якшало, він постояв там ще кілька секунд, обмірковуючи їхню коротку розмову, потім зітхнув і ступив геть.

–Ельгорте...– покликала вона.

–Я хочу, щоб ти запам'ятала: я ніколи не відвернуся від тебе. Ніколи.– спокійно сказав Ельгорт, не глянувши на сестру.

Те, з яким почуттям він це сказав, при цьому повністю зберігаючи самовладання, зачепило Ельгу. Адже вона відчувала свою провину винятково перед Ельгортом, те, як стійко він сприйняв ситуацію, не дозволяло дівчині припинити хвилюватися за брата.

–Не звертай уваги на Пітера. – додав Ельгорт, обернувшись. – Він завжди був надмірно емоційним. Ця ситуація обурила його, гадаю, йому просто потрібно зігнати гнів. Але я не дозволю йому заподіяти тобі зло.

–Мене не хвилює, що відчуває Пітер або будь–хто з них усіх.– зітхнула Ельга.– Це не стосується їх, я ні в чому перед ними не винна. Але я поранила тебе і...

–Я не злюся на тебе і не звинувачую. – перебив її Ельгорт.– Але мені потрібен час. Сподіваюся, ти... розумієш мене.

Ельга кивнула, брат зітхнув і мовчки покинув її в лісі. Вона простояла там ще якийсь час, а потім вийшла в місто. Пройшовши вулицею з магазинами, вона звернула в бік ресторану з китайською їжею. Ейдан якраз викидав мішки зі сміттям у бак, що стояв на чорному вході ресторану. Вона не очікувала його тут зустріти, а тому, поки хлопець стояв до неї спиною, розвернулася, сховавшись за рогом.

–Стежиш за мною? – просяяв Ейдан, підперши ліктем кут, до якого саме задкувала Ельга.

Вона підскочила, крижана брила виросла між ними, розділяючи.

–Ніколи не намагайся застати мене зненацька. –пробурмотіла Ельга.– Загрозливо.

–Бачу.– витріщив очі він.– Що сталося? Ти похмура, як хмара.

–Ми не знайомі, ти не чув? Похмура хмара – мій нормальний стан.

–Ти ефектна, запам'ятовуєшся до різі в очах, але ти і наполовину не таке вселенське зло, яким себе вважаєш.

–Все сказав?

–Так.– задоволено кивнув він.– А ось ти явно не договорюєш. Що ти тут робиш?

–Я хотіла погуляти. Але мене нудить зараз від моїх володінь. У них мені раптово стало тісно.

–Уф...–протягнув він.– Розповідай.– Ейдан підняв брови.

–Якщо я розповім тобі, ти кинешся на мене з вилами і смолоскипами, як моя сім'я.

–Давай, перевіримо.– він скорчив міну, а потім сам із цього розреготався.– Ходімо, знаю гарне місце.

Ейдан повів її до місцевої ратуші, це була найвища будівля в центрі. Піднявшись на дах, вони спустили ноги вниз і спостерігали за вечірнім Ґотліном.

–Що трапилося? – запитав він.–Ти ж не думала, що я забуду про це, доки ми піднімались на дах?

–Гаразд. – закотила очі вона.– Я скажу. Це буде чудовий спосіб відв'язатися від тебе.

–Розмріялась. Це ще чому? – фиркнув він.

–Тому що ти зненавидиш мене за це. – відповіла Ельга.

–Ти вкрала мої платівки? – примружився він.

–Ні, дурень.

–Не тільки платівки? І програвач?! – витріщивши очі, додав Ейдан.