Брендон Сандерсон - Слова променистого ордену, Брендон Сандерсон

щоб листки поховалися. Постій мить-другу коло стовбура, немовби дістаєш щось із дупла, й рушай у провулок між цим і сусіднім будинками.

— Залюбки! — сказав спрен і метнувся до сходів, у захваті від того, що долучиться до брехні.

— Не так швидко! — гукнула Шаллан і скривилася, зауваживши, що Вейл крокує повільніше, ніж рухається. — Згадай, як ми тренувалися!

Фрактал, пригальмувавши, дістався сходів, і Вейл почала спускатися. Але дуже незграбно. Ілюзія могла ходити рівною поверхнею (або стояти на ній), проте на похилу — як-от сходовий марш — була не розрахована. Сторонньому спостерігачеві здалося б, наче Вейл не спускається східцями, а пливе над ними, не торкаючись землі.

Що ж, наразі сподіватися ліпшого не доводилось. Шаллан зробила глибокий вдих і, надягнувши капелюха, видихнула ще один образ, який огорнув її, перетворивши на Вейл. Той, що на Фракталі, проіснує, доки стане Буресвітла — яке, втім, хтозна-чому витікало з нього куди швидше, ніж із самої Шаллан.

Силкуючись ступати якомога тихіше, дівчина спустилася сходами, але тільки на поверх нижче, й відрахувала в темному коридорі двоє дверей. Та жінка в масці мала бути он за тими. Але Шаллан до них не підходила, а натомість гулькнула в стінну нішу біля сходів, де з коридору її було не побачити.

І стала чекати.

Зрештою двері, клацнувши, відчинилися, й у коридорі залунав шурхіт одягу. Та жінка в масці проминула схованку Шаллан і стала напрочуд тихенько спускатися сходами.

— Як вас звати? — спитала дівчина.

Незнайомка застигла на сходах. А відтак обернулася — тримаючи «захищену» лівицю в рукавичці на руків’ї кинджала, що висів при боці — й побачила Шаллан, котра стояла в ніші. Очі під маскою метнулися в бік кімнати, яку жінка щойно залишила.

— Я послала замість себе двійницю в такому самому одязі — ось кого ви бачили у вікні, — пояснила Шаллан.

Жінка нерухомо стояла на сходах, так само зсутулившись.

— Навіщо він вас послав шпигувати за мною? — спитала дівчина. — Йому аж так цікаво з’ясувати, де я мешкаю?

— Ні, — відказала зрештою жінка. — Залишені в дуплі інструкції вимагають, щоб ти виконала завдання негайно, не марнуючи часу.

Шаллан насупила чоло.

— То вас послали не простежити, де я мешкаю, а поглянути на мене за роботою — в ділі? Перевірити результат? Чи процес?

Жінка мовчала.

Шаллан вийшла з ніші й сіла на верхній сходинці, спираючись ліктями схрещених рук на коліна.

— То що я маю зробити?

— Інструкції в…

— Я волію вислухати їх від вас, — урвала її дівчина. — Вважаймо, що я надто лінива.

— Як ти мене знайшла? — спитала незнайомка.

— У мене гострозорий помічник, — відказала Шаллан. — Я веліла йому стежити за вікнами, і він сповістив мене, де ви. Я ж бо чекала нагорі. — Вона скривилася. — Чекала, сподіваючись побачити, як хтось із вас залишає для мене інструкції.

— Ми зробили там закладку ще до того, як зв’язалися з тобою, — пояснила жінка й, повагавшись, піднялася на кілька сходинок. — Іятіль.

Шаллан схилила голову набік.

— Так мене звати, — розтлумачила їй «маска». — Іятіль.

— Ніколи не чувала такого імені.

— Це й не дивно. Твоє сьогоднішнє завдання — з’ясувати, що за чоловік прибув до Далінара в табір. Ми хочемо дізнатися, хто він і що він, бо Далінарова вірнопідданість ненадійна.

— Холін відданий королю та престолу.

— На позір так, — повела далі жінка. — Але його брат мав езотеричні знання, і ми не певні, чи передав він їх Далінарові, чиї зв’язки з Амарамом нас непокоять. Цей новоприбулий також до цього причетний.

