Джулія Ромуш - Нестерпне дівчисько мого сина, Джулія Ромуш

Розділ 7.1

З моменту нашого першого поцілунку пройшло два дні. І я все так само не могла прийти в себе. Не могла виринути з цього дивного стану, який одночасно мені подобався і в той же момент лякав до чортиків. Губи все ще горіли від його дотиків. Шкіра палала в тих місцях, де він до мене торкався. А мізки ... Ой, тут все було сумно. Дуже і дуже сумно. Він засів в моїй голові. Міцно і безнадійно чіпко.

- Довго ти ще будеш її гіпнозувати? - Аліса вириває мене з моїх роздумів.

- А? Що? - Пару разів моргаю й опускаю погляд на свої пальці. Чорт, знову я верчу в руках його візитку. Цього разу навіть не помітила, як її взяла.

Крістофер дав мені її як раз перед тим, як я сховалася за дверима квартири. Сказав, щоб подзвонила йому обов'язково. І я взяла. І ось зараз ця чортова візитка була епіцентром всіх моїх проблем. Я розривалася від бажання набрати його ще вчора. Хотіла навіть придумати найтупіший привід. Мовляв, нога ще болить, потрібно в травмпункт. Але після змогла себе струсити й мізки хоч трохи повернулися на місце.

Я не подзвонила. Але до нестями хотіла це зробити.

- Та подзвони ти йому вже, - подруга закотила очі до стелі й завалилась на ліжко, на якому я сиділа.

- І що я йому скажу? - В житті першою не дзвонила хлопцю.

- Скажи, що закохалася по вуха і тобі набридло вже витати в рожевих і сопливих хмарах. Нехай вже поверне тебе на цю грішну землю якимось способом, ну ти розумієш, так? - Подруга тут же заграла бровами й почала голосно сміятися.

- Дурна, - приснувши зо сміху, я відштовхнула її від себе.

Так, тема моєї невинності постійно служила підколом в мою сторону. Аліса думала, що я чекала того самого, а я просто ... Ну не хотіла я ні з ким. Ні з ким до тієї ночі, поки Крістофер мене не поцілував ...

- Сама така! Ну Мелі, скільки ти ще будеш гіпнозувати поглядом цю нещасну візитку?

- А що ти пропонуєш?

- Ох ... як же туго ти міркуєш в цьому плані. Я тебе не впізнаю. На вечерю, чорт, його запроси. Мужик он тебе захистив, додому доніс. Трохи спину собі не надірвав.

- Ах, ти, - я тут же запустила в неї подушкою, але промахнулася

- Тягти то на горбу, таку ...

Але ось кинувши в неї ведмедиком, я потрапила в ціль.

- Я тебе попереджала!

- Боягузка! - Кричить у відповідь подруга і я, завмерши на місці розумію, що це правда. А я ж і справді боюся. Боюся, що я йому подзвоню, а він не візьме трубку. Чи не передзвонить. Або взагалі відморозиться. Ось тоді буде насправді прикро.

- Хоч звук від тебе почую - приб'ю! - Схопивши телефон я викрикнула подрузі.

З яких це пір я перетворила в сцикуху? Потрібно з цим нарешті покінчити!

Набравши номер телефону чоловіка, я видихнула і натиснула на кнопку виклику. Гудки йшли, а мої нерви здавали з кожною секундою.

- Так, - коли він нарешті прийняв виклик, у мене ледве телефон з рук не випав від перенапруги.

- Вирішила, що ти повинен знати, що з моєю ногою вже все добре, - випалила як скоромовку і тут же закусила нижню губу. Запанувало мовчання. Кілька секунд, за які я ледве інфаркт не отримала.

- Значить все-таки подзвонила? - Тон його голосу моментально змінився. Він став грайливим.

- А ти мені хіба не для цього дав візитку? - Промовила з придихом і посміхнулася. Навіть зараз, лише від звуку його голосу по тілу пробігла приємна хвиля тепла.

- Я думав, що ти злякалася.

- Як же погано ти про мене думав.

- Ти вільна сьогодні ввечері? - Я подумки подякувала йому за таку ініціативність.

- Ти щасливчик, тому що якраз сьогодні ввечері я абсолютно нічим не зайнята.

Від його сміху на шкірі з'явилися мурашки.

- Тоді пропоную разом повечеряти. Як твоя нога, ти зможеш вийти з дому?

- Нога добре, вже практично не болить. А що ти скажеш, якщо я запрошу тебе на вечерю до себе?

- Вирішила підкорити таким способом?

- Все тобі розкажи.

- Добре, я біля восьми буду.

- Адресу не називаю, з пам'яттю у тебе проблем немає. До вечора.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