Джон Сіммонс Барт - Баришник дур-зіллям, Джон Сіммонс Барт

не знає, що відбувається в Меріленді, і хтозна, може, вони вже обоє його бранці. Та й крім того, якщо мені вдасться завоювати його довіру, він може посприяти нам у поверненні твого маєтку. Зрештою, для нього буде радісною новиною почути, що Лауреат Меріленду є його союзником!

— Не так швидко, — заперечив Ебенезер. — Я, може, і втратив віру в Балтимора, але ще не присягав на вірність Джону Куду. Так чи інак, як ти це добре знаєш, я ніколи не був Лауреатом, а навіть якби й був, то перестав би бути. Ось, подивися на це. — Він витяг гросбух з кишені свого каптана й показав Берлінґейму готову «Мерілендіаду», яку, з огляду на те, що жанр її був прямо протилежний до панегірика, він переназвав «Баришник дур-зіллям». — Можеш, коли хочеш, назвати цю річ незграбною, — задерикувато мовив він, — але разом з тим вона написана чесно і може вберегти багатьох інших від тих халеп, у які довелося вскочити мені.

— Що зроблено від щирця, не завжди є витвором митця, — висловив свою думку Берлінґейм, зацікавившись, — і навпаки.

Він відкрив записника і, поклавши його на поручень, уважно прочитав твір декілька разів, поки «Пілігрим» просувався Затокою у напрямку мису Лукаут, де річка Потомак впадає в Чесапіцьку затоку. І хоча він так і не зробив жодних зауважень й Ебенезер не почув від нього ані схвальних, ані недоброзичливих відгуків, втім, коли надійшов час спускатися в човен, що мав доправити їх до Сент-Мері-Сіті, Берлінґейм наполіг на тому, щоб відправити «Пілігримом» поему Бену Бреґґу, власнику друкарні «Знак крука», що на Патерностер-роу.

— Але ж він її знищить! — скрикнув поет. — Хіба ти не пригадуєш, у який спосіб я здобув цей гросбух у березні?

— Він її не знищить, — запевнив його Берлінґейм. — Бреґґ багато чим мені зобов'язаний, про що я не буду тут розводитися.

Часу подумати над цією пропозицією не було; не без деяких побоювань Ебенезер дозволив, щоб його колишній вихователь вручив «Баришника дур-зіллям» капітану барка, який повернув йому решту грошей, що залишились від плати за проїзд до Англії, і обоє чоловіків вирушили на човні вгору по річці до Сент-Мері-Сіті.

3

Розмова, що відбулася між колишніми Лауреатами Меріленду, у якій належним чином викладено поневіряння, що їх довелося зазнати міс Люсі Роботем, і яка завершується твердженням настільки неправдоподібним, що подібне не так легко підшукати

Невдовзі після прибуття до Провінції кілька місяців тому губернатор Френсіс Ніколсон оголосив про свій намір перенести уряд Меріленду із Сент-Мері-Сіті, міста, яке так нещасливо поєднувалося в уяві з лордом Балтимором, якобітськими і каролінгськими королями та римо-католицькою церквою, до Енн-Арундел-Тауна, що на річці Северн, котре мало подвійну перевагу через своє розташування на середині Чесапіцької затоки та цілковито протестантську історію. І хоча в дійсності переїзд архівів уряду й офіційна зміна назви з Енн-Арундел-Тауна на Аннаполіс мали відбутися лише наприкінці лютого, однак наслідки прийняття цього рішення були помітні в Сент-Мері-Сіті вже зараз: на вулицях поменшало людей; капітолій та інші громадські установи, по суті, стояли пусткою, а деякі заїзди та приватні будинки були покинуті або зачинені й позабивані.

Перед луковими дверима будинку, де засідав уряд, Берлінґейм сказав:

— Наші пошуки прискоряться, якщо ми рухатимемося окремими шляхами; ти станеш розпитуватися на пришибі та в корчмах поблизу, а я зроблю те саме далі в місті. Коли почне сутеніти, ми зустрінемося тут і повечеряємо, і, якщо дасть Бог, твоя сестра також буде разом з нами!

Ебенезер пристав на цю пропозицію, погодившись також і з цим побажанням, бо хоча можлива зустріч віч-на-віч із Анною після всіх тих Берлінґеймових признань і бентежила його, однак він опасувався за її безпеку, адже вона була одна в Провінції.

— А якщо так станеться, що ми її знайдемо, — запитав він, злегка усміхаючись, — то що тоді?

— Гм, ну, тоді, можливо, Куд добере якогось способу вирвати мис Кука з рук Вільяма Сміта, і потім, коли Ендрю нарешті повернеться спокійно до Англії, Молден стане домівкою для нас трьох. Або, так може статися, ми втечемо до Пенсильванії, у чому нас уже підозрює твій батько: Анна, якщо вийде за мене, стане місіс Ніколас Лоу, а ти під якимсь прибраним ім’ям станеш поетом-лауреатом у Вільяма Пенна! Це дуже підбадьорює, коли, зазнавши поразки, ти вбиваєш своє старе «я» і даєш життя новому! Але ми маємо спершу висидіти наших курчат, перш ніж почнемо їх рахувати.

Вони розділилися, і Берлінґейм попрямував углиб міста, а Ебенезер скерував свої кроки до заїзду, що був неподалік того місця, де вони стояли. Увійшовши, він застав усередині з десяток або й більше містян, що їли та випивали, і ніяк не зміг зібратися на мужності, щоб одразу вдатися до своїх розпитів. По-перше, йому бракувало тієї невеличкої, заздалегідь необхідної порції нахабства, що є неодмінною прикметою журналіста чи опитувача, а по-друге, він досі був надто спантеличений подіями ще зовсім нещодавнього минулого, щоб ясно собі уявляти, що ж саме він має відчувати у його теперішньому становищі. Коли це було, як він скінчив свого «Баришника дур-зіллям» у своїх покоях у Молдені? Допіру вчора ввечері, хоча здавалося, що це було тижнів зо два тому; однак відтоді він мав призвичаїтися принаймні до дванадцятьох приголомшливих речей, кожна з яких вимагала ретельних роздумів і зміни його становища, а деякі з них потребували негайних і рішучих дій:

Він став слугою, уклавши договір про найм з господарем Молдена.

Його батько у Меріленді і на шляху до мису Кука.

Його дружина С'юзен Воррен була насправді його Джоан Тоуст з Лондона.

Але вона стала рабинею опію, жертвою пранців і шльондрою в індіян Дорчестеру.

Ба більше, її зґвалтував мавр Боабділ, і він сам, Ебенезер, ледь до цього не вдався.

Залишивши її напризволяще, він здійснив найменш двозначний, цілковито і беззаперечно безчесний вчинок у своєму житті — достоту перший такий за своєю значущістю переступ, якщо не враховувати його злих намірів, що зірвалися, на борту «Кіпріотки» та в садибі капітана Мітчелла.

Може виявитися, що лорд Балтимор зовсім не є, як він досі вважав, суцільним втіленням Добра, а Куд — суцільним втіленням Зла, а якраз навпаки, якщо Берлінґейм сказав правду; а Ендрю