Геннадій Єфіменко - Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Сьогодні, коли відбуваються потужні зрушення в суспільному сприйнятті минулого, відновлюється інтерес до історії України. Читач може познайомитися з думкою провідних вітчизняних істориків, результатами останніх наукових досліджень та відкриттів. При цьому автори не виконують ідеологічне замовлення, їхні оцінки часом не збігаються, що дозволяє кожному з нас самому виступити суддею в цих суперечках.
• Національна політика більшовиків як засіб відродження імперії
• Казус Кривдонбасу: довкола справжніх обставин появи та зникнення ДКР
• Голодомор як закономірний результат більшовицької політики та особливості формування ілюзій в Україні в постголодоморні 1933—1938 рр.
• Більшовицькі «запаморочення від успіхів» та методи їх лікування
Сьогодні ці теми стали вкрай актуальними, і пропонована книжка може відповісти на чимало питань, які цікавлять і турбують кожного українця.

Геннадій Єфіменко та ін.

Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»

Вступ

У цій книзі аналізується становлення радянського проекту в Україні. Автори не ставлять перед собою завдання подати систематичний курс історії чи охопити максимальну кількість проблемних питань з історії радянської України. Увага зосереджується на низці питань, суть яких відображена у назві — «Ілюзії та катастрофи „комуністичного раю“». Саме ілюзії — віра в науковість комуністичного вчення, сформовані на основі цієї віри мрії, сподівання, уявлення про щасливе (і близьке!) майбутнє, підтримка комунізму з боку закордонних інтелектуалів — були тим засобом, який легітимізував дії комуністичного режиму в очах як значної частини власне українського суспільства, так і міжнародної спільноти. І хоча поточні результати частіше за все не відповідали таким сподіванням або й прямо їм суперечили, комуністична ілюзія як така продовжувала існувати. Натомість тих, хто намагався втілити її в життя, час від часу оголошували «ворогами народу», «шкідниками» чи просто відступниками від комуністичного вчення.

За великим рахунком, така ілюзія цілковито не подолана й донині. Однією з причин її живучості є та обставина, що на початку XX ст. комуністична ідеологія вдало вписалася в загальносвітовий тренд переходу від аграрного до індустріального суспільства. Мало того, основні показники переможного індустріалізму, насамперед масова освіта й культура, промисловий розвиток, урбанізація і навіть «вирішення національного питання», в тому числі й національно-державного, подавалися компартійними керманичами (і здаються такими багатьом і донині) саме як засадничі риси комуністичного/соціалістичного ладу. Те, що це не так, довела історія: комуністи побудували суспільство, не здатне до саморозвитку, через що радянський проект врешті зазнав поразки.

Словосполучення «комуністичний рай» жодним чином не вказує на потребу детально розглянути сутність соціалістичної, комуністичної чи загалом марксистської ідеології як такої. Така спроба означала б відмову від опису реального минулого. Насамперед через те, що між теоретичними конструктами та їхнім практичним втіленням завжди є велика відмінність. Але не менш важливою й часом логічно не пояснюваною є відмінність між власне теоретичним конструктом та його, здавалося б, протилежним тлумаченням компартійними діячами найвищого рангу. Саме такі тлумачення вождів і ставали «істинами» для мас або, інакше кажучи, визнавалися єдино правильними «марксистськими» (або «ленінськими», згодом «сталінськими») настановами чи твердженнями. Інакше бути не могло, адже централізм більшовицької партії віддавав у руки партійної верхівки всі важелі для формування теорії та практики комуністичного будівництва. Тому в цій книзі не передбачається ще й аналізу «справжності» комунізму/соціалізму в СРСР, оскільки в цьому немає практичного сенсу.

