Олександра Малінкова - В кроці від кохання, Олександра Малінкова

ГЛАВА 15

Емілія.

      Якось аж легше дихати стало, щойно Марк подався геть з гостьової кімнати.

- А де буде моя кімната? - довго не зволікаю, по-свійськи оглядаю все навколо. 

     Взагалі, я так себе ніколи не поводила, але ж зараз маю на меті якомога більше не сподобатися батькам Марка. Ну щоб навіть натяку не залишилося, що я “гідна пасія” для їх ненаглядного синочка.

- Спальні на другому поверсі. - спокійним тоном відповідає Оксана Михайлівна. 

     “Дивно, невже її моя поведінка зовсім не бентежить?”

- А тут все досить по простому! - проводжу пальцем по мурованому каміну. - Багато заплатили? Треба було вимагати знижку! - показую палець, наче вони з такої відстані можуть щось розгледіти на предмет бруду чи пилу. 

     Ну взагалі то пилу, насправді, не було, але вигляд в мене був такий наче цю кімнату ніколи не прибирали. 

- Думаю, Еміліє, ти теж хочеш відпочити після виснажливої дванадцятигодинної дороги! - зауважив батько, не прозоро натякаючи, що досить вже бовкати зайве, і взагалі було б просто чудово, якби я вшилася звідси і не нервувала татуся.

- Та-ак? - вмикаю дурненьку.

- Саме так! 

- Ну що ж! - награно зітхаю. - А котра кімната Марка? Хочу спальню поряд з його! 

- На жаль це неможливо! 

     “А цій жінці витримки не позичати!”, - зробила висновок я про матір Марка по її неупередженому та спокійному виразу на обличчі. Жодний м’яз не сіпнувся коли вкотре відповідала мені.

- Кімната сина в кінці коридора. Зліва спальню вже зайняли ми з чоловіком. Є вільна гарна кімната навпроти.

- А вона велика? - цікавлюся я. 

- Звичайно! - ствердно киває жінка.

- Це поряд з моєю спальнею! - видає неочікувано дівчинка, запхавши в рота силу силенну цукерок.

- Машо! Хіба можна стільки солодощів? Що мама твоя скаже? - повчально запитує Оксана Михайлівна.

- Нісього! Ми їй не скажемо! - відповідає дівчинка, кутиляючи язиком, щоб швидше пережувати, от же ж мала хитрунка.

- Я не познайомила з Машею, - звертається до мене матір Марка. - це наша племінниця, донька моєї сестри. 

- У моїх батьків річниця і вони вирішили відпочити від мене! - видає вона. 

- Машо! Що ти таке говориш! Тобі погано з нами? 

     “А Оксана Михайлівна нічого така! При інших обставинах вона б мені навіть сподобалася. Але не на часі проявляти емоції, якщо мета зовсім інша! Позбутися Марка, доки він мене не впізнав, і відбити у батька бажання шукати мені чоловіка!”

     Знову мороз по шкірі коли пригадую нашу останню зустріч з ним в клубі, і те, як він про мене відгукувався. А татові лише дай змогу зачепитися за мою негідну поведінку. Жодних співів, нічних втеч і прямісінька дорога під вінець! Якщо не з Марком, бо той може й не погодитися вже на таку авантюру, коли розкриє хто я насправді… то з першим ліпшим!

     “Ох, Еміліє! Як же ж ти влипла! І вже навіть не впевнена, що гірше… гнів батька, чи справжнє розкриття?”

- Ну то я піду? - шукаю очима батьківського схвалення. 

     Замість відповіді той махає рукою, щось на кшталт, -  “Щезни вже бліде неподобство! і так не зручно перед друзями через твої витівки!” А я ж то ще навіть не починала…

     Якщо чесно то тільки рада цьому ранковому перепочинку, бо відчуваю себе дуже виснаженою та втомленою. Ще й моє зневажливе та недостойне поводження забирає чимало енергії. Хоч би тому, що така поведінка мені самій не подобається і не притаманна.

    Тож швиденько піднялася сходами, прихопивши свою не дуже велику сумку. А то ще поцупить хтось косметичку, і що буду робити? 

     “Так!”, - дійшла до кінця довгого коридору. 

     “Якщо згідно моїх розрахунків кімната Марка тут, то моя по ідеї має бути навпроти! Хоч би нічого не переплутати і випадково не натрапити на того зарозумілого бовдура!”, - шепочу про себе і тихесенько прочиняю двері.

     Спальня виявилася порожня і досить мила. Такий собі дерев’яний затишний будинок у самому серці лісу. Окрасою кімнати, звичайно, стало панорамне вікно. 

     Замилувалась…

     Неймовірний краєвид. Такий спокій передається від цих вікових дерев. Та насправді в цій ситуації, спокій мені може хіба що снитися. 

     Витягла з кишені телефон, щоб не впав коли буду роздягатися. Той одразу ожив в руках, саме в цю мить прийшло чергове сповіщення від Люсі.

     “Ти доїхала?”

     “З тобою все добре”

    “Вовки в хащі ще не з’їли? А батько дуже скаженіє через нашу останню витівку”

    “Агов! Ти де!? Мені вже стає лячно!”

     Міла, це точно відпочинок, а не візит до сімейного психолога через зміни в твоїй поведінці?”

- Нічого собі ти встигла настрочити! - промовила я в слухавку, щойно подружка прийняла виклик.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