— Амарам складає мапи Рівнин, — промовила Шаллан. — Для чого? Що він хоче там знайти?

«І навіщо йому повертати Спустошувачів?»

Іятіль мовчала.

— Що ж, — сказала Шаллан, підводячись, — гайда, коли так.

— Разом? — здивувалася Іятіль.

Дівчина стенула плечима:

— Можете впасти мені на хвіст, коли хочете — або просто йти поряд мене.

І простягнула тій руку.

Іятіль уважно глянула на її п’ясток, а відтак потисла його власною правицею (також у рукавичці) на знак згоди. Проте лівицю вона весь цей час так само тримала на кинджалі в себе при боці.

***

Шаллан гортала інструкції, які залишив їй мрейз, а завеликий паланкін, погойдуючись, ніс її до Далінарового табору. Іятіль, підібгавши під себе ноги, сиділа навпроти й позирала з-під маски очицями, що нагадували намистини. На ній були прості штани та сорочка — як і за їхньої найпершої зустрічі, коли Шаллан спочатку прийняла її за невисокого чоловіка.

Присутність цієї жінки надзвичайно напружувала Шаллан.

— Божевільний, — мовила вона, перегортаючи сторінку. — Мрейза так сильно цікавить звичайнісінький божевільний?

— Він цікавить Далінара з королем — а отже, й нас, — відповіла Іятіль.

Скидалося на те, що без «подвійного дна» тут справді не обійшлося. Того божевільного привіз Бордін, Далінарів слуга, призначений у Холінар іще багато років тому. За мрейзовими даними, цей Бордін був не просто вістовим, а одною з найдовіреніших осіб великого князя. Його залишили в Алеткарі шпигувати за королевою — чи так принаймні вважали Примарокровні. Але навіщо комусь наглядати за королевою? Про це в отриманих матеріалах не йшлося.

Бордін спішно прибув на Рівнини кілька тижнів тому, привізши того божевільного і якийсь загадковий вантаж. Шаллан мала з’ясувати, хто той божевільний і навіщо Далінар сховав його в монастирі, суворо наказавши не підпускати нікого, крім певних подвижників.

— А ваш господар знає більше, ніж повідомляє мені, — зауважила дівчина.

— Господар? — перепитала Іятіль.

— Мрейз.

Та розсміялася.

— Ти помиляєшся. Він мені не господар — він у мене навчається.

— І чому ж саме? — запитала Шаллан.

Іятіль спокійно глянула на неї, але відповідати не стала.

— А навіщо вам маска? — поцікавилася дівчина, нахиляючись ближче. — Який у ній сенс? Що вам ховати?

— Я так і не знайшла для себе відповіді: і як ви тут живете, безсоромно виставляючи обличчя на загальний огляд? Ця маска захищає моє єство. А ще дає мені змогу адаптуватися.

Шаллан замислено відкинулася на сидіння.

— Ти схильна не тільки сипати запитаннями, а й міркувати. Це добре, — промовила Іятіль. — Але в твоїх інстинктах іще треба розібратися. Хто ти — мисливиця чи здобич?

— Ні та, ні та, — миттєво відказала Шаллан.

— Всі ми або мисливці, або здобич.

Носії паланкіна уповільнили крок. Шаллан визирнула з-за завісок і побачила, що вони нарешті добулися до периметру Далінарового військового табору, де солдати біля брами зупиняли кожного, хто чекав у черзі дозволу на вхід.

— Як ти влаштуєш, щоб нас пропустили? — спитала Іятіль, коли Шаллан запнула завіски. — Віднедавна, після нічного нападу вбивці, великий князь Холін став дуже обережний. Який обман відкриє нам шлях у його володіння?

«Чудо-о-ово!» — подумала дівчина, доповнюючи перелік завдань, які перед нею стояли. Вона мала не лише проникнути в монастир і роздобути інформацію про того божевільного, а й зробити це так, щоб не розкрити перед супутницею забагато про себе або свої здібності.

Тож думати доводилося швидко. Варта попереду гукнула паланкіну рушати до неї: від світлооких не можна було вимагати чекати в черзі нарівні