Досить незвичною є побудова книги. Основну увагу в ній приділено комуністичному будівництву в 1917—1921 рр. До такого підходу спонукала низка чинників. Зокрема, саме у той час (і значною мірою у протиборстві з національним українським проектом) формувалася ідеологія комуністичної держави, яка потім була панівною в Україні майже 70 років. Не менш важливою підставою для такого підходу стала увага до українського (як територіально, так і національно) коріння комуністичного ладу. Адже не можна стверджувати, що комунізм в Україні був винятково російським явищем. Вірусом комунізму, який виріс із поширених на початку XX століття соціалістичних ідей, виявилося зараженим й українське суспільство. Зокрема, незаперечним є те, що:

а) в Україні було чимало прихильників комунізму;

б) певний час існував питомо «український комунізм», потім «націонал-комунізм» як неоформлена система поглядів у лавах КП(б)У;

в) радянська Україна від початку свого утворення претендувала і, зрештою, до кінця 1920-х рр. реально була суб'єктом більшовицької політики, однією із сторін, хай і нерівноправною, у відносинах з комуністичним центром. Чому в комунізму виявилося чимало прихильників в Україні? Які були об'єктивні передумови для успіху комуністичної ідеології? Чому більшовизм/комунізм виявився наскільки актуальним? Яка роль у цьому національного чинника? На що сподівалася прихильники комунізму з Україною в серці? Що спонукало їх піти за Леніним та Сталіним? Відповіді на ці питання дадуть змогу пояснити тривалість комунізму на українських землях. Зрозуміло, що в центрі дослідницької уваги навіть у період до встановлення однопартійної диктатури насамперед будуть більшовики, оскільки саме їхнє керівництво генерувало методи, якими комуністичні ідеї втілювалися в життя.

Наявна на час захоплення влади більшовиками марксистська теорія не передбачала можливості комуністичного/соціалістичного будівництва у напівфеодальній країні, якою, по суті, і була Росія станом на 1917 рік. Однак більшовицькі керманичі не лише захопили, а й утримали владу і вже під неї модифікували теорію. До влади більшовицькі керманичі прийшли без будь-яких навичок управління, але з доволі чітким образом уявлюваного майбутнього. Ці навички, в тому числі й уміння миттєво переорієнтовувати гасла/декларації з огляду на настрої суспільства, були сформовані важкими досвідом 1917—1921 рр. Тоді ж було апробовано на практиці й ті методи управління, які, з одного боку, так чи інакше (1919 р. — найбільше, за що більшовики й поплатилися) відповідали комуністичним уявленням про найближче майбутнє, а з іншого — намагалися враховувати реальні можливості Кремля. Дослідження радянської історії свідчить, що від основних уявлень та спроб втілити своє бачення в життя верхівка більшовиків у наступні роки так і не відмовилася. Тому в подальшому більшовицька влада тією чи іншою мірою повторювала застосовані в 1918—1920 рр. заходи з комуністичного будівництва. Найповнішою мірою це стосується «сталінського» періоду історії, але є характерним і для інших періодів. Отже, для розуміння сутності радянського комунізму в першу чергу треба проаналізувати його початки.

Основні уявлення про майбутнє і, відповідно, про основні принади комунізму, який і вважався таким майбутнім, у більшовицьких керманичів сформувалися задовго до захоплення ними влади. Тому так важливо продемонструвати їх зміст. У тому числі й для того, щоб з'ясувати, як стало можливим свідоме визнання значною частиною тогочасного активного політикуму насильства необхідним чи навіть ключовим методом державного будівництва. Найбільші катастрофи України (голод 1921—1923 рр., колективізація, Голодомор, «розстріляне відродження», викорінювання носіїв національної свідомості як серед українців, так і серед національних меншин) були безпосереднім наслідком нав'язаного в 1917—1921 рр. і схвально сприйнятого частиною українського суспільства комуністичного проекту. Причому навіть прихильники комунізму «з Україною в серці» не-більшовицького походження, такі як Михайло Полоз, Олександр Шумський, Володимир Винниченко, як правило, так і не визнали своєї принципової помилки в оцінці як загальних перспектив комуністичного будівництва, так і насилля як його ключового методу.

У книзі звертається увага на ті сфери життя, щодо яких компартійні керманичі створювали ілюзію сприяння, тобто формально підтримували ідею їхнього розвитку, але при цьому програмові засади комунізму/більшовизму не могли