Левко Лук'яненко - Нюрнберґ-2, Левко Лук'яненко

з клопотанням зробити подання Верховному Судові України про заборону діяльності Комуністичної партії України. Ясно, що за умов, коли комунізм ще такий свіжий у головах багатьох владоможців, коли багато з них є прямими спадкоємцями катів українського народу, ця справа легко не піде, але вона неодмінно дасть позитивний наслідок. (Копію заяви див. у додатках).

1998 року, коли президент України видав указ про заснування Дня вшанування пам’яті жертв голодоморів в Україні, тоді уряд ухвалив постанову, якою зобов’язав місцеві органи влади взяти організацію вшанування пам’яті жертв комуністичного терору в свої руки. І по Україні справді цей день був відзначений на державному рівні. Пам’ятний знак жертвам голодоморів біля Михайлівського собору в Києві включили до списку видатних місць столиці для відвідування президентами інших держав. Проте кучмівська влада так заклопотана самозбереженням та самопродовженням, що в неї вистачає уваги тільки на букет квітів до пам’ятного знаку — на щось більше її вже не вистачає. І коли б не активна діяльність Асоціації дослідників голодоморів в Україні, Української республіканської партії та гурту «Самостійна Україна», то й цього б не робила. Тим часом мусимо думати про відзначення 2003 р. 80-річчя голодомору 1921–1923 та 70-річчя голодомору 1932–1933 рр. У цьому плані відбувся обмін делегаціями між Фундацією дослідження українського голодомору в Чикаго (США) та нашою Асоціацією. Про це я написав статтю в газеті УРП «Самостійна Україна» № 38, частину з якої й подаю до уваги читачів.

«Моя поїздка до США відбулася на запрошення керівництва Фундації дослідження українських голодоморів в Чикаго — голови Миколи Міщенка та члена Комітету Лідії Трухлої, які раніше відвідали Київ. Така зустріч була необхідна для подальшої координації діяльності Асоціації дослідників голодоморів в Україні та Фундації із Сполучених Штатів.

Результатом зустрічей стало узгодження загальної схеми підготовки до відзначення в 2003 році 70-річчя голодомору 1932–1933 років. Ця схема передбачає тривалість заходів по вшануванню пам’яті жертв голодомору з червня до кінця листопада 2003 року. Про цю трагедію має дізнатися увесь світ.

З Американського континенту прибуде в Україну на прощу кілька сотень українців. На Михайлівському майдані біля пам’ятника жертвам голодомору відбудеться панахида. Службу Божу відправлять глави усіх українських церков. Потім планується похід зі свічками.

Наступного дня з Михайлівського майдану жалобний похід на чолі з церковними ієрархами рушить до одного з сіл, що тепер територіально належить Києву, де 1933 року загинуло від голоду найбільше людей. Там відбудеться відкриття пам’ятного хреста (а, може, й великої могили).

За домовленістю з українськими громадами у всіх українських церквах світу має відбутися Служба Божа в однаковий (відповідно до поясного поділу) час. У заздалегідь узгоджену годину й хвилину патріарх Київський і всієї України оголосить трихвилинне мовчання у пам’ять загиблих. Кожен прочанин зі свічкою в руках в жалобі відраховує 180 секунд. Планується пряма трансляція по радіо та телебаченню, які передадуть сигнал До 3-хвилинного мовчання. Українці світу зупинять авта, інший транспорт і всяку іншу працю (яку технологічний процес дозволяє зупиняти) і, завмираючи на три хвилини, мовчки відраховують 180 секунд.

Наступного Дня українці США і Канади (а, може, до них приєднаються українці з інших держав) за заздалегідь розробленими маршрутами поїдуть автобусами у місця, де вороги заморили голодом найбільше людей і там, у супроводі наших екскурсоводів, відбудуть поминальну Службу, зустрінуться з українськими громадянами та обміняються спогадами про минулу трагедію.

Асоціація дослідників голодоморів в Україні уже звернулася до Президента з клопотанням створити урядовий комітет з підготовки до відзначення 70-річчя голодомору 1932–1933 років на державному рівні. Очевидно, воно пройде в День вшанування пам’яті жертв голодоморів, який відповідно до указу Президента 1998 року щорічно відзначається в останню суботу листопада. Напевно, це буде конечною кульмінаційною подією у низці жалобних заходів.

На нараді з керівництвом Фундації в США ми висловили надію на співпрацю організацій дослідження, голодоморів з українською владою. Мабуть, у першій частині (червень 2003 року) ініціатива належатиме Асоціації й фундації, а в другій (листопад 2003 року) — урядовому комітету. Проте ми готові до співпраці з урядовою комісією в будь-якій стадії і раді будемо їй допомагати, 70-річчя голодомору — це сумна дата загальноукраїнської ваги і справу організації її проведення належить взяти до рук незалежній українській державі.

Повернувшись до Києва зі США, я розповів про цей план на засіданні Ради Асоціації та керівництва УРП. План викликав загальне схвалення з доповненням деякими суттєвими пропозиціями, викладеними вище.

Зрозуміла річ, що такий грандіозний розмах події можна надати тільки в тому разі, коли держава активно візьметься за цю справу. Завдання наше полягає в тому, щоб спонукати її до цього.

Українська Асоціація і американська Фундація в жодному разі не претендують на зверхність у жалобних заходах. Ми відкидаємо монополію в цій справі з боку будь-яких організацій, у тому числі й державних. Наш ідеал — найширша участь усіх громадських і політичних організацій у поминальних заходах.

Загальну схему, яку ми узгодили, слід обговорювати, доповнювати й уточнювати. Запрошуємо всіх зацікавлених надсилати свої пропозиції на адресу Асоціації (01042, Київ-42, вул. І. Кудрі, 206) або на адресу редакції газети «Самостійна Україна» (01034, Київ-34, вул. Прорізна, 27, тел./факс (044) 229-47-02).»

III

Україна в просторі обмежена, а розвиток її в часі набув страшенного напруження. У ній дві сили біжать навипередки, при цьому обидві зором бачать якусь віху, до якої необхідно добігти першому.

Перша сила — це українство, друга сила — російський імперіалізм в союзі з міжнародним (переважно єврейським) капіталізмом. Перша відчуває відповідальність за майбутнє Української нації, якій ще бракує самоусвідомлення й організованости.

Друга сила розуміє, що поки перша сила слабка, її треба приборкати тепер, бо незабаром буде пізно.

Щоб пригальмувати біг московських шовіністів та їхніх українських лакуз я з високої трибуни Всесвітнього форуму українців жбурнув Звинувачення президенту Кучмі, який більше, ніж будь-хто із нас, впливає тепер на майбутню долю України.

Шановний українцю, прочитай це звинувачення у додатках!

Л. Лук’яненко